“Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина…” (Галатів 4:4).
На широких просторах навколо mare nostrum[1], від Північної Африки та Іспанії аж до берегів у Малій Азії панує воля нового господаря світу – Риму. Після зникнення великих семітських царств Родючого Півмісяця в цей новий світ втягнена також і Палестина. Римські завойовницькі загони пильнують виконання цієї волі в країні, якою керують та яку визискують призначені Римом урядовці.
Еллада все більше й більше визначала вигляд Римської Імперії, римська культура була у великій мірі культурою грецькою, а грецька мова була обов’язковою для всіх підкорених народів на Сході мовою спілкування.
Хто на початку нашої ери подорожував Палестиною, міг подумати, що він у Греції. У східному Зайорданні лежали чисто грецькі міста. Міста “Десятимістя”[2], яке згадують Євангелія (див. Матвія 4:25; Марка 5:20; 7:31), уподібнювалися своєму зразку – Атенам. Вони мали храми, присвячені Зевсові та Артеміді, у них був театр, оточений колонами, свій стадіон, своя гімназія та купальні. Грецькими за стилем життя своїх мешканців та за характером будівель були також Кесарія, столиця Пилата на південь від Кармелю на Середземному морі, Сепфоріс, розташований за кілька кілометрів від Назарету, Тиверія на Генезаретському озері, Кесарія Филипова, збудована біля підніжжя Хермону, а також Єрихон. Лише велика кількість маленьких містечок та місцевостей у Галілеї та в Юдеї зберегли в архітектурі свій юдейський характер. У цих істинно юдейських спільнотах жив та провадив свою діяльність Ісус, і Євангелія в жодному випадку не говорять, що Він перебував у котромусь із цих грецьких міст, а лише в їхніх околицях (див. Марка 7:31).
Однак грецький одяг та грецький стиль життя в часи Ісуса вже давно увійшли і в чисто юдейські спільноти. Так, мешканці Галілеї та Юдеї носили одежі, які можна було побачити також і в Олександрії, Римі чи Атенах. Костюм складався з туніки та плаща, черевиків або сандалів та шапки або каптура як головного убору. До умеблювання помешкання належало ліжко, а грецький звичай приймати їжу лежачи був загально поширений.
Старий Заповіт, якщо рахувати від виходу з Єгипту під проводом Мойсея, охоплює період у майже 1200 років, якщо ж рахувати від патріярхів, то навіть майже два тисячоліття. Новий же Заповіт охоплює період менший, ніж сто років. Від початку діяльности Ісуса до кінця Дій апостолів годинник історії відміряв був трохи більше, ніж 30 років. Старий Заповіт в основному відображає перемінну історію народу Ізраїля; у Новому Заповіті йдеться про життя та вислови лише кількох людей, він в основному оповідає про науки Ісуса, Його учнів та апостолів.
Зі світу Нового Заповіту історія не може похвалитися широкими свідченнями. Бо життя Ісуса не пропонує нічого з того, що залишає сліди на цій землі: ані царські палаци, ані храми, ні завойовницькі походи, ані спалені землі та міста. Життя Ісуса було мирним, Він навчав Божого Слова. Тому дослідники бачили своє завдання в реконструкції Його оточення, у віднайдені місцевостей та місць, в яких Він жив, діяв та помер. Попри все, дослідникам залишився унікальний путівник. Жодна подія з цілої греко-римської історії, жоден рукопис класичного автора не засвідчений для потомків у такій кількості екземплярів, як тексти Нового Заповіту. Їхня кількість обчислюється тисячами, а найдавніші серед них від часу Христа відділяє лише кілька десятиліть. Так, фрагмент Євангелія від Івана, славнозвісний папірус Бодмера II, походить із часів римського імператора Траяна, який правив з 98 по 117 рр. Р. Х. Цей безцінний, написаний грецькою мовою фрагмент тексту, один з найдавніших серед текстів Нового Заповіту, був випадково відкритий в Єгипті в 1935 р.
* * *
“І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна.” (Луки 2:1-5). Переписи не є винаходом сучасних статистів. Вони є прадавніми, і в античності, як і тепер, служили двом цілком прагматичним цілям. Вони давали підставові цифри по-перше для військової служби, а по-друге – для оподаткування. У підкорених землях Римові розходилося насамперед про останнє.
Без чужої данини Рим ніколи не зміг би дозволити собі ні розкіш своїх захоплюючих величних будівель та конструкцій, ні ситого марнотратного стилю життя, ані дорогий управлінський апарат. Тож римські правителі могли великодушно дарувати народові “panem et circenses”, “хліб та циркові вистави” задарма. Зерно для безкоштовного хліба мусив постачати Єгипет, а потужні арени для ігрищ будували раби на кошти від данини.
“Census”, як офіційно називається перепис, проходив у Римській імперії кожен чотирнадцятий рік і стосувався як “cives Romani”, римських громадян, так і мешканців Іспанії та Галлії, Єгипту та Сирії і Палестини.
“Управитель Квіріній” – це чітко засвідчений у римських документах сенатор П. Сульпіцій Квіріній. Імператор Август дуже високо цінував надзвичайні військові та управлінські здібності цього вискочки, який народився в скромній родині біля Тускулума в горах Албанії, який належав до улюблених місць перебування благородних римських родин.
У 6. р. Р. Х. Квіріній прибув як легат до Сирії. Разом з ним Рим послав до Юдеї Копонія як першого прокуратора. Між 6 та 7 pp. Р. Х. вони провели перепис народу, однак він не може бути тим переписом, про який згадує євангелист Лука, бо на той час Ісус мав уже більше десяти років. Відповідно до біблійної розповіді, проведений за наказом Августа перепис мав відбутися в рік народження Христа.
Чи лікар Лука тут помилився?
Довгий час так і вважалося. І лише знайдений поблизу Антіохії фрагмент одного римського напису привів до вражаючого відкриття, що Квіріній вже перед тим бував у Сирії з дорученням від імператора Августа, а саме – у час, коли проконсулом був Сатурній.
Тоді, однак, він мав чисто військове доручення. Він керував боротьбою з гомонаденами – одним племенем у горах Тавру в Малій Азії. Свій офіційний осідок та свій головний штаб Кіріній між 10 та 7 pp. до Р. Х. розбив у Сирії.
[1] Mare nostrum – так давні римляни називали Середземне море.
[2] Грецькою “Декаполіс”.