Легко сказати: «Родина». Сьогодні висловлювання на цю тему більш хаотичні, аніж саме родинне життя. Гадаю, що я повинен коротко пояснити читачам, чому взявся за тему «тесті-свекри, тещі-свекрухи та невістки-зяті» і що мене до цього спонукало.
Наше уявлення про родину доволі хаотичне. Ми говоримо про неї, як про предмет, річ, монаду. Щоб додати їй поважности, пишемо це слово з великої літери. І навіть не усвідомлюємо, що трактуємо те, чого насправді вже не існує. Ми «прибудували» до родини силу-силенну концепцій, оцінок, дефініцій, фактів, зовсім не дбаючи про те, якою вона є насправді.
А правда така, що родина вислизнула з усіх цих визначень. Вона віддалилася від теорій, які ми про неї створили. Ми постійно запитуємо про ідентичність родини, натомість варто було б запитати, де вона.
Отож, спробуймо пошукати родину.
Її немає вдома, тому що вона постійно перебуває поза ним: в офісі, школі, спортзалі, барі, на дискотеці. Вдома з’являється щойно пізно увечері. Вона належить до «нічної популяції». Вдома родина затримується лише для того, щоб помитися, одягнутися, застелити ліжко, поїсти і знову вийти.
Родини немає в церкві – вона там з’являється щораз рідше. Так діється, бо вона зайнята іншими справами, а також тому, що в наших тісних помешканнях важко знайти Бога, постать доволі імпозантну. Причиною є й те, що висловлювання про родину, які можна почути в церкві, без сумніву, важливі і корисні, однак вони далекі від порад, які допомогли б розв’язати типові проблеми сучасної родини. Церковні поради чудові теоретично, та дуже часто їх неможливо застосувати на практиці.
Родини немає в суспільстві. Воно вже віддавна возвеличує особу. Колись родина була основним суспільним осередком; сьогодні ж її прийнято вважати особистою справою кожної людини. Для родини зарезервоване місце у сфері нашої приватности, натомість для суспільства родина залишається забороненою темою, яку не варто порушувати. Часто можна почути, що держава може підтримувати родину фінансово, от тільки не відомо, чому їй це не вдається. Грошей для родини немає, за винятком соціяльної допомоги під час чергової передвиборчої кампанії.
У родині також немає родини. Її немає в ній самій. Вона ніби випарувалася, розділилася на тисячу моделей родини. Вона – одна, її немає зовсім, їх є сто тисяч[1].
Як можна говорити про родину, якщо вона є всюди, і змінюється в калейдоскопічному темпі? Попит на родину, який постійно збільшується, є доказом того, що щораз більше людей інвестує саме в неї. А оскільки кожен хоче уникнути розчарування, то будує родину на основі власного уявлення про неї.
Нова реформована родина – це найоригінальніший та найзахопливіший витвір нашого часу. Кожна зміна, яка відбувається в родині, – радикальна, а кожен її член – першопланова постать.
А все це вказує на те, що родина більше не займає жодного визначеного місця, у неї більше немає притаманного їй середовища, вона перебуває в безустанному русі. Родина повернулася до свого архаїчного коріння, знову веде мандрівний стиль життя в пошуку нових теренів. Це створює неповторну нагоду для того, аби замислитися про неї, її завдання, структуру та звичаї.
Саме на цьому тлі я намагався розташувати єдину у своєму роді систему залежности, яка поєднує тестів-свекрів, зятів та невісток. Помиляються ті, котрі вважають її другорядною системою. Адже це вона показує зміну первинних стосунків між батьками і дітьми, розділяє владу, завдання та ролі, безповоротно змінює родину.
Зміни, описані в цьому підручнику, належать до змін з найбільшим коефіцієнтом ризику: любов, заручини дітей, їхній шлюб, народження внуків. Ці події змінюють цілу родину і кожного її члена зокрема – діти стають батьками, батьки – тестями-свекрами, тещами-свекрухами та дідусями-бабусями.
