Опівнічна молитва

«І не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим» (1Кор. 12:3).

Улітку між молодшим і старшим курсами коледжу я жив в одній кімнаті з моїм старим шкільним другом, який навчався в тому ж католицькому університеті, що і я. Він грав в американський футбол, захищаючи честь університету, і був усе життя католиком, який, як багато інших хлопців нашого віку, тримав свій католицизм на задвірках життя. Він відчував певний обов’язок періодично ходити на Месу, але, м’яко кажучи, він не був готовий серйозніше ставитися до своєї віри. Він цілком ясно дав мені це зрозуміти в низці випадків.

Ми жили в маленькій підвальній квартирі за два квартали від студентського гуртожитку. Вона складалася з двох кімнат – вітальні і невеликої кухні, до якої вів широкий передпокій. Наші ліжка були поставлені в тому передпокої так, що якраз вистачило місця ще на прохід із прихожої до кухні.

Якось увечері, саме після того, як я вимкнув світло, щоб лягати спати, мій товариш по кімнаті, Том, попросив мене знову ввімкнути світло. Я клацнув, ми обидва сіли, і він запитав мене: «Диявол існує?» Запитання застало мене зненацька. Пам’ятаю, подумав: «Звідки це в нього?» Том мав стурбований, серйозний вигляд обличчя, отже, я бачив, що він насправді хоче знати відповідь. Я сказав: «Так. Він реальний».

Тоді він подивився на мене і промовив: «Ні, я маю на увазі, – він справді існує? Тобто чи він має силу зробити хаос у голові?» Я сказав: «Так, має. А що?» Він відповів: «Бо я думаю, що він це робить у моїй голові». Потім він розповів мені, що перебував у глибокій депресії і навіть думав про самогубство. Він сказав, що відчуває цю темряву навкруги себе, і що його думки нагадують поїзд, який швидко мчить. Він не може зупинити думок, що пролітають у голові. Том сказав, що не може слідувати за думками і почуттями, які призводять до негативних учинків, що трапляються в його житті, отже, його цікавило, чи це не якась духовна атака.

Я сказав йому, що не знаю, чи це диявол, чи ні, але певно знаю, що Писання застерігає нас: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Пет. 5:8).

Він запитав мене, як можна цьому зарадити. Я відповів: «Єдине, що я знаю напевне, це те, що Ісус реальний, Він живий, Він з нами і Він має повну владу над дияволом та всіма силами темряви. Він може допомогти нам просто зараз, якщо ми Його попросимо. Том подивився на мене з панічним виразом в очах і сказав: «Давай це зробимо».

Я був не зовсім упевнений, що робити, отже, наказав Тому сидіти спокійно і намагатися зосередити свій погляд на Ісусі. Він сів на край свого ліжка, руками затуливши обличчя. Я простяг руку, поклав її йому на голову і почав молитися. Я пам’ятаю той момент, ніби це було вчора. Я просто просив Ісуса послати Свого Святого Духа, щоб прогнати диявола і будь-які сили темряви, які, можливо, занапащали Тома. Я справді не знав, що говорити. Я почувався дещо збентеженим, але знав, що Господь із нами.

Також, пам’ятаю, подумав: «Чоловіче, якщо наші друзі, а особливо друзі Тома, могли б нас зараз бачити…» Ось ми тут, двоє хлопців із коледжу, у піжамах кличемо до Бога про допомогу. Це було так незвично. До цього літа і моменту я не пригадую навіть, щоб ми відмовляли разом молитву перед їжею.

Після кількох хвилин мовчання я запитав Тома, чи він щось відчуває. Піднявши голову, він поглянув на мене і запитав: «Невже ти не бачиш? Невже ти не бачиш світла?» Я сказав: «Ні, про яке світло ти говориш?»

Він пояснив, що, як тільки я почав молитися, він ніби відчув великий тягар на плечах, і все, що він міг бачити, була темрява. Десь посеред молитви темрява і тягар почали підніматися, і його почало наповнювати світло. Коли він описував те, що досвідчив, то дуже розхвилювався і сказав: «Він реальний! Ісус є тут, з нами. Я відчуваю себе вільним».

Не кажучи ні слова, він скочив і побіг у вітальню до великого комода, який ми використовували замість стола, біля телевізора. Він висунув ящик комода, перепорпав усе до дна і витягнув Біблію. Відразу розгорнув її і почав уголос читати уривки з Нового Заповіту. Він переходив від одного розділу до іншого, кожного разу знаходячи уривок, в якому говорилося про Ісуса. Чим більше він читав, тим більше схвильованим ставав. В одному місці він повернувся до мене з сяючими очима і сказав: «Це все правда, Пітере! Ісус реальний!»

