ОБІЙМИ БАТЬКА

Після розповіді Рода про свій досвід моя думка полинула до островів сингапурського народу, куди я їздив декілька місяців тому. Пригадую суботній вечір, я сидів на богослуженні, на якому мене запросили виступити. Парохіяльний хор вела мала група “співаків прославлення”, молодих людей, як виявилося, підлітків. Коли вони почали співати, декілька осіб підняли руки і очі вгору, і сльози почали текти по їхніх обличчях, коли вони прославляли Бога піснями.

Після богослуження я запитав одного зі священиків про цих молодих людей. “О, – мовив він, – ці молоді люди були забрані з вулиці. Вони глибоко люблять Бога, і їм подобається прославляти Бога”.

Після його розповіді мій безпристрасний предметний розум став вимальовувати картину. Ось молоді люди, які ніколи не знали батьківських обіймів, яких з невідомої причини покинули матері, однак відчували дотики небесного Батька, Який об’явив себе як “батько для тих, хто залишився без батька”. Вони ототожнювалися з єврейським піснеспівцем: “Бо мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене!” (Пс. 27:10).

Згодом я пригадав, що не всі “співаки прославлення” плакали. Не всі піднімали руки до небес, однак усі прославляли Бога в піснях. Декотрі це підтверджували, що зворушені фізично, однак не маю сумнівів щодо їхньої щирости. Мені цікаво, яка була їхня мова любови і як Бог полонив їхні серця. Відповідно, я був упевненим: ті, хто плакали, відчули Божу любов найглибше через усвідомлення присутности живого Бога, за яке вони віддячували, підносячи руки і плачучи.

ДОТИКИ І ЦЕРКОВНИЙ ДІМ НІКОЛАСА

Декілька місяців згодом я повернувся до Америки відвідати “церковний дім” у середині міста. Ці молоді послідовники Ісуса ніколи не бачили традиційної християнської Церкви. Вони виростали з цілковито секулярним світоглядом. Були підліткового віку, до двадцяти. Більшість із них мали сексуальні стосунки, вживали алкоголь і наркотики, а також значна частина виростала в інтернатах. Згодом я дізнався, що більше ніж половина з них не знали свого батька. Перед тим, як прийти в “церковний дім”, вони спали в міському парку або під мостом, якщо погода була холодною.

Знайшовши сім’ю

Ці підлітки і дорослі не бунтували проти своїх батьків. Вони були тими молодими людьми, які не знали їх. Завдяки допомозі “церковного дому” стали послідовниками Ісуса. Їм вдалося знайти сім’ю і позбутися узалежнень. Вони відкрили правду, висловлену в псалмі 68:6: “Сиротам батько й вдовицям суддя, то Бог у святому мешканні Своїм”.

У цьому оточенні я зустрів Ніколаса, молодого хлопця, ріст і риси обличчя якого нагадували мого сина. Виявилося, що він був дещо старшим, ніж решта групи. Я вирішив розпочати з ним розмову. Минуло досить часу, перш ніж він почав відкриватися.

“Перших вісімнадцять років свого життя я провів на вулицях Чикаго, – сказав він. – Згодом переїхав на захід. Тут зупинився на десять років. Я спав у парку, мив посуд у ресторані, доки друг не запросив мене на рейв. Тоді я не знав, що це буде християнський рейв. Впродовж усієї ночі ми танцювали під музику, однак періодично кожен з групи розповідав про свою духовну мандрівку. Через певний час я почав усвідомлювати, що вони говорили про Бога. Усе було незвично для мене. Ніколи досі я не чув, як розповідають про Бога, за винятком лайок, проте видавалося, що Бог змінив життя цих людей. Близько четвертої години ранку один з них сказав: «Якщо хтось хоче, щоби ще хтось із ним помолився, підійдіть до сюди». Ніхто досі не молився за мене, тому я подумав, що це може бути цікаво. Я попрямував до вказаного місця. Мене зустріли хлопець і дівчина, які, поклавши мені руки на плечі, спитали: «Хочеш помолитися?»

«Я не знаю, як молитися», – відповів я.

«Ми помолимося за тебе», – сказали вони. Тоді я сів у це крісло”.

