Довіра
Невдовзі радість від перебування в Єлисавети змінилась болем. Тільки той, на кого падала підозра, зможе зрозуміти почуття її непорочного серця, коли, повернувшись додому, відчула на собі допитливі погляди Йосипа.
У Святому Письмі оповідається, що вона не промовила й слова на свій захист. Вона навчилася довіряти кожну мить свого життя Богові. Вона носила Його Сина; Бог уберігав її честь.
День за днем Йосип помічав, що вона була вагітна. Він занадто сильно любив і розумів Марію, щоб сумніватися в її чесності, та все ж знав, що Дитина, яку вона носила, не була його.
Вони були заручені, хоча Святе Письмо каже, що він не знав її. Невже він також дав обітницю чистоти? Вони були заручені щонайменше шість місяців, одначе він губився в здогадках.
Йосип бачив Марію, радість його душі, кожного дня й у нього боліло серце. Він не міг ані спати, ані працювати, і чим більше уваги вона йому віддавала, тим сильнішим болем наповнювалося його серце.
А що Марія? Її любляче серце, мабуть, розривалося від бачення людини, яку вона любила, у такому горі. Чи слід їй було розповісти Йосипові, що насправді сталося? Чи повірив би він у цю таємницю? Чи годилося їй пояснювати щось? Скільки думок пронеслося в її голові!
Ніхто не знав, як прийде Месія, і хоча Його прихід передвіщали й пророкували багато століть назад, дійсність була іншою. Ні, вона молитиметься і чекатиме, коли прийде Божий час. Скільки віри їй знадобилося! Скільки надії вона потребувала, щоб продовжувати виконувати свої обов’язки в мовчанні та любові!
Такі страждання Йосипа неминуче заподіювали їй душевні муки. Нам завжди важко переживати страждання тих, кого любимо, і ми готові на все, щоб допомогти полегшити їх біль. Одначе Марія, яка була несхожою на інших жінок, не давала жодних пояснень, і це її мовчання завдавало Йосипові ще більших мук.
Єдине, у чому вони були спільні, – це в печалі. Вони хотіли поговорити: він – запитати «як і чому?», вона – відповісти «у який спосіб», але ніхто не вимовив ані слова того, що тяжіло на їхніх серцях.
Вона була занадто лагідною, доброю і святою, щоб сумніватися; Йосип же знав тільки одне – він не був батьком дитини. Він був праведним чоловіком, який любив Бога понад усе, проте йому ніколи на думку не спадало, що заручена з ним Марія могла бути обіцяною Жінкою. Він розумів, що вона була особливою, і саме це не давало йому зробити те, що він повинен був зробити.
Йосип не міг піддати її публічному осміянню, але він також не міг вдавати, що дитина його, тому вирішив таємно розлучитися з Марією.
Мабуть, Марія усвідомлювала його важке становище і молилася, щоб Небесний Отець подав вирішення, яке заспокоїло би Йосипа.
Час страждань і очищення завершився, коли ангел Господній з’явився Йосипові й мовив: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:20-21). Яка ж радість і здивування мали переповнювати його серце! Він, певно, плакав від радості.
Тепер три особи знали таємницю, якої не знав обманник.
Матір і вдова
Наскільки відрізняється Божа мудрість від людської! Якщо б ми були на Його місці, то пішли б до храму і просвітили законовчителів, зцілили б усіх недужих, провели б соціальні реформи і написали би для майбутніх поколінь томи книг.
Натомість Господь прожив тридцять років разом зі Своєю матір’ю, виконуючи звичайну роботу, та в єдності зі Своїм Отцем – у молитві. Проведення стільки часу зі Своєю матір’ю було важливо для її місії. Пізніше Він зробить так само з Петром, Яковом та Іваном, які теж мали особливе призначення.
Розлука
Життя Марії було бездоганним наслідуванням Ісуса. Вона вміла смирятися, залишалася непомітною, зазнавала смутку і страждань, але вона також переживала радість, якої ніколи не знало жодне людське серце. Марія є всім для всіх людей, бо може зрозуміти їхні недоліки, хоча сама їх не має. Марія проявляє співчуття, коли люди падають, хоча сама не падала. Вона йшла слідами Господа, Ісуса Христа, щоб пережити всі страждання, які терпить слабка людська природа.
Вона дивувалася Божій премудрості, коли Він дав Заповіді блаженства, – і дотримувалася їх.
Вона захоплювалася Його ревністю, коли Він вигнав торгівців із храму, – і молилася за них.
Вона чула, як Він говорив про Свого Отця і Святого Духа, Який прийде, – і прославляла Бога.
Вона бачила, як Він глухим повертав слух, а сліпим – зір, випрямляв кульгавих і очищав прокажених, – і дякувала Йому.
Вона бачила, як Його принижували горді фарисеї і законовчителі, – і плакала.
Вона чула, як Він розкрив таємницю Пресвятої Трійці, – і поклонялася з благоговінням.
Вона чула, як Він одного разу врешті сказав Своєму народові: «Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:58), – і плакала, коли вони хотіли закидати Його камінням.
Вона бачила, як Він воскрес із мертвих, – і возвеличувала Бога.
Вона бачила, як Він плакав над Єрусалимом, не пізнав він дня своїх відвідин, – і плакала разом із Ним.
Вона слухала, як Він розкривав Своїм учням тайни Царства, – і спостерігала, як багато з них відступили після того, як Він установив Таїнство Євхаристії.
Вона здригалася, коли Він відкрив Своїм учням, що Йому належить постраждати й померти, – й усвідомила, що вони не зрозуміли Його.
Вона раділа, коли Він розповів Своїм учням, що третього дня воскресне, – щоб побачити, що вони не збагнули того.
І тоді вона усвідомила, що зовсім скоро кінець, – і молилася.
Марія, повна благодаті, змогла вистояти під хрестом, бо прийняла свій тягар із такою самою любов’ю, що і її Син.