29 червня 1972 року Павло VI прямо говорив про діяльність диявола. Його слова були досить строгими: «У мене складається враження, що в деякі шпарини Божого храму проник дим диявола». Папа не вуалює цієї негативної сили, яка прагне знищити плоди Собору: йдеться про диявола.
Ця промова викликала бурхливу реакцію з боку міжнародної преси. Говорити сьогодні про диявола, на думку деяких журналістів, рівнозначне поверненню до Середньовіччя. У своєму невігластві вони не зрозуміли, що йдеться про набагато радикальніше повернення: до Євангелія, до історії спасення, до Адама і Єви! Кілька місяців по тому, 15 листопада того ж року, на загальній аудієнції Святіший Отець вирішив повернутися до цієї теми. Його стиль одразу ж нагадав усе біблійне і церковне вчення з цього приводу. Наведемо повний текст цієї промови.
«Я вирішив поговорити з вами на дивну тему, яка, проте, вписується в логіку вчення, яке ми поступово викладаємо під час цих душпастирських аудієнцій.
Про що йдеться? Ми говоримо про потреби Церкви. Одна з найбільших, якій я вирішив приділити сьогодні увагу, це дивний і складний захист. Мене переслідує думка про захист. Від кого? Святий Павло каже, що ми повинні боротися. Звичайно, ми це знали, але з ким ми повинні боротися? Святий Павло часто говорив про те, що ми повинні боротися, як воїни. Нашим суперником не є видимі речі з тіла і крови. На нас чекає боротьба, яку я називаю «боротьбою в темряві». Ми повинні боротися проти духів, які заполонили цей світ.
Іншими словами, ми повинні боротися проти диявола. Сьогодні мало хто про це задумується. Я ж, натомість, хотів би звернути вашу увагу на цю жахливу та неминучу тему. Ми повинні боротися з цим невидимим ворогом, який штурмує наше життя і від якого ми повинні захиститися.
Чому ж більше про це не говорять? Про це не говорять, оскільки бракує наочного досвіду. Прийнято вважати, що речей, яких не видно, просто не існує. Але із злом ми маємо боротись. Чим є зло? Зло – це певна дефективність, це певний недолік. Людина почувається зле, коли їй бракує здоров’я. Людина є бідною і їй зле, коли бракує грошей. І так далі.
Натомість тут йдеться про дещо інше. Саме тому я вважаю це жахливим: ми стоїмо перед обличчям не певної дефективности чи певного недоліку. Перед нами стоїть ефективне зло; існуюче зло; зло, що є особою; зло, яке не можна назвати деградацією добра; це зло, яке стверджує себе. Саме це викликає страх і саме тому ми повинні боятися.
Той, хто відмовляється визнати існування цієї жахливої дійсности, виходить за межі біблійного і церковного вчення. Це дивна і жахлива реальність. І якщо хтось каже: «Я про це не думаю», «Ти не думаєш згідно з Євангелієм». Чому? Адже Євангеліє переповнене, я б навіть сказав, заселене дияволом. І якщо я хочу, щоб ви увійшли в євангельське середовище, атмосферу, психологію та ментальність, я повинен принаймні відчувати цю дивну присутність. Інакше я просто не зможу визначити її. Я б не хотів фантазувати з цього приводу або підштовхувати людей до марновірства, але ця дійсність існує. І ми можемо на неї натрапити на багатьох сторінках Євангелія. Ось у чому важливість усвідомлення зла для правильного християнського сприйняття світу, життя та спасення.
Про цю важливість говорить сам Христос. Як часто? На початку Свого публічного життя Він розпочав цю боротьбу, оголосивши війну злу: йдеться про три відомі спокуси. Це одна з найтаємничіших сторінок Євангелія, яка містить глибокий зміст. Три спокуси Христа, які відомий російський письменник Ф. Достоєвський використав в одному зі своїх шедеврів, перетворивши його на катехизацію на тему трьох спокус.
Що говорить Христос, коли відчуває голод? Тут прихований весь сучасний матеріалізм. Христос зустрічається з духовною спокусою: «Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу! Бо написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли!». Це духовна упередженість. Згодом йдеться про гордість: «Подивись на царства світу. Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!».
Ісус відповідає різко: «Відійди, сатано!». І згодом приступили до Нього ангели, щоб слугувати Йому. Це все просто вражає. Надзвичайною є й екзегеза цього євангельського уривку. А як не згадати, яким іменем Христос тричі називає спокусника? Звертаючись до Свого супротивника, диявола, Він називає його «князем цього світу». В одній англійській книзі його назвали «господарем цього світу».
