Основні риси Євангелія від Матвія

а) Найяскравіша риса першого Євангелія – це, безперечно, наявність у ньому довгих проповідей. Матвій намагався зібрати в них навчання Ісуса, показуючи Його як найавторитетнішого учителя людства, об’явителя повноти Божого слова до людини, Який завершує ту плеяду пророків, через яких Бог промовляв у попередніх століттях.

Ці п’ять проповідей стали основою християнства; вони були мовби першим катехизмом для послідовників Ісуса, починаючи від першої проповіді, яка подає основні вимоги для того, щоб увійти в Боже царство, і закінчуючи останньою, в якій зображено вічну долю як тих, хто увійшов, так і тих, хто відмовився ввійти до Божого царства.

На відміну від цієї останньої (есхатологічної), відносно цілісної проповіді, інші чотири – це плід редакційної праці автора. Ми вже сказали, що вони становили в певному сенсі «катехизм» для послідовників Ісуса. Але мусимо остерігатися, щоб не розглядати подані Ісусом настанови надто матеріяльно: це не є якийсь «кодекс» чітких законів чи збірка норматив, що має обмежити свободу Божих дітей.

Це дуже добре зрозумів Павло: спасіння приходить не через закон, а через благодать Христа, яку він за аналогією називає «закон духа життя» (Рим. 8:2). Іван зводить усі подані Ісусом норми поведінки до однієї-єдиної заповіді любови, до «Його» заповіді, до «нової» заповіді (Ів. 15:12,17; 13:34), заповіді, яку через саму її природу неможливо кодифікувати. Підґрунтям цих норм є благодать, прийняття особи Ісуса та прийняття Божої любови, яка через Ісуса дарує нам спасіння.

Але в щоденному житті трапляється багато різних ситуацій. Як конкретизувати цю любов до Бога, це прийняття Ісуса? Як втілити Боже царство в цих ситуаціях? Ісусові слова є вказівками, що, хоч і пристосовані до конкретного життя того часу і того середовища, утім, містять у собі Духа, що моделює їх і чинить завжди актуальними, чинить їх стимулом до пошуку в тому самому Дусі норм для життя Церкви і для життя християнина в будь-яку епоху та в будь-якій культурі.

Слова Ісуса – це шлях, через який ми маємо доступ до Нього, а Він має доступ до нас і закликає нас до відповіді. Євангеліє й зокрема Ісусові слова необхідно наново писати в кожну епоху й у житті кожного християнина, бо він покликаний стати живим Євангелієм, що написане не чорнилом і пером, але «Духом Бога Живого», як писав Павло до християн у Коринті (2 Кор. 3:3).

Читаючи ті настанови для життя, що їх Матвій зібрав докупи, об’єднавши в декілька проповідей у своєму Євангелії, не можна залишати поза увагою самої особи Ісуса та Його благодаті, що дарує нам спасіння. До спасіння приводять не норми поведінки, а сам Ісус Христос. Вони подають лише приклади того, яким має бути життя за Духом, вони є тим, що Павло називає плодами Духа (Гал. 5:22-23). Адже їх пригадували, передавали та збирали воєдино як норми життя послідовників Ісуса, тобто тих, хто вже зробив свій вибір на Його користь, хто заради Нього поставив на карту все своє життя, хто увірував в Нього і виявив свою віру в хрещенні. Вони є не так якимсь кодексом, як радше провідником християнської свободи; вони є немов дороговказами на тому безконечному шляху, по якому слід ступати, бажаючи наслідувати святість і доброту самого Бога (Мт. 5:48; Лк. 6:36).

Якщо не зробити цього життєвого вибору, то навіть Ісусові норми не дають спасіння, тобто взагалі ніякі норми як такі не дають спасіння. З іншого ж боку, хто відмовляється жити згідно з цими Ісусовими вказівками, виявляє, що його віра є мертва, як сказано в посланні Якова (Як. 2:14-19), що вона є чимось поверховим, пасивно прийнятим через традицію, через лінивство, задля користи чи чогось іншого, але не становить принципу життя.

б) Друга характерна особливість першого Євангелія – це часте цитування Старого Заповіту. Матвій ретельно звертає увагу на ті події чи слова Ісуса, в яких здійснюється якесь старовинне пророцтво. З десяток разів він вводить біблійну цитату виразом: «Сталося все це, щоб збулося сказане від Господа пророком…»; в інших Євангеліях подібні слова трапляються значно рідше. Матвій намагається показати своїм читачам, християнам юдейського походження, для яких він передусім писав своє Євангеліє, що Ісус є справді обіцяним Месією, хоч вони й очікували Його зовсім не таким.

Ті цитування мають ще й інше значення: вони показують, наскільки тісно пов’язані між собою Старий і Новий Заповіти, показують їх як єдину історію спасіння людства, яку поступово приготовляв старий закон, а згодом вона дійшла до свого остаточного здійснення в божій особі Ісуса. Матвій мовби запрошує нас ще раз перечитати й намагатися зрозуміти те, що писали давні пророки, аби таким чином краще зрозуміти те, що звершив Ісус.

Старозаповітні цитування більш систематично застосовано в перших двох главах, що присвячені дитинству Ісуса. Але насправді ці глави являють собою останню стадію довгого осмислення життя Ісуса, яке здійснила Церква, шукаючи ще від самого Його народження знаків, які вказували б на Його виняткову особистість та на Його месіянське посланництво. Матвій ретельно збирає й описує деякі з таких знаків, навмисно пов’язуючи їх зі старозаповітними текстами, що дають пояснення тим подіям із життя Ісусової родини.

