Передмова

Спочатку проблеми наче й не було. Майк, син Барбари, випивав кілька кухлів пива після роботи і ще кілька у вихідні. Він ще намагався ходити на роботу і заробляти гроші для своєї молодої сім’ї. Та останніми місяцями стало гірше – значно гірше. Барбара молилася щосили, та відповіді на свої молитви так і не знаходила. Зрештою її чоловік, щоб якось відволіктися від цієї складної ситуації, запропонував кудись поїхати у відпустку.

Тож вони вирушили в Каліфорнію, де Барбара відкрила своє серце Богові в церкві міста Святого Івана з Капістрана. Однак цього разу її молитви були іншими. Замість того, щоб плакати, вона буквально піднесла свої руки – а заразом і свого сина Майка, до Господа. «Візьми його Ти, Ісусе. Я здаюсь. Тепер він Твій». І її серце наповнилося Божим миром. Повернувшись додому, Барбара дізналася, що того самого дня Майк узяв машину і поїхав на свою першу зустріч анонімних алкозалежних. Ласкою Божою, Майк усе ще відвідує зустрічі і протягом останніх п’ятнадцяти років залишається тверезим.

Усі ми, батьки, час від часу хвилюємося за наших дорослих доньок і синів. І це природно. Зрештою, навіть якщо наші діти вже великі, відтоді, як ми тримали їх на своїх руках, минуло не так уже й багато часу. Пам’ятаєте те чудове відчуття? Просто згадайте всі ті рази, коли ви піднімали свою дитину з колиски, високого стільця чи сидіння в машині. І коли дитина стає надто важкою, щоб підняти й тримати її, ви й надалі знаходите способи її леліяти. Може, берете її до себе на коліна або сідаєте поряд. Ще пізніше ви тримаєте ту дитину у своєму серці, коли задовольняєте її потреби в подорожах, одязі, допомагаєте в домашніх справах.

Щоразу в процесі виховання між вами налагоджується зв’язок. Навіть сьогодні, коли вашим дітям уже минуло двадцять, тридцять чи й сорок років, цей зв’язок і надалі є частиною вашої індивідуальності. І ви прагнете підтримувати вашу дорослу дитину навіть тоді, коли вона винесла за поріг дому останню коробку зі своїми речами.

Бог допомагає з «важкими підйомами»

Це добре бажання. Але тепер, коли наші діти вже дорослі, виникає потреба в нових стратегіях підтримки їх та вияву до них уваги, особливо коли їхні потреби для нас обтяжливі. Ми віримо, що найважливіша стратегія – піднімати наших дорослих дітей у молитві і віддавати їх Серцю Божому. Робимо це тому, що наші діти – це передусім Божі діти. Також віримо і в те, що наш Спаситель Ісус має бажання допомогти з «важким підійманням»! Через Нього можемо в молитві підняти до Отця наших доньок і синів. І через молитву сходить Божа любов – як до нас, так і до них. Ми стаємо здатними замінити нашу тривогу на любов, що походить із Божого Серця. Коли ми підносимо наших дорослих синів і дочок та відпускаємо їх, Господь може зрушити гори тривог і розчарувань. Натомість Він дає нам полегшу і розраду.

У цій книжці ми заохочуватимемо вас спинитися, попросити про провід Святого Духа і віддати себе новій свободі, яку Ісус хоче дарувати вам у молитві. Коли ви це зробите, Божий дар молитви принесе вам зростання в любові, а також мирі, мудрості, терпеливості, пробаченні й радості. Ваші молитви принесуть багато благословень, видимих і невидимих. У присутності Бога, коли ви відчуєте Його ніжну любов і турботу, ви зможете наважитися на боротьбу з провиною, страхом та іншими складними почуттями. Ваша самовіддана молитва стане ефективним інструментом, породженим жертвенною любов’ю, який допоможе вам побудувати успішніші стосунки з вашими дорослими доньками і синами. Знаємо це, бо самі через це пройшли. Цього місяця ми в молитвах передали Богові свою тривогу стосовно справ наймолодшої дочки. Як наслідок Бог благословив поліпшення її фінансового стану, що відповідно заспокоїло нас.

