«І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела! А інший, другий Ангол летів слідом і казав: Упав, упав Вавилон, город великий, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв усі народи! А інший, третій Ангол летів услід за ним, гучним голосом кажучи: Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його. Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру! І почув я голос із неба, що до мене казав: Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом.»
Одного разу я отримав електронною поштою довге послання від чоловіка, що цікавився, чи будуть вічні муки дійсно вічними. Він детальним чином зібрав біблійні уривки, що кажуть за і проти. За його словами, жоден з церковних лідерів, яким він ставив це питання, не дав задовільної відповіді. Яку ж відповідь запропоную я?
Я сказав, що мене дивує, наскільки цікавить його це питання. Більшість християн, мені відомих (з найрізноманітніших церков), не вважають, що блаженство нового світу Божого скуштують абсолютно всі. Проте більшість з них також і не вважають питання про «пекло» (чи як його ще називати) актуальним для свого життя.
Може, вони даремно так налаштовані? Може, багато хто з нас «пом’якшив» біблійне вчення, і пора повернутися до проповідей минулих епох: ніби, покайтеся, поки не потрапили в пекло навіки?
Втім, є інший варіант: як і в багатьох інших місцях Апокаліпсису, Іван виражається образно. І тоді треба розібратися, яка реальність стоїть за цими образами.
Іван говорить про Вавилон. Вавилон, столиця величезної імперії, що поглинув решту ізраїльських племен (597 до Р. Х.), залишився в єврейській пам’яті як зразок нечестя, ідолопоклонства, аморальності та жорстокості. Далі в Апокаліпсисі Вавилон неодноразово вживатиметься саме як символ, за яким, без сумніву, стоїть Рим (розділи 16-18). На Рим Іван дивиться як на Вавилон, а на Вавилон – крізь призму двох великих пророчих книг Старого Заповіту. (Накладає свій відбиток і оповідання про вавилонську вежу в одинадцятому розділі Книги Буття, але це не так важливо для нашої теми.)
Передусім – Ісая. Центральний уривок Книги Ісаї (розділи 40-55) звернений до ізраїльтян, які знаходяться в полоні і майже залишили надію. Вавилон здається для них занадто великим і занадто сильним. І здається, що вавилонські боги перемогли, а ГОСПОДЬ, Бог Ізраїльський, зазнав поразки. Пророк же поетично розповідає як про безмірну велич ГОСПОДНЮ, так і про Його милість, вірності Заповіту. Творцеві неба і землі не в силах зашкодити підробні божки Вавилона. Він позбавить Свій народ, наново встановить Заповіт і відновить усе творіння.
Зробить же Він це через свого «Отрока». Тут осібно стоять чотири пісні. Згідно з ними, Отрок врятує Ізраїль і принесе справедливість всьому світу, Його важка і на вигляд невдячна праця явить ГОСПОДА народам; Отрок слухатиме голос ГОСПОДНІЙ, страждатиме і терпітиме; він піде на ганебну смерть, понісши на Собі гріхи народу, але потім буде виправданий Богом (Іс. 42:1-9; 49:1-7; 50:4-9; 52:13-53:12).
З цими уривками є сусідами пророцтва про суд над Вавилоном. Вавилон давав полоненим напитися «чаші гніву» до дна, але Бог змусить випити цю чашу сам Вавилон (Іс. 51:17-23). Ті, що пригноблюють, стануть жертвою нечестивої системи, яку самі винайшли. Вони самі викопали собі яму.
Саме в цьому контексті, у порядку вступу до четвертої пісні про Отрока-страждальника, пророк пише про з’явлення благовісника (Іс. 52:7). Так і тут Іван бачить ангела з «вічним Євангелієм». Що ж це за благовістя?
