– Христос дав нам приклад, як перемогти диявола. Під час таїнства Хрещення християнин присягає, що відрікається від сатани і всього, що веде до зла (найчастіше від його імені це роблять батьки і хрещені батьки). Тож чому сучасні християни не борються із сатаною?
– Христос говорить нам: “Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу” (Мт. 26:41). Тому якщо не хочеш піддатися спокусі, маєш передусім чувати – втікати від можливостей. Маєш також молитися, бо без молитви людина нічого не досягне. Тому треба молитися і чувати. Якщо людина тримається цих простих порад, то вона перемагає. Натомість якщо хтось їх не зберігає, той програє.
– Добре, якщо є такі люди, які свідомо борються із дияволом, але є багато людей, які байдуже ставляться до цього. Хоча кожен християнин через Христа одержав силу для цієї боротьби.
– Так, слушна думка. Що більше хтось свідомий цього і вчиться, як боротися із дияволом, то більше він не буде байдужим до цього. Пам’ятаю, як у Меджугор’ї вже на самому початку Мати Божа вибрала групку молоді, якою опікувалася особисто. Одного разу так сказала до тієї молоді:
– Від сьогодні, кожного дня, маєте присвячувати молитві три години.
Тоді вони запитали Матір Божу:
– Як ми з цим впораємося, якщо ми маємо ще зробити шкільне домашнє завдання? Маємо також допомагати батькам у полі.
Можете собі уявити, що вони були змушені взагалі забути, що таке телебачення. Так само з іграми. І тоді з’ясувалося, що вони в змозі молитися три години на день. Діти зрозуміли, що протягом дня марнують багато часу на непотрібні речі.
Отже, даремно марнуємо час, не використовуємо його з користю. А Господь Бог дає нам кожного дня 24 години.
У моїх краях кажуть, що Господь Бог дає нам ці години кожного дня – безкоштовно. Не говорить, щоб за них ми заплатили. І коли ми собі усвідомимо, що кожного дня маємо аж 24 години до використання, то не зможемо сказати, що протягом дня ми не знайдемо часу для ранкової і вечірньої молитви.
І знову повертаюся до Меджугор’я, бо те, що там відбулося, спонукає до певних роздумів. Тому можемо черпати з Меджугор’я багато цінних порад. Мати Божа говорить:
– Моліться щоденно!
– Як довго ми маємо молитися?
– Принаймні ви повинні помолитися 7 разів “Отче наш…”, “Радуйся Маріє…” і “Слава Отцю…”, а також 1 раз “Вірую в Бога…”.
Не раз я зустрічав осіб, які мені говорили:
– Так, так, я молюся. Роблю знак хреста перед тим, як лягти спати.
Але не відмовляє 7 разів рекомендованих молитов, про що просить Мати Божа, бо це вимагає трохи часу.
Зараз наново опрацьовують послання Марії 1982 року на тему пекла, яке походить з початків об’явлень. Має воно чудовий зміст.
Раз на місяць, в останню суботу, я беру участь у молитовній зустрічі, де ми протягом трьох годин молимося, так, як у Меджугор’ї. Після цього я пояснюю послання Матері Божої.
Останнього разу, з огляду на те, що наближалася урочистість Різдва, ми мусили організувати нашу зустріч дещо раніше і я не мав актуального послання, тому я вибрав інше, датоване 25 липня 1982 року, в якому говорилося про пекло. Тоді я звернув особливу увагу на три речення:
“Нині багато людей опиняються в пеклі”. Але Мати Божа тоді не сказала, скільки осіб йде до пекла. Однак того дня вона сказала: “Багато людей йде до пекла. Бог дозволяє, щоб Його діти пішли до пекла, бо вони робили страшні і непробачальні гріхи. Ті, які йдуть до пекла, не мають можливості покращити свою долю”.
“Душі засуджених не виявляють жалю. Вони перебувають у поставі відкинення Бога. Ще більше Його проклинають, ніж тоді, коли жили на землі”. Мені пригадується зараз сцена, яку описує у своєму “Щоденнику” св. Фаустина Ковальська, де вона пише, що в пеклі засуджені душі постійно проклинають Бога (пор. ‘’Щоденник”, 741). Цей текст дуже змістовний. Бо, як сказала Мати Божа, душі засуджених ніколи не виявляють жалю.
“[Засуджені душі], стають частиною пекла”. Душі в пеклі стають одним цілим з пеклом. Там їх місце. Вони не хочуть бути визволеними з цього місця.
Одного разу Міріана, запитала Божу Матір:
– Чи не могла б душа засудженого проявити жаль? Чи Бог не міг би забрати її з пекла до неба?
Тоді Божа Матір їй відповіла:
– Так, Бог міг би це зробити, але вони цього не хочуть.
Коли хтось знаходиться в пеклі, то не хоче виходити звідти, бо саме там його місце. Подібно, як місцем для життя риб є вода. Порівнюючи, можемо сказати, що для засудженого пекло є його “водою”. Засуджені стають частиною пекла і цілковито з ним з’єднані. Вони не тільки ненавидять Бога, але також ненавидять одне одного.