Тож наберіться сміливості. Коли ми молимося за дорослих доньок і синів, Бог зсилає дари і плоди Святого Духа. Бог приходить у сімейне життя. Бог дає нам нову близькість із нашими дітьми. Бог допомагає нам бачити в наших великих дітях дорослих співтоваришів у мандрівці до Неба тривалістю в ціле життя. Навіть коли наші діти переживають біль чи небезпеку чи коли вони більше не ходять до церкви, Божа любов до них і до нас не має обмежень і кордонів. Коли молитимемося за них в ім’я Отця, у присутності Сина і в силі Святого Духа, зміни почнуть відбуватися. Бог буде присутній так, як ми навіть і не мріяли.

Очікуйте від Божої любові більшого

Дік є прикладом батька, що визнає в молитві своє безсилля. Щодня протягом року він молився за сина Еріка і невістку Керол. Коли Керол уперше завагітніла, він почав зосереджено молитися за її здоров’я. Одного разу вночі, коли він міцно спав, його розбудило сильне прагнення піднести в молитві Керол до Бога. Тож він схопився з ліжка і молився цілу годину, відтак знову заснув. Наступного ранку, зателефонувавши синові, дізнався, що в молодого подружжя трапився викидень. І це сталося саме тоді, коли він прокинувся, щоб помолитися. Дік із хвилюванням зрозумів, що він розділив Божу співчутливу любов до свого сина й невістки.

У книжці ми зустрічатимемося з батьками, що молилися за своїх дорослих доньок і синів. Зокрема з матір’ю синів Зеведеєвих, що прийшла до Ісуса в Євангелії від Матвія (20:20). Також з батьками, проголошеними святими, як-от Елізабет Сетон (1774-1821 рр.), яка «штурмувала» небо молитвами за духовний і моральний добробут двох своїх синів. Це такі побожні батьки, як, приміром, Агостіно і Стелла Кабріні, що зростили місіонерку, яка перепливла океан, св. Франциску Кабріні (1850-1917 рр.), хоча самі вони боялися залишити своє містечко і навіть значного спадку не змогли зібрати. Також розповідаємо тут і про звичайних людей, що через Святе Письмо, молитви, псалми і навіть фотографії піднесли своїх дітей до Бога. Зрештою, поділимося й особистим досвідом молитви за наших п’ятьох дітей, імена яких задля збереження приватності ми змінили.

У перших п’яти розділах книги ми розглядатимемо батьківські молитви про нову любов, нову Богом дану мудрість, нове пробачення, центром якого є Христос, і ще терплячішу довіру до дорослих дітей. Наступні чотири розділи стосуватимуться молитов, що починаються з потреб дорослого сина чи доньки: про добре духовне життя, про розуміння покликання, про підтримку в часі небезпеки, про щастя, що не проминає. Останній розділ присвячено взаємопідтримці, коли ми молимося одні за одних. Нарешті, кожний розділ завершуватиметься питаннями для роздумів і порадами щодо конкретної «молитовної навички», покликаної допомогти нам стати батьками, що люблять і моляться щораз більше й більше.

Тож почнемо. Піднесімо наших дорослих синів і доньок у присутність Ісуса і в серце люблячого Бога. Пам’ятаймо, що в Ісуса все можливе. Наважмося прагнути більшої Божої любові для наших дітей. Відтак заохочуймо всіх бажати більше Божої любові, і не тільки для їхніх дорослих доньок і синів, а й для племінниць, племінників, а також онуків.

«Просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам! Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять. І котрий з вас, батьків, як син хліба проситиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому гадину? Або, як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона? Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?» (Лк. 11:9-13).

Джон і Тереза Буше, 15.07.2012 р. Б.

Попередній запис

Висновок

Наступний запис

Молимось про Божу любов