У наші дні багато християн сприймають поняття «Блага звістка» як щось адресоване для них самих: Бог любить їх, прощає їх і обіцяє їм блаженство на «небесах». І справді, благовістя має особистий, індивідуальний аспект. Проте в Біблії воно частенько має глобальне значення. Скажімо, апостол Павло говорить у зв’язку з цим про смерть і воскресіння Ісуса (1Кор. 15:3-8), а також про Давидове походження Ісуса і публічне визнання Ісуса як «Сина Божого» через смерть і вселенське володарювання (Рим. 1:3-5). В Ісаї виділяються три моменти, про які, судячи з усього, Іван чудово знає.
По-перше, «царює твій Бог!» Для вавилонських вигнанців ця звістка означала лише одне: ГОСПОДЬ здобув перемогу над Вавилоном, і можна йти додому. Єрусалим буде відновлений (Іс. 52:7,9).
По-друге, «ГОСПОДЬ повертається!» Здавалося, що Бог залишив єрусалимський Храм, коли напали вавилоняни. Проте зараз Він повертається зримо і публічно (Іс. 52:8; 40:5).
По-третє, «Господь обнажив на очах усіх народів святеє рамено Своє, і спасіння від нашого Бога побачать всі кінці землі!». Усі народи побачать, що Бог Ізраїльський позбавив Свій народ з біди.
Отже, Вавилон пав, а вигнанці відправилися додому… хоча ніхто не казав, що ГОСПОДЬ повернувся. Але ранні християни вірили, що ГОСПОДЬ повернувся в особі Ісуса. Вони передавали слова, в яких Ісус говорить про це. Християни вірили: слава ГОСПОДНЯ була повністю і остаточно явлена, коли Ісус помер на хресті жертовною смертю Агнця (Іс. 53:7). Усе це дуже важливо для розуміння чотирнадцятого розділу Апокаліпсису.
Ще один ключовий уривок міститься в Книзі Єремії. Судячи з усього, більшу частину життя Єремія прожив перед лицем вавилонської загрози: спочатку вавилонське вторгнення висіло як дамоклів меч, потім воно відбулося і сталося вигнання. Немало жахливого бачив пророк за своє життя, і немало лих зазнав сам. Наприкінці книги він сповіщає суд Божий на нечестиві народи, які вершать такі мерзотні справи. Ми знаходимо в нього пророцтва проти Єгипту і Дамаску, моавитян і амонитян. У п’ятдесятому розділі він доходить до Вавилона. Два розділи суворих викриттів відбивають їх величезну значущість. Можливо, лише ті, хто довго жив при жорстокому і нелюдяному режимі, зможуть по-справжньому зрозуміти, навіщо ці уривки були написані. Проте частково зрозуміють і ті, хто мучився думками про божественне правосуддя: як вийшло, що Бог дає здійснюватися такій кричущій несправедливості і пригнобленню?
Тоді перед нами відкривається в новому ракурсі і чотирнадцятий розділ Апокаліпсису. Ті, хто живе під жахливим володарюванням «Вавилона», чують «благу звістку». По-перше, Бог Творець, нарешті, наведе лад (в. 7). По-друге, пав Вавилон, після усіх своїх зусиль напоїти народи лютим вином розпусти своєї (в. 8: до цього образу ми ще повернемося далі). По-третє, суд Божий буде справедливим, повним і ретельним (в. 9-11).
Так, це «блага звістка» для тих, хто живе у світі жахів, тортур і убогості. Бог позбавить від зла! Про таку благу звістку говорять і Псалми (Пс. 96:10-13; 98:7-9).
Проте ні Івану, ні нам, ні комусь ще, не відкрито, хто увійде до числа людей, описаних у віршах 9-11 (якщо взагалі хтось увійде). Перед нами не буквальні описи, а символи, насичені біблійними алюзіями. До них можна лише прислухатися з трепетом і розумінням, що спокуса зла може захопити людину цілком. Іван робить усе, щоб ніхто з учнів Ісуса не був залучений у цей темний вир гніву. Їх завдання полягає в тому, щоб терпіти, слухатися і зберігати вірність, знаючи, що сама смерть була переможена і стала джерелом благословення, а не прокляття. Їх труди, як каже апостол Павло (1Кор. 15:58), не марні (в. 13).