Одного разу я мав такий випадок з одним демоном, який був змушений визнати, що боїться диявола. Іншого разу я мав справу з не дуже сильним демоном, бо демони мають різну ієрархію. Коли я зауважив, що демон в екзорцизмованій особі не був досить сильним, я почав наполягати:
– Вийди з неї! Чому її не залишиш?
Він відповів:
– Не виходжу з неї, тому що якби я її залишив, то диявол би мене покарав.
Він дуже боявся, що буде покараний дияволом, бо в пеклі панує ієрархія. Найсильніші стають деспотами в стосунку до інших, слабших від себе. А отже, у пеклі панує насилля.
Без сумніву, сатана там є лідером. Він є тим, який найбільше терпить муки. Ми, подібно, вже багато століть повторюємо переконання, що Юда перебуває в пеклі. Ісус сказав: “Горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився!” (Мт. 26:24).
Ісус під час молитви до Отця під час Останньої Вечері говорить: “Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль” (Ів. 17:12). Євангеліст Іван написав, що сатана увійшов в Юду (пор. Ів. 13:27).
Вже віддавна під час молитви екзорцизмом ми повторюємо, що сатана є в пеклі. Натомість демон ніколи цього не заперечив. Ніколи!
Бачила пекло сестра Фаустина. І мені здається, що була ще одна особа, колумбійка Глорія Поло. Вона також описала його з такими деталями, які відповідають описам сестри Фаустини. (пор. “Вражена блискавкою”).
Ця жінка також говорить про те, що в пеклі панує ієрархія. Пише також про те, що там панує ненависть між демонами і засудженими. Там є справжнє пекло.
– Свята Фаустина пише також про доброту Бога.
– Бог супроводжує людину аж до останньої хвилини. Бог до останньої хвилини дає людині шанс, щоб навернулася. Аж до останнього подиху. Але якщо хтось пішов до пекла, то йому вже не допоможе жодна молитва.
– Людина, яка живе на землі, може стати на бік Бога або супроти Нього.
– Поки ми живемо, залежимо від багатьох речей. Натомість демони – ні. Їх нічого не обмежувало. Тому їх вибір був безповоротний. Ми можемо жаліти, що вчинили погано, бо маємо людські обмеження. Але коли хтось досягне стану цілковитої ненависті до Бога, коли хтось вирішить присвятити себе сатані…
Я мав лише декілька випадків, коли особи, які присвятили себе сатані, жаліли, що так вчинили. Вони прийшли до мене, щоб спалити акт віддання себе сатані, підписаний кров’ю. Але за це потрібно заплатити високу ціну! Такі люди мусять змагатися зі стражданням і муками. Це не так просто, коли людина прагне звільнитися від сатани. Він переслідує таких осіб.
Щось подібного відбувається з тим, хто залишив сатаністську секту. За це йому загрожує смерть. Увесь час така людина буде жити в постійній небезпеці втратити життя. Про це можна прочитати в книжках, які написали такі люди. Одна з таких осіб описує, як, визволившись із кігтів сатани, врятувала себе, ховаючись у спільноті богопосвячених світських, в якій над нею хтось постійно чував як вдень, так і вночі, бо хтось намагався її вбити.
– Чому людина вирішує присвятити себе сатані? Вона ж знає, що після цього її вже нічого доброго не чекає.
– Майже всі формули віддання себе сатані передбачають цілу вічність, а не лише земне життя. А потім ця особа, яка віддає себе, просить про багатства і різні земні задоволення. І сатана їм це дає.
– Але те, про що просять сатану, дається їм тільки під час земного життя. Чому люди не думають про те, що чекає їх після смерті?
– Так відбувається, бо ці люди не мають усвідомлення існування Бога і вічного життя. Я би сказав, що одним з того, що ми пізнаємо не на підставі людського знання, але з Божого Об’явлення, є факт, що існує життя вічне. Тому людське знання обмежене смертю: коли я помру, то зі мною помре все. Але знаємо, що людське пізнання також може нам у цьому допомогти, бо на підставі людського досвіду можна сказати, що людина здатна робити такі речі, які існуватимуть віками.
Дуже мені подобається творчість Данте Аліг’єрі. Він помер у 1321 році, тобто сім століть тому. Проте навіть сьогодні охоче його декламую: “В половині дороги нашого життя/ Серед темного лісу знайшовся,/ Тому що з простої стежки я збився”.
Як, однак, людський розум може придумати щось, що триває навіть після смерті людини? Щось, що існує протягом століть, протягом тисячоліть? Людина має певну владу, а отже, – духа, душу, які є безсмертними. В іншому разі, коли б тіло померло, то разом із ним все б мусило пропасти.
Людське пізнання – це результат того, до чого дійшов окремо взятий вчений. Потім наступний вчений це перейняв і доповнив своїми досягненнями – і так триває далі. Це певна послідовність того, що окрема людина відкрила і що, у свою чергу, буде вдосконалене. Тож як можна сказати, що коли ця особа помре, то все закінчиться? Адже людина здатна творити те, що буде жити після неї.