Родовід, звіщення Йосипа про народження Ісуса, саме Його народження у Віфлеємі – метою всього цього є показати, що Ісус є обіцяним та очікуваним Месією. Переслідування Ірода, втеча до Єгипту та повернення до землі отців ставлять події з життя Ісуса в паралель із подіями, що їх пережили Мойсей та ізраїльський народ у час Виходу; крім цього, вони провіщають майбутню долю Месії, якого відкине власний народ і приймуть народи поганські.

Старий Заповіт був приготуванням до Ісуса та пророцтвом про Нього. Таке бачення минулої історії, започатковане ще самим Ісусом, продовжилося й дедалі більше утверджувалося і в Христовій Церкві. Послання апостола Павла і найбільшою мірою послання до Євреїв подають нам яскравий доказ цього.

Таке унітарне бачення історії спасіння стало ще більш осмисленим і усвідомленим у Матвія, передусім у Євангелії дитинства, де п’ять вибраних епізодів (непорочне зачаття Ісуса, візит мудреців, втеча до Єгипту, вбивство віфлеємських дітей, повернення до Назарету) подано як здійснення наперед запланованого сценарію, написаного і реалізованого Режисером історії.

в) Запрошення Матвія наново відкрити правдиве значення старозаповітного об’явлення було надзвичайно актуальне в часи Ісуса, коли книжники і фарисеї, які мали у своїх руках духовний провід Ізраїля, спотворили, принаймні частково, правдиву віру, нав’язуючи масу беззмістовних приписів, що нівелювали основний обов’язок щирої любови до Бога та до ближнього (пор. Мт. 22:35-40). Ісус скасовує всі ці надлишкові приписи, і Матвій звертає на це увагу частіше від інших євангелистів.

Ісус чуйний до будь-якого людського нещастя, Він приймає з добротою та милосердям будь-якого грішника, але не може толерувати фальшивости і лицемірства тих, хто використовує релігію для власного возвеличення, а то й просто для власної користи. Як приклад, крім славнозвісної 23-ої глави, можна ще навести Мт. 9:10-17; 12:1-13; 15:1-9, де Ісус виявляє цілковиту байдужість до безлічі нав’язаних практик чисто людського походження.

г) Месія, якого не зрозуміла і відкинула провідна еліта та значна частина народу, гуртує навколо Себе перший осередок нового Божого народу, до якого пізніше ввійдуть усі, хто тільки ввірує в Нього, з якого б роду не походив. Матвієве Євангеліє – це «Євангеліє Церкви»: саме в ньому вперше фігурує слово «Церква» (Мт. 16:18; 18:17); найбільші проповіді Ісуса в ньому присвячені Церкві – цій духовній дійсності, видимій спільноті, що становить перший етап здійснення Божого царства, а водночас є і середником його поширення у світі.

У цьому Євангелії знаходимо обітницю, дану Петрові, про його чільне місце в Церкві та низку інших епізодів, з яких чітко видно його гідність і які відсутні в Марка. У ньому акцентовано увагу на повноваженнях та гідності апостолів: це пророки і мудреці нового союзу (Мт. 23:34); це дванадцять патріярхів, з яких постане новий Божий народ, як колись із дванадцятьох синів Якова зродився стародавній Ізраїль (Мт. 19:28). Словом, Матвій приділяє особливу увагу спорудженню будівлі Церкви поряд із будівлею юдаїзму, виразно зазначаючи при цьому, на якій скелі ця Церква стоїть (Мт. 16:18-19), яка її структура і яка влада їй передана (Мт. 16:19; 18:18; 28:18-20).

Існує низка ще й інших особливостей, які свідчать про те, що Матвієве Євангеліє було написане для християн юдейського походження, що жили в Палестині в першому столітті; вони цілком підтверджують ті відомості про перше Євангеліє, що їх подають нам найдавніші церковні письменники. Проте порівняно з наведеними особливостями вони мають другорядне значення.

СХЕМА-ПІДСУМОК
1.   1-2: Євангеліє дитинства Ісуса. Родовід Ісуса; звіщення Йосипа про народження Ісуса; прихід мудреців і втеча до Єгипту; вигублення дітей у Віфлеємі; повернення до Назарету.

2.   3-7: Звіщення Божого царства.

а) 3-4: Розповідна секція. Діяльність Івана Христителя; хрещення Ісуса та Його спокуси в пустелі; початок Його діяльности в Галілеї; покликання перших учнів.

б) 5-7: Дидактична секція. Нагірна проповідь.

3.   8-10: Поширення царства за допомогою чуд та місії.

а) 8-9: Розповідна секція. Розповіді про чуда.

б)10: Дидактична секція. Місійна проповідь для учнів.

4.   11:1  –  13:53: Таємниці царства.

а) 11-12: Розповідна секція. Суперечки та перестороги.

б) 13:1-53: Дидактична секція. Проповідь у притчах.

5.   13:54 – 18:35: Устрій царства.

а) 13:54 – 17:27: Розповідна секція. Мученицька смерть Івана Христителя; віровизнання Петра; провіщення страждань; переображення.

б) 18: Дидактична секція. Проповідь про церковну спільноту.

6.   19-25: Здійснення царства.

а) 19-23: Розповідна секція. Подорож до Єрусалиму та месіянський в’їзд до столиці; притчі та суперечки з начальниками народу.

б) 24-25: Дидактична секція. Есхатологічна проповідь про зруйнування Єрусалиму та про кінець світу; притчі про чування.

7.   26-28: Страждання, смерть і воскресіння Ісуса.

 

Попередній запис

Структура і зміст Євангелія від Матвія (закінчення)

Наступний запис

Лука, євангелист-«поганин»