“Бог доторкався до мого життя”

“Вони стали навколішки, тримаючи руки на моїх плечах, і обоє молилися за мене. Я тоді не усвідомлював, що зі мною коїться. Мені видавалося, що я божеволію. Тепер я знаю, що Бог доторкався до мого життя і змінював мене. Я відчув присутність, яку ніколи до того не відчував, тоді побачив, як Ісус стояв переді мною та промовляв: «Я люблю тебе. Я завжди тебе любив. Хочу, щоб ти був Моєю дитиною, хочу, щоб ти був Моїм сином. Іди за мною». Я не знав, хто Він був, тому спитав: «Хто ти?» Він відповів: «Я – Ісус, Син Божий. Я прийшов на землю, щоб терпіти покарання за тебе, я терпів усі твої покарання, невдачі. Знаю, у тебе немає сім’ї. Хочу стати твоїм Братом, Бог прагне бути твоїм Батьком. Ці люди, що моляться за тебе, працюють у Мене. Вони люблять тебе також і допоможуть. Прислухайся до них”.

Ніколас відповів: “Добре, я зроблю так”. Коли він промовив це, то відчув, неначе важка брила “впала йому з пліч”, тоді він почав плакати і промовляти: “Дякую, Ісусе; дякую Тобі, Ісусе; дякую Тобі, Ісусе”.

Наступного ранку Ніколас вирішив пожити з парою, яка за нього молилася, та иншими людьми в “церковному домі”.

“Певний час я думав, що це якась релігійна група. Минуло вже три роки, відколи я приєднався. Це найкращі три роки мого життя. Бог звільнив мене від наркотиків, і вперше в житті в мене є сім’я. Ісус змінив моє життя, Він може змінити життя кожного”.

ДОТИК, СПІВЧУТТЯ І ПАЛКА МОЛИТВА

Упродовж трьох днів, які я провів з мешканцями “церковного дому”, виявилося, що молитва була чимось більшим, ніж ритуал. Першого вечора прийшла одна дівчина, яка чекала дитину і, як видавалося, мала галюцинації. Провідники групи відразу зреагували: “Помолімося за неї”. Шість чи вісім осіб, які були вдома, водночас стали довкола неї і кожен поклав руку на неї, иншою обійнявши молитовного приятеля. Моя рука з’єдналася з рукою Ніколаса. Один за одним вони молилися за неї.

Вони молилися з надзвичайною любов’ю та зосередженістю. Коли один молився, инший промовляв: “Так, Господи”, “Амінь”, “Дякую Тобі, Ісусе” і “Господи, помилуй”.

Коли Ніколас почав молитися, його рука, яку я тримав, почала тремтіти. І тремтіла дедалі більше. Закінчивши молитися, всі встали, обійняли одні одних і молоду дівчину. Тоді подякували Богові, що відповів на їхні молитви.

Вони повели дівчину на кухню і нагодували.

Наступного дня, коли я з Ніколасом був на “молитовній прогулянці” (це традиція прогулюватися по вулиці і молитися за людей, які проходять повз, инколи вголос, а инколи про себе), сказав йому, що ніколи досі не бачив людини, в якої тремтіли руки під час молитви. “Справді? – відповів він. – Знаю, коли руки починають тремтіти, Дух перебуває в мені і Бог хоче вчинити добро через мою молитву”.

“Як гадаєш, чи в усіх тремтять руки, якщо Дух перебуває в них?” – спитав я.

“Ні, однак зі мною завжди так відбувається. Не знаю чому. Можливо, так Бог дає мені зрозуміти, що Він зі мною”.

Під час останнього вечора в “церковному домі” мене попросили поділитися основною думкою “П’яти мов любови”. Дехто з них чув уривки і частини, один читав мою книжку. Я зосередився на тому, як, зрозумівши чиюсь первинну мову любови, можна допомогти результативно задовольнити емоційну потребу любови. Я подумав, що це повинно допомогти їм у служінні молодим людям, які відчайдушно потребують любови.

Я не передбачив реакції Ніколаса. Відразу по закінченні лекції він швидко підійшов до мене і сказав: “Тепер я знаю, чому в мене тремтять руки під час молитви. Моя мова любови однозначно є фізичний дотик. Таким чином Бог показує Свою любов до мене”.

Я поклав на нього свої руки, поплескав по плечах і сказав: “Він справді любить, і я також”. І в нас обидвох на очах виступили сльози.

Попередній запис

ДОТИКИ

Наступний запис

ДОТИКИ БОЖІ ДО ЛЮДЕЙ У МИНУЛОМУ