«А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель то йому храм і Агнець. І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, слава бо Божа його освітила, а світильник для нього Агнець. І народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього. А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде. І принесуть до нього славу й честь народів. І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця.
І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев на вздоровлення народів. І жадного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його на їхніх чолах. А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки. І сказав він до мене: Це вірні й правдиві слова, а Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. Ото, незабаром приходжу. Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!»
Сьогодні вранці я бачив, як робітники ставили риштування навколо старої будівлі. Такі риштування зазвичай носять суто функціональний характер: вони потрібні для роботи, а не для краси. Але допустимо, будівельники побажають створити з риштування витвір мистецтва, щоб люди захоплювалися ними, а не бачили в них щось вторинне і що значно поступається по цінності самій будівлі.
Тоді після закінчення робіт люди, мабуть, засмутяться, що шедевр буде розібраний. Проте будівельники наполяжуть на своєму: як не красиве риштування, розбирати його потрібно. Адже його призначення полягає в тому, щоб зробити свою справу і піти, щоб оновлена будівля була видна в усій своїй славі.
У такому дусі написані вірші 22 і 23. Нас вже не дивує, що в новому місті немає «Храму» (який був і в земному Єрусалимі, і на небесах: пор. 11:19; 15:5). Читаючи про перебування Боже і про символічну форму міста (куб), ми вже зрозуміли: у такому місті не може бути «Храму» як особливого місця для Бога. Адже збувається майже немислима реальність, ознакою якої служили єрусалимський Храм і Храм на небесах. Про цю мету – забуту тими, хто бажає лише «потрапити на небеса», – говорили і новозавітні автори, і старозавітні пророки: «Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває» (Ав. 2:14). Небо сходить на землю! У знаках і натяках більше немає необхідності.
Згідно з віршем 23, віднині немає нужди не лише в Храмі, але навіть у найбільших світилах, сонці і місяці, які грали таку важливу роль у першому творінні та із захопленням згадуються в багатьох уривках Біблії (наприклад, Псалмі 19, де сонце втілює святий Закон Божий). Виявляється, навіть це – «риштування», яке не можна приймати за вищу реальність. Воно не найвища істина, але лише ознака її. А остання істина полягає в тому, що сам Бог, в усій Своїй сліпучій величі, буде світлом Свого народу. Чудовий світ, створення якого описане в першому розділі Буття, не самоціль, а лише початок і переддень світу, до якого веде нас Бог.
Для багатьох читачів це буде повною несподіванкою. Адже перед нами факт, який повинен займати центральне місце в християнському світогляді. Християнське богослов’я засноване на понятті добрості творіння, але добрість творіння частково полягає і в тому, що воно вказує за межі себе, на нове творіння. Нове творіння не можна уявляти собі як план Б (ніби, план А – перше творіння – не вдався, слід робити щось інше). Людський гріх лише означав, що задум Божий здійснився не відразу, а довгими, тернистими шляхами і багато в чому через сльози і мучеництво самого Бога в особі Агнця. Проте, як і у випадку з торжествуючим завершенням старозавітного Виходу, в Апокаліпсисі мета досягається милістю і благодаттю. Ці милість і благодать не усувають творіння, а радикально оновлюють його.
Далі. Велику частину Апокаліпсису «народи» і їх царі грали негативну роль. Вони поклонялися ідолам, створювали насильницькі системи, опиралися Богові і пригноблювали Його народ. Проте божественний задум про спокутування збувається. Згадаємо старозавітні пророцтва: Псалом 72:10-11 (72:19 – молитва про те, щоб слава Божа наповнила усю землю!), Ісая 49:6-7, Захарія 14:16-17 і особливо Ісая 60 (де провіщається відразу декілька елементів Іванового видіння). Свідоцтво церкви-мучениці (роз. 11) призвело до того, що народи віддали славу Богові (11:13). Урочистою процесією простують у новий Єрусалим царі. Через відкриті ворота входять вони, несучи в місто свою славу. Бо це місто – не статична картинка із золотими вулицями, а повна життя і дії община для всіх народів, що поклоняються Богові.
Іван робить обмовку: це не відноситься до тих, хто коїть зло і каже брехню. Чому? З тієї ж причини, з якої в бібліотеці не палять, а в концертному залі не слухають радіо. Те, що зруйнувало б красу і святість нового міста Божого, виключене за визначенням.
Ще один важливий момент: люди не просто приходять у місто ззовні. З міста тече, поширюючись світом, вода життя. Божа щедра любов є джерело і мета всіх речей. Чи може місто, в якому Бог і Агнець є присутніми особисто, не бути великим джерелом життя, джерелом води живої для всіх, хто потребує її! Тут ми вгадуємо звершення задуманого в другому розділі Буття і здійснення пророцтв Єзекіїля (Єз. 47).
А про що писав Єзекіїль? У розділі 43 він передрікає повернення слави Божої в новозбудований Храм. Але учитавшись у його опис, ми бачимо щось дивне: Храм є новий Едем, з якого витікає річка, зрошуючи навколишній світ. Як ми пам’ятаємо з Книги Буття, з райського саду витікали чотири річки. Проте в Єзекіїля лише одна річка. Її води стають все глибше і глибше, течуть і течуть, перетворюючи навіть Мертве море на свіже озеро. На обох берегах потоку зростають фруктові дерева (47:12), плоди яких – для їжі, а листя – для зцілення. Усю цю метафорику має на увазі Іван. Роздумуючи над нею, він бачить, як річка води життя тече через вулиці нового Єрусалиму і далі, у навколишні землі. І якщо при читанні Єзекіїля не відразу ясно, що перед нами продовження теми другого розділу Буття, Іван висловлюється недвозначно: з обох боків річки росте «дерево життя» (те саме, яке виявилося недоступним для Адама і Єви, бо стати безсмертними в грішному стані обернулося б для них катастрофою).
Цікаво, що «дерево життя» не просто приносить зцілення тій або іншій людині. Його роль значно більше: його листя зціляє народи. Навіть новий Єрусалим є в якомусь сенсі лише проект: Бог творить місто Своєї присутності, щоб народи не лише поклонялися в ньому, але і отримали зцілення. Це місто священицьке (усе творіння в ньому возносить хвалу) і царське (джерело зцілення і мудрого порядку, через яке встановлюється володарювання Боже).
Так, новий Єрусалим – це не все нове творіння. Він є центр і слава його, джерело цілющої води і Святе Святих. Проте вся земля повинна наповнитися славою Божою і перетворитися на Храм. Саме це має на увазі Іван, коли каже, що раби Бога і Агнця не лише поклоняються (в. 3) і не лише бачать лице Його (в. 4), але і царюють «вічні віки» (в. 5). Із самого початку книги було сказано, що учні Агнця покликані стати царственим священством. Тепер ми бачимо, що це означало. З міста (яке є наречена, а наречена є учні Агнця) струмує цілюще і життєствердне служіння. Так Бог раз і назавжди покаже, що Його творіння благе, а сам Він повний милості.
Іван бачить новий Едем, але це не просто сад, а місто-сад. У глибині душі ми знаємо, що створені і для міста, і для саду: як романтична «втеча від цивілізації», так і мрії забудовників далекі від нашого призначення. Нове творіння дає можливість поєднати, перетворити і зцілити обидва ці прагнення. Як сходяться небо і земля, як з’єднуються Агнець і наречена, так поєднаються віднині місто і сад. Полярності колишнього творіння примирені. Люди в єдності один з одним і з Богом будуть радісно і мудро правити землею і її плодами в чудовому світі Божому.
Як і інші аспекти славного майбутнього, це частково можна передбачити і в сьогоденні.