Складно точно описати, що відбувалося з нами, але чим більше уривків читав Том, тим сильніше ми обидва відчували майже фізичну присутність Господа. Це все було так, ніби Він у кімнаті і веде Тома від сторінки до сторінки, стверджуючи уривки присутністю і силою Духа. Було таке відчуття, що можна простягнути руку і доторкнутись до Ісуса.

Через деякий час ми обидва почали славити Бога і дякувати Йому. Том упав на коліна, розпростер руки і, тримаючи в руках Біблію, почав вигукувати Ім’я Ісус. Ну й видовище це було! Цей високий, здоровенний, міцний, мужній футболіст, якому раніше було незручно промовити навіть найкоротшу, спонтанну молитву, стояв навколішках на підлозі нашої квартири в піжамі, об 11 год. 30 хв. ночі, тримаючи Біблію і вигукуючи подячні молитви Богові.

Ми продовжували щиро молитися ще деякий час, допоки я почав відчувати, що Господь промовляє до мене. Я старався бути якомога чутливішим на Духа. На моє здивування, я ясно відчув, начебто Господь наказує мені помити Томові ноги. Моя перша реакція: «Ти хочеш, щоб я зробив що?» Я подумав, що, можливо, мене трохи занесло на той момент. Думка про миття ніг Томові викликала збентеження. Однак, коли молився, те відчуття ставало дедалі сильнішим.

Переконаний, що це Господь, я вирішив послухатися. Отже, я пішов у кухню, взяв із буфету посудину, наповнив її теплою водою, захопив кухонний рушник і повернувся до Тома. Він усе ще стояв на колінах на підлозі з заплющеними очима. Я підійшов до нього й сказав: «Гей, Томе, Господь хоче, щоб я дещо зробив». Він розплющив очі і запитав: «Що?» Саме тоді я відчув себе справжнім дурником, стоячи з тою мискою, наповненою теплою водою. Я гадав, що Том подумає, що я трохи з’їхав з глузду. Проте подолав збентеження і повідомив: «Ісус хоче, щоб я помив тобі ноги». На моє здивування, він відповів: «Друже, давай це зробимо!»

Він сів на край ліжка, а я став на коліна і почав мити його ноги. Я яскраво пам’ятаю той момент. Контраст між тим, що відбувалося в душі кожного з нас, не міг би бути більш разючим. Я згадав, як почервонів, коли нахилився, щоб схопити його дужі великі ноги. Я почувався по-дурному. Однак коли підвів на нього погляд, то побачив у його очах сльози. Господь торкав його через цей простий жест. Коли я закінчив, ми продовжили молитву. Потім водночас обидва, Том і я, знову стали на коліна. Атмосфера в кімнаті змінилася. Не кажучи ні слова, ми одночасно переповнились почуттям реальності того, що Ісус робить для нас. Ми обидва стояли навколішки, зануривши обличчя в килим, і плакали. Том поглянув на мене і сказав: «Хрест Ісуса – це все, що насправді має значення. Це центр усього. Немає нічого важливішого». Я був глибоко зворушений тим, що сказав Том, бо саме про це подумав у ту хвилину. Ми обидва, без сумніву, знали, що Святий Дух є тут, навчаючи нас, передаючи нам пізнання глибокої віри і розуміння правди та сенсу смерті Ісуса на горі Голгофі. Це був благоговійний момент для нас обох. Ми глибоко усвідомлювали свій гріх, слабкість і те, якою мізерною є наша відповідь на вчинок любові Христа порівняно з тим, на що Він насправді заслуговує. Він віддав нам так багато, а ми давали Йому так мало. Через кілька хвилин Том сказав: «Піте, все це зробив Ісус. Він найважливіша особа, яка коли-небудь жила. У Нього вся влада, і ніщо не може Його зупинити. Ісус – Господь усього!» Протягом наступних кількох хвилин ми могли говорити лише одне: «Ісус – Господь!»

О першій годині ночі ми нарешті лягли спати. Через кілька хвилин Том окликнув мене: «Гей, Томе, увімкни світло. Мені не спиться, давай продовжимо молитися». Я сказав, що вранці мені треба працювати, але він наполягав. Я ввімкнув світло, і Том сказав: «Пішли на футбольне поле молитися!»

Через 20 хвилин ми стояли на футбольному стадіоні, навпроти гуртожитків, і молилися за кожну знайому особу. Ми співали пісні, танцювали і молилися під зорями аж до сходу сонця. Десь після 6 год. ранку ми пішли на ранкову Месу, потім повернулися додому і лягли спати. Яка то була ніч!

Попередній запис

«Завершує Таїнство Хрещення»...

Наступний запис

Ісус Христос – Господь!