Один із найдраматичніших процесів вибору, які я спостерігав як вихователь, відбувається на ігровому майданчику. Не про це місце ви подумаєте першою чергою, коли йдеться про щось серйозне, чи не так? На ігрових майданчиках зазвичай панує сміх і гра, і туди, здебільшого, охоче біжать діти. Але якщо ви вважаєте, що всі діти підстрибують радісно від самої лише думки, що на пів години вийдуть надвір, то гірко помиляєтеся.
Канікули можуть обернутися на жахливий досвід для багатьох дітей. Чому? Відповім лише двома словами: командний спорт. Не так вже й давно це було з кожним із нас. Ви пам’ятаєте, як функціонує система? Вибирають капітанів команд, і тоді кожен капітан вибирає собі гравців. Аби виграти, капітан спробує здобути перевагу, вибравши в команду найкращих гравців. Найслабших гравців завжди вибирають останніми. Деякі капітани навіть вирішують грати з меншою командою, щоб не брати до неї тих найслабших гравців. Цей процес може зруйнувати дитячу самоповагу. Ми всі бажаємо почуватися бажаними й потрібними. А деякі діти зостаються з невигойними ранами, тому що їх раз-у-раз вибирають останніми.
Коли я був учителем, то вирішив вибирати команди сам, а не доручати це дітям. Спершу я обдумано вибирав з менш талановитої групи, відразу долучаючи до них когось більш здібного. Інколи я просто розраховував дітей на «перший-другий», і так гравці розділялися на дві команди.
Навіщо я повертаюся з вами на ігровий майданчик? Тому що бажання мати лише найкращих гравців і клеймувати людей залежно від того, наскільки цінними вважаємо їх ми, залишається незмінним і в дорослому віці. Будучи батьками, ми хочемо, аби наші діти навчалися в найкращих школах, аби вони одержали найбільші переваги в житті. На роботі ми прагнемо наймати найкращих кандидатів. Ми хочемо мати на посаді таку людину, яка забезпечить нашій компанії перевагу на ринку, або знайти кандидата, який сприятиме якнайбільшому зростанню бізнесу чи служіння. І це повторюється знову і знову.
Ми всі важливі в очах Бога. Він бажає, щоб нас завжди обирали першими, щоб ми завжди досягали успіху, щоб ми всі перемагали! У кожній грі хтось мусить фінішувати другим, але це не зменшує цінности тієї людини – ані в духовному плані, ані у фізичному
Я вірю, що ми як батьки повинні першими демонструвати безумовну любов до своїх дітей, аби вони розуміли любов свого Небесного Отця в дуже ранньому віці. Щоночі я кладу руку на своїх дочок і в молитві прошу Бога дати їм здорову самоповагу і змогу бачити себе такими, якими Він бачить їх. Хай на якому щаблі суспільної драбини опиняться мої доньки, я хочу, аби вони знали про те, якою сильною є любов до них.
Божий задум у тому, щоб ми всі почувалися особливими, тому що саме такими ми є в Його очах. Ми всі – Його перший вибір. Нікого не лишають поза командою. У грі життя Бог наділив усіх нас навичками, талантами і дарами, якими ми маємо, своєю чергою, віддячувати суспільству. Роблячи це, ми сповнюємо мету, яку Він призначив для нашого життя, і досягаємо особистої самореалізації. Тому наступного разу, отримавши завдання вибрати команду, подумайте про всіх, хто візьме участь, а не про те, як здобути перемогу. Ви навіть не уявляєте, який вплив можете мати на тих, хто почувається небажаним.