Хто ж є господарем світу? Ісус Христос каже: «Князем світу є диявол». Ми всі перебуваємо під цією темною владою, яка породжує неспокій, спокушає нас та насилає на нас хвороби, наповнює наші серця невпевненістю та злістю. Якщо ви уважно придивитеся до багатьох євангельських сцен, то побачите одержимого тут, одержимого там, а Христос зціляє цього, того тощо.
У Другому посланні до коринтян святий Павло виступає відлунням Євангелія і називає його «богом цього віку». Хто би міг додуматися називати його титулом вищої форми буття – Бога? Таке звертання ми чуємо лише з уст Апостола. І саме святий Павло згодом попереджає нас про те, що я вже казав на початку: ми повинні боротися і з духами, не знаючи, де вони перебувають і які вони. Але згодом він пише про відповідну «терапію» та належні захисні засоби проти цього типу супротивника. Я вже не згадую інших авторів, але ми знайшли б чимало корисного в усій християнській літературі.
А під час Служби Божої ви не чуєте згадки про диявола? В обряді хрещення зараз вкорочено формулу екзорцизму. Не знаю, наскільки це було правильно, але принаймні про нього не забули.
Хрещення – це перший прояв дії Божого Провидіння, яке віддаляє цього смертельного ворога людини – диявола. Чому? Бо з часів гріхопадіння Адама, на самих початках історії, ще до людини, він був протагоністом і здобув певну владу над людиною, від якої може спасти лише Ісус Христос. І ця історія триває дотепер, адже первородний гріх поширюється не через провину, а власне через народження.
Народження передає нас в обійми диявола, а не Бога, але хрещення відкуповує нас із цього рабства і чинить нас вільними синами Божими. З цього зрозуміло, що ворогом номер один є диявол.
Ми знаємо, що це моторошне й темне буття справді існує, і воно дотепер діє з підступною хитрістю. Це окультний ворог, який сіє помилки, невдачі, занепад та деградацію на полях людської історії. Варто пригадати – і в цьому ми бачимо неперевершеність Євангелія – притчу про кукіль, посіяний серед пшениці. Слуги-землероби дивуються: «Хто посіяв зло в світі?». А господар поля, який уособлює Бога, відповідає: «Inimicus homo hot fecit!», ворог-чоловік зробив це.
Зло, посіяне у світі, має своє персональне свідоме походження. І саме Бог терпить, ба, навіть більше, фактично стає на бік цієї ситуації: «Не виполюйте куколю, щоб не повиривати пшениці. Настане день, останній день, коли все буде розділено, і цей суд буде безапеляційним».
Його ще називають «душогуб споконвіку» і «батько неправді». Це софістичний спокусник моральної рівноваги людини. Саме він є віроломним і хитрим чарівником, який проникає в психологію кожної особи; він вміє знайти відчинені двері, через які і входить: через відчуття, фантазію, хіть – яку тепер називають стимулом, чи не так? – утопічну логіку та невпорядковані суспільні зв’язки: погані друзі й погані ідеї цього світу. Він проникає в наше повсякдення, щоб відхилити нас із правильної дороги шкідливими, але привабливими з вигляду – і в цьому головна пастка спокуси – спокусами, що практично ідентичні нашій фізичній та психічній структурі, нашим глибоким та потаємним думкам. Він використовує нашу людську «тканину», щоб проникнути в нашу психологію.
Це був би дуже важливий розділ доктрини про диявола та його вплив на окремих осіб, на спільноти, на суспільство і на події. І цей розділ необхідно відкрити й дослідити заново, чого зараз так бракує. Подумайте про тих, хто віднаходить у психоаналітичних і психіатричних дослідженнях чи, як наприклад, у такій великій країні, як Сполучені Штати, у спіритичних сеансах, задовільну відповідь на це таїнство диявола. Я боюся, щоб ми не впали – і дехто в цьому плані занадто безпристрасний – у давні маніхейські теорії про подвійне начало: Бог і диявол. Або ж взагалі розпочнемо жахливі безцільні фантастичні та марновірні блукання.
Звичайно, що так найлегше. Сьогодні люди надають перевагу тому, щоб показатися сильними, безпристрасними позитивістами. Я вже не говорю про те, що віра спрямовується на різні магічні та популярні капризи та забобони: жодного тринадцятого номеру, не можна робити цього чи того… І чому б це? У ці вигадані речі чомусь вірять, їх дотримуються з такою перебільшеною скрупульозністю, що просто стає смішно. А коли Бог каже: «Люди, подивіться, що є дещо набагато більше», Йому ніхто не вірить.
