«І бачив я іншу звірину, що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій. І вона виконувала всю владу першої звірини перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звірині, що в неї вздоровлена була її рана смертельна. І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми. І зводить вона мешканців землі через ознаки, що їх дано їй чинити перед звіриною, намовляючи мешканців землі зробити образа звірини, що має рану від меча, та живе. І дано їй вкласти духа образові звірини, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не поклониться образові звірини, побиті були. І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його… Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість.»
Я сидів у холі одного американського готелю. Він виглядав чарівно: навколо стелажі і стелажі старовинних книг. Не утримавшись, я підійшов до найближчої шафи: що ж це за фоліанти? І тут мене чекало потрясіння. Це була не справжня книжкова шафа, а підробка. Те, що здавалося на вигляд полицями, йшло лише на декілька сантиметрів углиб. Гірше за те, книги виявилися не книгами. Сотні і сотні корінців разом з частинками сторінок були відірвані від старовинних видань і приклеєні до чорної стіни, щоб створити враження бібліотеки. Скажемо прямо, легше було б створити справжню бібліотеку з тими ж самими книгами! Мені стало моторошно. З’їхавши з готелю наприкінці дня, я відчув полегшення. Адже усе це не справжнє, а пародія.
Іноді пародія створюється з метою насмішити. Наприклад, можна зробити з «Гамлета» веселий капусник, або зіграти Моцарта на губних гармошках. Але іноді пародія має на меті обдурити. Якщо ви обдурите достатню кількість людей, виникне нова реальність. Саме це сталося за Іванових часів на Близькому Сході.
Як було відомо Івану і його читачам (зокрема, з видіння в тронній залі; розділи 4-5), Той, Хто сидить на престолі, є всемогутній Володар світу, а через смерть Його Сина, Агнця, люди позбулися рабства гріху і стали володарями і священиками в новому творінні Божому; у цих людях діє Дух, що здійснює справу Божу. Проте в західній Туреччині I століття набула сили пародія – Римська імперія. Кінець кінцем, вона черпала владу в сатанинського змія, що бажав володарювати над світом. То був перший звір. А другий звір, рангом нижче, мабуть, втілює місцеві еліти, які в містах і провінціях не лише наслідували першого звіра, але всіляко намагалися насадити поклоніння йому (щоб здобути його прихильність). Це відбувалося всюди і було добре знайоме читачам Апокаліпсису. Міста буквально змагалися за право звести черговий храм Риму, імператорові або членові імператорської сім’ї. Ці місцеві царьки і є другий звір, що «виходить з землі» (тобто він не походить з моря, а має місцеве походження). Виходить свого роду Темна Трійця: дракон, перший звір і другий звір. Це підробка, карикатура на Бога, Месію і Духа Святого.
«Роги, подібні ягнячим». Ісус є істинний Агнець, заради людей померлий і воскреслий, що здолав самого змія. А тут перед нами підробка, підтасовування: існували, скажімо, хитромудрі механізми, за допомогою яких статуї богів рухалися, дихали, плакали і говорили. Освічені язичницькі автори того часу з обуренням писали про подібні трюки. Проте простаків вистачало, і через діяння місцевих «звірин» багато хто приходив до поклоніння першому звірові, а через нього і самому змієві.
Між тим дуже скоро по тому, поклоняється людина чи ні, стали визначати, своя вона чи чужа. Чиновники на місцях іноді навіть офіційно ухвалювали: якщо ти не звершуєш певних жертвопринесень, то не маєш права торгувати. Були введені інші вимоги. І дуже скоро християни виявилися перед вибором: зберегти вірність Агнцеві з ризиком потрапити в убогість, позбутися права продавати і купувати, – або капітулювати перед звіром, принести жертву імператорові, зрадивши Христа.
Читаючи про ті часи, ми думаємо: вже нас не проведеш! Але чи так це? Спокуса може виявитися занадто тонкою, а компроміс принадним. У I столітті хтось з християн міг думати: чому б мені не поставити торговий намет біля дороги, коли натовп піде в храм на велике імперське свято, – адже я сам у цей храм ні ногою! Чи чому б не купити м’яса на ринку, хоч би і принесеного в жертву імператорові? А в наші дні багато хто міркує: чому б і не купити от цю газету? Так, вона знущається з християнства і проповідує будь-який спосіб життя, окрім християнського, але ж нічого страшного не станеться, якщо читати в ній тільки спортивну колонку? Чи така дилема: чи варто працювати в компанії, яка через одне зі своїх підприємств безсоромно отруює озера і річки, губить тваринний світ? Чи ворухнеться в нас совість, якщо ми дізнаємося, що наш банк активно вкладає гроші в компанії, які експлуатують у Латинській Америці рабську працю безправного місцевого населення?
Це далеко не єдині (можливо, і не найважливіші) дилеми наших днів. Важливо не розслаблятися: обман може приходити під підступною і оманливою личиною. Молитимемося ж про мудрість, щоб Господь навчив нас бачити підробки і поводитися правильно.
Останній вірш розділу дуже відомий. У ньому йде мова про найстрашнішу з підробок. Швидше за все, у числі 666 зашифроване ім’я «кесар Нерон», записане єврейськими буквами. (В івриті, як і в багатьох інших мовах, букви мають числові значення. Підраховуючи букви слова, ми отримуємо його число.) Звір, який був, і його немає, але він прийде, мабуть, Нерон.
Проте число 666 не лише шифр, але і пародія. Число досконалості – 777. (Деякі тлумачі вважали числом Ісуса 888 – наддосконалість.) У числі 666 кожна цифра на одиничку не дістає до 777. А значить, Нерон і система, яку він втілює, є лише небезпечна і блюзнірська підробка. І нам треба вслухуватися у свою совість і вдивлятися в навколишні події: можливо, у нас немає ілюзій щодо Нерона, – але чи не купилися ми на якусь іншу підробку, прийнявши її за щось справжнє?