Перше повернення

Саме тієї миті я почула голос свого чоловіка. Кричав, плакав, голосив усім своїм єством: “Глоріє! Глоріє! Благаю: не покидай мене! Поглянь: ти потрібна своїм дітям! Глоріє, повернися! Не втікай і не полишай нас самих!”

Єдиним поглядом охопила я все. Бачила, як він, закривавлений, гірко плакав. Блискавка не вразила його безпосередньо, але своєю потужною енергією кидала вправо і вліво. Наші тіла підстрибували, наче гумові м’ячики на вологому трампліні. Через це мій чоловік був поранений і закривавлений.

Тієї миті Господь дозволив мені повернутися на землю, хоч я й не хотіла цього. Той спокій, та радість, та краса, якими була оточена моя душа, тримали мене в іншому світі. Але поступово і чимраз швидше почала я опускатися в напрямі свого тіла, що, мертве, лежало на землі… Всі, за винятком тих, котрі закінчують життя самогубством, відчувають обійми Бога Отця. Тому бачать Його світло і занурюються в Його величезну любов, яка там усе наповнює. Бог Отець обіймає нас усіх, бо любить досконалою любов’ю: так виявляє нам свою любов. Але оскільки нікого ні до чого не змушує, часто трапляється так, що ми добровільно обираємо життя без Бога на землі. Бог дозволяє нам самим обирати собі отця, і ми обираємо або любов, яка стає сенсом нашого життя, або брехню, що є причиною гріха і знає тільки пиху та ненависть, поширюючи їх на землі.

Відчувши обійми Бога Отця, душа або залишається з Ним назавжди, або передається дияволові, якого з власної волі вибрала собі за отця у своєму земному житті.

Отож, якщо ми на землі вирішуємо жити без Бога, не змушує Він нас зустрічатися з Ним і у вічності.

Але що ж було далі зі мною?.. Я бачила, як моє нерухоме тіло лежало на ношах у відділку медичного університету в Боготі. Бачила лікарів, які намагалися відновити роботу мого серця. До цього понад дві години ми з племінником лежали на мокрій землі, оскільки ніхто не наважувався доторкнутися до наших наелектризованих тіл. Тож лише більш ніж через дві години після удару блискавки було розпочато мою реанімацію.

І ось я бачу, як наближається моя душа до мого тіла, як торкається до моєї голови (пані Глорія показує місце доторку)… Тієї ж миті з великою силою на мене перекидається іскра, і вона наче втягує мене в моє власне тіло, що зусібіч іскрить. Біль несамовитий! До того ж не полишає відчуття скутості – так, наче ти втискуєшся в щось замале, затісне для тебе: такий собі дитячий одяг, сплетений з дроту. Це було дуже неприємне відчуття, але вже наступної миті до нього долучився нестерпний біль нижньої частини живота. Власне, боліло все тіло, а обпалені місця парували і диміли.

І тут я почула вигуки лікарів: “Опритомніла! Опритомніла!”. Вони раділи, а я знемагала від болю. Мої ноги були обвуглені, тіло було суцільною раною. Якщо те, що від нього зосталося, можна було взагалі назвати тілом.

Марнотність

Але найбільше докучало мені усвідомлення марнотності мого життя. Я була емансипованою, самовпевненою, світською бізнеследі, інтелектуалкою, науковцем, добрим фахівцем своєї справи – тобто людиною, котра, як мені здавалося, мала вагу в суспільстві. Щодня чотири години я присвячувала аеробіці, дієтам, масажам та ін’єкціям, які підтримували у формі моє тіло.

Власне краса тіла була моїм ідолом – йому я віддавала багато часу та складала пожертви. Я пишалася своєю вродою, адже знала, що маю гарну фігуру. Вважала, що груди існують для того, щоб їх виставляти на показ. І звичайно ж – ноги, адже вони були привабливими і стрункими.

Тепер я зрозуміла, що майже усе моє життя було присвячене догляду за моїм тілом.

Без перебільшення, це був культ тіла – те, що мене найбільше цікавило в житті. А зараз тіла в мене майже не було. Замість грудей зяяли дірки, ноги нагадували обвуглені культі, наче їх хтось довго смажив на грилі. Отож саме ті місця мого тіла, які я найбільше любила і найретельніше доглядала, були обвуглені і безживні.

В лікарні

Поклавши мене до лікарні, лікарі почали інтенсивно зшкрябувати і вирізати місця, де були обпалені тканини. Під час наркозу я вдруге покинула тіло і спостерігала збоку за тим, що діялося в операційній. Найбільше хвилювалася за ноги, бо й надалі була переконана, що мої ноги – то моя власність, і що лише завдяки регулярним тренуванням вони були такими гарними і стрункими. Аж раптом сталося щось незвичайне…

Тут я мушу вам, дорогі брати і сестри, зізнатися, що в справах релігії я була таким собі невігласом, який користується “католицькою дієтою”. Усі мої стосунки з Богом зводилися до півгодинної участі в недільних Богослужіннях, але занадто довгі, як на мене, промови священиків викликали таку нудьгу, що я ходила лише туди, де проповіді були найкоротшими. Так, я була світською людиною, тож цікавили мене лише нові відкриття та віяння моди. Наче флюгер, я повертала своє серце туди, куди віяв вітер перемін. Нині розумію, що була слабкою. Бракувало мені і віри, і молитви. Не вірила я в силу Божої благодаті і літургійної жертви. Ще коли навчалася та спеціалізувалася як фахівець, почула від одного католицького священика, що немає ні пекла, ні чорта. Але ж саме це я хотіла тоді почути! Тож подумала: якщо немає ні чорта, ні пекла, то усі ми потрапимо до Неба, а отже можна робити все, що заманеться.

Зараз мені дуже соромно в цьому зізнаватися, але віра в існування пекла була єдиним шнурочком, який зв’язував мене з Церквою. Такий собі екзистенційний страх перед дияволом тримав мене в лоні Церкви. Але коли я почула, що ні пекла, ні диявола немає, подумала: а навіщо мені жити згідно із засадами “старої Церкви”, якщо я все одно потраплю до Неба – незалежно від того, ким стану і що робитиму.

Так міркуючи, я повністю відокремилася від Господа, а Церкву почала називати непотрібним застарілим анахронізмом. Не боялася гріха, тож почала руйнувати свої стосунки з Богом. Але гріх не зостався в мені: виходячи з мене, він почав заражати інших. А я ставала дедалі активнішою – у негативному значенні цього слова, розповідаючи колегам, що ні Бога, ні диявола немає, що все це вигадки священиків, а ми, люди, лише продукт еволюції і т. п. У такий спосіб мені вдалося вплинути на багатьох людей.

Попередній запис

Інший аспект події

Наступний запис

Диявол насправді існує