Зрозуміло, що кожна родина починає жити від самого початку. Тому потрібно постійно заново вчитися. Це правда, що треба навчитися бути тестем чи свекрухою, та щоб бути зятем чи невісткою, також потрібно вчитися. Про це не говорять на курсах для майбутніх подружніх пар. Постійно говорять про основних членів родини: про маму, тата, дітей, натомість ніхто не згадує про зміни, які з ними відбуваються, коли діти одружуються. У суспільстві панує загальне переконання, що родина завжди залишається такою самою, що сім’ї дітей будуть точними копіями тих сімей, з яких вони вийшли. А насправді все є зовсім по-іншому. Хіба що хтось вважає, що одружитися – це означає вийти з дому як син, зайти до магазину купити шлюбний костюм, потім до церкви чи РАЦСу, щоб зареєструвати шлюб, вдягнути бермуди[2] і вирушити у весільну подорож, повернутися звідти в костюмі та краватці, піти в гості до тестів, врешті, повернутися до власного дому в одязі, відповідному для чоловіка, що працює (а варто додати, що цей одяг ду-у-уже нагадує одяг працюючого сина). Ні, йдеться не проте.
Син, який одружується, змінює дуже багато, а не лише свій одяг. Одруження спричиняє серйозні і глибокі зміни. Гадаю, що родині зовсім не потрібні постійні перевдягання, хоча ми й живемо в часи постійної забави і нескінченного карнавалу. Батьки, які в день шлюбу власної дитини одягають костюм тестів чи свекрів, щоб наступного дня повернутися до одягу, ролі та обов’язків батьків (часом навіть зі збільшеною ревністю), не лише відірвані від дійсности, а й небезпечні для своїх дітей. Вони допускають ту ж помилку, коли в день власного шлюбу перевдягалися в нареченого та наречену, робили фото на пам’ять, виїжджали у весільну подорож, а після повернення знову ставали дітьми своїх батьків.
Цей підручник допоможе вам акліматизуватися в новій ролі і вберегтися від депресій, страхів, неспокою, викликаних постійними змінами. Не дозвольте собі божеволіти. Щораз швидший темп змін може вас лякати, та варто додати, що більшість із цих змін – уявні, бо визначальні справи змінюються рідко. Тим часом зміни, що відбуваються в родині, – справжні, і вони впливають на неї позитивно або ж негативно.
На біржі родинного рейтингу ви нічого не втрачаєте через те, що стаєте тестями або свекрухами, хіба що самостійно применшите свою вартість. А замість того щоб занижувати, її варто підвищувати. І ви маєте на це причини. У родині тещі-свекрухи – це особлива вартість. Коли я писав цю книжку, то часто озброювався іронією, щоб бути більш переконливим. Легше зрозуміти родину і добре в ній почуватися, коли сприймаєш її з певної відстані, з великою часткою свободи та фантазії. Натомість якщо ставитися до родини зі смертельною поважністю, то це лише допоможе її вбити.
Висновок, який я хочу зробити, руйнує всі схеми мислення. Щоб бути щасливими тестями-свекрами, треба відкинути всілякі забобони та узагальнення. Вони видаються скарбницею мудрости, а насправді – це лише вираз страху та нудьги.
Сподіваюся, ви дійдете до переконання, що життя в ролі свекрів-тестів, свекрух-тещ дає нагоду пережити чудові відчуття, несподіванки, приємності та сатисфакції.
Стати тестем чи свекром, тещею чи свекрухою – це успіх, яким потрібно насолоджуватися, а також мудро і бережливо його використовувати.
АВТОР
[1] Автор має на увазі повість Нобелівського лавреата Л. Піранделло «Один, ніхто і сто тисяч» про людину, яка не вміє знайти власну тотожність. Це одна особа, однак вона не вміє визначити, ким вона є, тому що існує стільки уявлень про неї, скільки є людей, які з нею знайомі.
[2] Бермуди – подовжені розширені шорти. – Прим. пер.