Падіння

Очевидно, десь щось пішло не так. Світ, в якому ми живемо, не схожий на едемський рай. Замість відради в Бозі, багато хто з людей нині відчуває до Нього відразу. Дехто вважає, що Бог – це такий собі суворий суддя, що стежить за кожним їхнім кроком Своїм пильним грізним оком. Багато хто знаходить уявлення про Бога настільки застарілим, що навіть не вірить у Його існування. Деякі припускають, що навіть якщо Він існує, Він настільки віддалений і байдужий, що з висоти небес навіть не звертає уваги на те, як вони самотужки мусять долати всілякі негаразди, що випадають на їх у цьому світі. Що трапилось? Як ми дійшли від близькості з Богом в едемському раю до відчуження від Нього в сучасному безладному світі?

Це почалось на зорі часів, задовго до створення Адама і Єви, коли, за думкою багатьох богословів, загордилося одне з найкращих створінь. Ця істота на ім’я сатана була найгарнішим ангелом. Але він розпишався своєю величчю та силою і очолив повстання ангелів, щоб скинути Бога з трону. Вірні Богові ангели завдали сатані поразки в цій великій війні та скинули його з неба. Шаленіючи від невгамовної люті, він вирішив помститися Богові, поставивши під загрозу Його грандіозний проект – чоловіка й жінку, створених Богом.

Прийнявши подобу змія, що був спочатку дуже гарною істотою, сатана проліз до раю та підкрався до приголомшливо гарної жінки. Його райдужна луска блищала на сонці. Його вологі очі віддзеркалювали мудрість століть.

„Ти вважаєш себе вільною, – сказав він їй, – але хіба це свобода? Подивись на себе: всі свої вчинки ти робиш з покори Йому”. Змій закотив очі. „Цей твій Бог надурив тебе, сказавши, що створив вас за Своєю подобою. Як ти можеш вважати себе подібною до Нього, якщо Він панує над усім так, як хоче? Як ти можеш вважати себе вільною, якщо Він тільки наказує, а ти коришся?”

„Усе зовсім не так, – відповіла Єва. – Він дозволяє нам доглядати за садом, у нас багато смачної їжі, і Він не каже нічого такого, що могло б нас засмутити”. Вона зробила паузу, щоб накинути свіжий пагін в’юнця на дубову гілку. „Навіщо нам бажати чогось іншого?” „Але ж Він заборонив вам їсти один плід, чи не так? – відповів змій. – Чому вам не можна з’їсти цей приємний на вигляд, запашний, соковитий шматочок, що звисає ген із того дерева?” І він показав на кремезне пишне дерево, що росло серед садка. Його гілки провисали під вагою блискучих плодів.

„Ти маєш рацію. Бог наказав нам не їсти цього плоду, – сказала жінка. – Він сказав, що якщо ми його з’їмо, то помремо”.

„Та ні! Так сталося, що я знаю краще, – відповів сатана. – Цей плід вас не вб’є. Хочеш знати, чому Бог насправді заборонив вам його?” Він нахилився до її вуха і стишив голос майже до шепоту. „Цей плід дасть вам знання, яке зробить вас рівними Богу, а Йому не потрібні конкуренти. Він хоче залишити вас невігласами, щоб маніпулювати вами. Якщо вам справді хочеться бути з Богом на рівних, зважтеся з’їсти цей плід. Нехай Він знає, що ви не дозволите більше себе принижувати. Вибирайтеся з-під Його ярма, станьте господарями власної долі. Будьте собою. Робіть те, що вважаєте за потрібне”.

Чим більше Єва слухала цього солодкоголосого змія, тим розмитішими здавались Божі застороги. Здавалося, у них не було вже жодного сенсу. Певно, змій мав рацію – Бог її зневажав. Мабуть, їй справді треба звільнитися від Бога та покладатися тільки на себе. Серце вискакувало з її грудей, коли вона простягла руку й обережно доторкнулася до плода. Нічого не трапилося. Вона доторкнулася ще раз і для спроби обхопила його пальцями. Нічого не трапилося. Тоді вона міцно його схопила, зірвала з дерева і швидко відкусила, поки не передумала. Негайно побігла до Адама і переконала його, щоб той поїв разом з нею.

Цей непослух єдиній заборонній заповіді Божій був першою декларацією про незалежність першої людської пари. Вони обрали вирішувати самі, що для них буде добре, замість того щоб послухатися Бога. Вони відкинули верховенство Бога на користь верховенства власного „я”, добровільно порвали з Ним люблячі стосунки і стали самі собі панами. В ім’я свободи Бог із сумом визнав їхній вибір. Він забрав Свого Духа з їхніх життів і дозволив їм користуватися незалежністю, яку вони собі обрали.

Але незабаром Адам і Єва дізналися, що сатана приховав від них кілька важливих фактів. Оскільки вони були спеціально створені таким чином, щоб бути носіями Божого Духа і жити в спілкуванні з Ним, знехтування Богом позбавило їхні життя сенсу. Все пішло шкереберть. Вони думали, що, позбавившись Бога, здобудуть свободу, але з’ясувалося, що без Нього вони не в змозі керувати власним життям. Оскільки все навколо них було спроектовано та запрограмовано на наявність Бога в їхньому житті, то, коли вони знехтували Ним, операційна система людства сказилася. У своєму непослусі вони обрали те, що на той момент здавалося добрим, але не подивилися на довгостроковий ефект їхнього вибору. Це стало зразком для більшості рішень усього людства від того дня й надалі. Внаслідок цього стався хаос. У житті Адама і Єви скінчилася гармонія не тільки в стосунках з Богом, але й у стосунках одного з одним і з природою. На її місце прийшов біль, гіркота, самотність і нерозуміння. Природа вийшла з-під контролю і спотворилася, несучи бур’яни, іржу, голод, стихійні лиха і смерть. Близькість першої пари з Богом перетворилося на болючий спогад.

Це трагічне рішення Адама і Єви повстати проти Бога і жити незалежним від Нього життям відоме як падіння, або прабатьківський гріх. Усім своїм нащадкам вони передали цей грішний стан і відчуження від Бога. Як пояснював апостол Павло, „гріх прийшов у світ через одного чоловіка, Адама, а разом з гріхом і смерть. Так само й смерть прийшла до всіх людей, бо всі вони грішили” (до Римлян, 5:12, НЗСМ). Через кілька поколінь після Адама людство геть забуло про Бога. Оскільки єдина річ, яка могла надати зміст і сенс їхньому життю, була втрачена, вони відчували нестерпне бажання заповнити чимось цю порожнечу, але в них не було жодної гадки, як це зробити чи де це шукати. Вони намагалися заповнити її тим, що робили собі власних богів, вони намагалися знайти сенс у тому, що будували великі міста і створювали величні імперії. Історія людства після падіння стала пошуком того, що було втрачено в едемському раю – тієї єдиної речі, яка надає сенс і повноту серцю людини.

Попередній запис

Велика картина: прихована правда християнства

Наступний запис

Вороги Бога