Битвою в Іссо (333 р. до Хр.) Олександр Великий переміг перського царя Дарія III. Завдяки цій перемозі, через Сирію і Палестину йому відкрилася дорога і в Єгипет. Швидкому походові македонських військ могли протистояти лише незначні сили. Тир впав після 7 місяців облоги, Ґаза – після 2. Олександр тепер міг без перешкод простувати на Єгипет. Сам він не здобував прикордонні землі, а доручав це своїм генералам. Юдея сама здалася генералові Парменіонові, а Самарію здобув Пердік. Оскільки юдеї здалися без спротиву, їм були затверджені привілеї, які вони мали під персами. Єрусалимська спільнота могла без перешкод виконувати всі обряди.
Якщо зміна влади назовні не дуже змінила юридичний статус юдейської спільноти, то зміни, які настали з приходом греків, виявилися дуже глибокими. Народи Близького Сходу відкрилися впливові, звичаям, культурі і духовним надбанням греків настільки, що нащадки фінікійців і филистимлян зреклися своєї мови, прийняли грецьку й асимілювалися в грецькому світі так, що цілком втратили свою культурну ідентичність. Греки засновували колонії і поселення, а також заселяли вже існуючі міста: Тир, Самарію. Багато міст взяли собі не тільки грецьку назву, але ще здобули для себе грецьке міське право. Юдеї в Палестині жили в безпосередньому контакті з греками, які накинули свою мову як інтернаціональну; того, хто не розмовляв грецькою, вважали варваром. Багато юдеїв вивчило мову чужинців, поширену у всіх краях, здобутих Олександром Великим; можна, отже, зрозуміти, чому в часи Нового Завіту більшість населення могло говорити грецькою мовою. У стосунках з римським завойовником вживалася грецька мова. За Діями, коли Павло був ув’язнений в Єрусалимі і бажав захистити себе перед народом, люди дивувалися, чому він говорив єврейською (чи радше арамейською) мовою, а не грецькою (Дії 22:2). Очевидно, обидві мови були зрозумілі.
З мовою в регіон проникає еллінська культура; грецькі переселенці зберігали і впроваджували свої звичаї. По містах з’явилися грецькі будівлі, збудовано театри і купальні, у гімназіях можна було зайнятися спортом. Увійшов звичай лежати за столом під час бенкетів (див. Мр. 14:18 пар.). Була впроваджена медицина (Мр. 5:36 пар.). Оскільки греки розвинули діялогічне роздумування і шукали розв’язку якоїсь проблеми за допомогою гри питань і відповідей, юдеї також навчилися дискутувати, пояснювати та дискутувати правди про Божу волю через доктринальний діялог. Ці приклади показують, як юдеї зуміли пристосуватися до нової ситуації і реалізувати себе в ній. Симпатія до грецької культури й цивілізації призвела до того, що в II столітті до Хр. в Єрусалимі з’явились юдеї, які цілком серйозно вважали себе спорідненими із спартанцями. В І книзі Макавеїв згадується про лист, який написав Арей, цар Спарти, верховному священикові Онії. У листі стверджується, що, згідно з одним стародавнім рукописом, спартанці та юдеї були братами, оскільки ті й ті походили з коліна Авраама (1Мак. 12:21). Така ситуація могла призвести до повної еллінізації Єрусалиму і Юдеї, як це сталося з фінікійцями і филистимлянами. Але закон, отриманий від батьків, написаний єврейською мовою, змусив спільноту зберігати давню віру, виконувати обряди за законом Мойсея і постійно пам’ятати, що Бог Ізраїлю вибрав саме його з-поміж усіх інших народів.
Несподівана смерть Олександра Великого у віці 33 років 323 р. до Хр. спричинила безлад у його величезній імперії. Його генерали воювали між собою, прагнучи привласнити більшу частину імперії, і порушили її єдність. Губернатор Єгипту Птоломей зайняв Палестину. Але Антигон, який управляв Сирією, відвоював її вже в 315 р. до Хр. І хоч Антигон поширив свою владу майже на цілу колишню Перську імперію, інші генерали Олександра, заздрячи його успіхам, об’єдналися проти нього. Це посприяло Птоломею знову запанувати над Палестиною і південною частиною Сирії. Так було вирішено долю цієї країни на наступних сто років. Палестина, яка дуже часто ставала предметом сутичок між великими силами Месопотамії і Єгипту, тепер опинилася під пануванням Єгипту. Тому вплив грецької культури ширився далі.
Як перси й Олександр Великий, так і Птоломеї не бажали втручатися у внутрішні справи Єрусалиму. Влада над юдеями була в руках верховного священика, який міг вирішувати на свій розсуд справи спільноти, маючи дозвіл елліністичного управителя Єгипту. В очолюваному ним синедріоні були священики і старці, голови впливових єрусалимських родин. Невідомо напевно, коли почав діяти цей верховний юдейський орган. Можливо, його утворено ще в перську добу, але достовірні свідчення маємо лише з елліністичної доби. В І столітті до Хр. до священиків і старців долучилася ще одна група – книжники. Часто із НЗ, передусім із розповідей про страсті, складається враження, що синедріон складається саме з цих груп.