«І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося! І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні!»
Чи доводилося вам колись думати: «Це – нове»? Я не маю на увазі машину з новими приладами або страву з новим поєднанням соусів і приправ (хоча і вони можуть вказувати в правильному напрямі). Я говорю про серйозний життєвий досвід, коли ми кажемо собі: «Зараз усе буде інакше. Це – нове. Відкривається цілий новий світ».
Так, таке трапляється: шлюб, народження дитини, остаточне одужання після довгої і тяжкої хвороби, поселення в домі нової людини. Цікаво, що все це ми знаходимо і серед образів, за допомогою яких Іван описує нове небо і нову землю. «Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина» (в. 7): нове народження. Святе місто уподібнене «невісті, прикрашеній для чоловіка»: шлюб. «Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде»: повне одужання. А в центрі картини (і як пояснення її сенсу) стоїть велике обіцяння: «Бог прийшов мешкати з людьми». Гість, що залишився в домі назавжди.
Проводячи подібні аналогії з відносно тривіальним досвідом, не хотілося б зменшити Іванову звістку. Проте важливо розуміти, що Іван не стільки описує реальність, скільки натякає на неї: «Можна порівняти з тим і тим, але набагато, набагато кращим». Нове небо і нова земля будуть новими в новому сенсі: сама новизна оновиться. Учитаємося в Божі слова: «Ось нове все творю!».
Дійсно «все»: виникають нове небо і нова земля, новий Єрусалим і новий Храм (який тотожний новому Єрусалиму; як ми побачимо, у цьому місті Храму вже не буде, бо він сам буде Храмом), нові люди, які виявилися за межами смерті, сліз і болю. «Перше минулося».
Багато християн читають Апокаліпсис з очікуванням, що в останніх розділах їм опишуть «небеса». І абсолютно не помічають, яке диво відкривається нашим очам. Платон помилився: «землю» не можна вважати жалюгідним, другосортним і тимчасовим житлом, а «небо» – ідеальним світом і вінцем спрямувань. Як ми вже неодноразово бачили, «земля» є славна частина славного творіння Божого, а «небо», хоча і є обителлю Божою, містить «море» як нагадування про силу зла. В одному місці ми навіть читали про «війну в небі». Тому обидві частини всесвіту потребують оновлення зверху.
Після оновлення виникає не просто нове небо, а вічне і нерозривне поєднання нового неба і нової землі. Дуже важливе дієслово «житиме» у вірші 3: це алюзія на «життя» Бога в єрусалимському Храмі, з’явлення Його слави серед Його народу. Про те саме ми читали в Євангелії від Івана: Слово сталося тілом і «перебувало» між нами, «розкинуло шатер» серед нас, і ми бачили славу Його. Те, що Бог зробив в Ісусі – з’явився до людей, що відкидають Його волю, – Він тепер робить на вселенському рівні. Він навіки приходить мешкати з людьми, дарує їм Свою цілющу, утішливу і радісну присутність. Концепція «втілення», така важлива в христології, виявляється ще і ключем до розуміння майбутнього задуму Божого про світ. Небо і земля з’єдналися в Ісусі; небо і земля одного разу з’єднаються повністю і навіки. Про це каже і Павло у своєму Посланні до Ефесян (Еф. 1:10).
От чому в завершальних розділах Біблії ми читаємо не про те, як люди «потраплять на небеса» (всупереч популярним уявленням), і навіть не про те, як Ісус спуститься на землю, а про те, як новий Єрусалим зійде з неба на землю. На перший погляд, це звучить парадоксально: адже новий Єрусалим, наречена Агнця, складається з народу Божого і, здавалося б, вже знаходиться на землі! Як вийшло, що він ще і перебуває на небі?
Згадаємо слова Павла: «Життя ваше сховане в Бозі з Христом». Якщо людина належить Христу, вона живе на землі, але має ще і таємне життя, як дар зверху. Ця прихована реальність буде «явлена» в останній день (Кол. 3:4, 1Ів. 3:2). От чому ми бачили безліч людей, що стоять навколо престолу Божого на небесах і оспівують радісні пісні і вигукують хвалу (Об. 5, 17, 19). Це небесна реальність, яка відповідає (на вигляд) слабким і немічним хвалам церкви земної. Одного разу ця небесна реальність буде явлена. Попелюшка і рабиня стане нареченою.
Новизна полягає не в тому, що Бог знищить перше творіння (ніби вони не вийшло) і створить усе з чистого аркуша. Цей висновок заснований на поверхневому прочитанні вірша 20:11 («від лиця Його втекла земля й небо») і 10:6 («вже часу не буде»: як ми бачили, мається на увазі усунення не часу, а затримки). Проте в розділах 21 і 22 йдеться про повне перетворення неба і землі: Бог знищить у них усе скороминуще, усе, на чому лежить трагічний відбиток наслідків людського гріха.
У новому світі, як і в нинішньому, будуть краса і сила, радість і слава, задоволення і ніжність. Храму, який раніше був навіть на небі (11:19), у ньому вже не буде, – не тому, що Богові не варто було мешкати серед Свого народу, а тому що колишній Храм лише провіщав остаточний задум про весь всесвіт. Новий світ буде схожий на нинішній, але в ньому не буде смерті, сліз і всього, що псує нинішній світ.
От чому і «моря» вже не буде. Упродовж усієї книги, як і в багатьох інших біблійних книгах, «море» втілювало собою темну силу хаосу, що кидає виклик Божому задуму і Божому народу. Саме з моря вийшла перша звірина. Ми бачили «море» і на перших небесах (хоча там йому були покладені строгі межі). Проте в новому творінні «морю» вже немає місця, тобто немає місця хаосу, з якого могли б з’явитися чудовиська.
Проте в центрі картини стоїть поки що не сам новий світ, а єдиний істинний Бог, що створив перше творіння і полюбив його так сильно, що Він послав Агнця спокутувати і відновити його. Досі «Той, Хто сидить на престолі» майже завжди згадувався лише побічно. Так, Він займав ключове місце (Йому поклоняється всяке творіння), але говорили – лише Ісус, Ангел або «голос з неба». Тут же вперше після ввідного речення в 1:8 Бог особисто звертається до Івана, а через Івана – до Його церков і до наших церков. Це особисте звернення – частина новизни. Аналогічним чином, у вірші 4 Бог сам «кожну сльозу з очей їхніх зітре»: сам Бог, а не якийсь високий небесний чиновник. Замислимося, що це говорить про вічну природу Бога, про Його ласку і доброту. Перед нами відкривається цілий новий світ…