Наша доктрина, коли ми говоримо про диявола, стає досить невизначеною, але коли йдеться про нас у випадку диявольських спокус, до неї повертається визначеність. Наша цікавість збуджується впевненістю в різноманітне існування. Тобто існує не один лише диявол. Згадайте біснуватого з Гадаринського краю: «Як тобі на ім’я?». «Легіон», тобто ціла армія демонів, які увійшли в цього нещасного, якого зцілив Христос; демони перейшли в стадо свиней і кинулися з кручі, що дуже засмутило місцевих жителів.
Пора відповісти на два запитання. Перше запитання: «Чи існують знаки? Чи існують знаки диявольської присутности?». А друге запитання: «Якими є засоби захисту від такої підступної небезпеки?». Розмова могла би затягнутися, але ми вже закінчуємо.
Відповідь на перше запитання вимагає особливої обережности. Якими є знаки? Навіть якщо ознаки зла здаються декому очевидними… навіть давнім церковним авторам, наприклад, Тертуліяну: «Це ж очевидно, що це демон!». Пощастило ж йому, що в нього був такий проникливий погляд! Ми можемо припустити діяльність диявола там, де йдеться про радикальне заперечення існування Бога. У таких випадках точно йдеться про ворога людства, оскільки ми йдемо до Бога, а натомість опиняємося перед обличчям радикального, тонкого, складного та софістичного заперечення. Радикальне заперечення. Ви чули про смерть Бога? Хто міг придумати щось подібне?
Окрім того, він є там, де лицемірна й потужна брехня виступає проти очевидної правди. Де бракує любови, де любов згасла, де панує холодний жорстокий егоїзм, там завжди присутній дотик диявола; там, де ім’я Христа вимовляється зі свідомою бунтівною ненавистю… Святий Павло каже: тому, хто відмовляється від Ісуса Христа, anatema sit, той нехай буде проклятий. Прокляття звернене до ворога, який приховується за такою особою. А там, де дух Євангелія містифіковано та заперечено, де відчай стає останнім словом, там диявол переміг.
Але це занадто складний та широкий діягноз, який ми не будемо поглиблювати чи перевіряти на справжність, хоча й відчувається драматична зацікавленість, якій навіть сучасна література присвятила не одну відому сторінку. Існує дуже багато творів відомих авторів та письменників про диявола. Дехто писав, щоб прославити його, дехто ж – намагався зрозуміти, де ж він приховується насправді
Євангелист Іван пише, що ми знаємо про те, що народжені від Бога, так; але весь світ перебуває під владою зла. Зла, яке є конкретною особою. І саме це може бути відповіддю на перше запитання: як визначити?
«Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу». Інше запитання: який захист можна розгорнути, щоб моя душа та цілісність змогли протистояти дії диявола? Відповідь легко сформулювати, хоча дуже складно втілити в життя. Можна сказати: все те, що нас захищає від гріха, береже нас і від невидимого ворога.
Благодать – вирішальний захист. Сьогодні спостерігаємо занепад приступання до таїнств, особливо до сповіді. Це велика небезпека, оскільки ми не матимемо достатньої благодаті щоб противитися загарбнику, який атакує нас. Невинність, саме невинність є великою силою. Дитина перед обличчям диявола сильніша за нас, оскільки вона невинна. А також пригадайте апостольське вчення про символічне зображення у вигляді військових обладунків різних чеснот, які гарантують захист християнинові.
Святий Павло описує повні римські обладунки: броня, шолом, меч тощо. Оскільки засобів для ефективного захисту має бути багато. І деколи християнин, щоб бути сильним та готовим, повинен звернутися до певних аскетичних практик, щоб захистити себе від диявольських рейдів. Ісус Христос також вчив нас цьому перед обличчям апостолів, які не змогли вигнати біса: «А цього біса треба виганяти молитвою і постом».
Ось засоби, завдяки яким можна здолати більшість певних ситуацій, обложених злом. Апостол підказує головну оперативну лінію: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло», але стань добрим, «перемагай зло добром».
Отже, усвідомлюючи всі лиха, серед тих сьогодні опинилися душі, Церква та світ, ми спробуємо надати сенс та ефективність звичному заклику нашої основної молитви: «Отче наш, визволи нас від лукавого!». І нехай цьому посприяє наше апостольське благословення».