Коли ми вже знаємо, що таке гріх, то повинні зайнятися тим, що сказав Ісус: «Покайтеся, і віруйте» (Мр. 1:15). Ісус не хоче, щоб ми просто припинили грішити; Він хоче, щоб ми припинили жити «по-своєму» і почали жити «по-Божому». Багато чоловіків любить пісню Франка Сінатри «I did it my way»[1]. Це справжня чоловіча пісня. Вона мені подобається. «І stood tall, I did it all, and I did it my way»[2]. Ви ж таки розумієте, що це лейтмотив тих, хто в пеклі, чи не так? Бог просить нас жити по-Його, а не по-своєму. Ісус, єдиний досконалий чоловік, молився: «Та проте, не як Я хочу, а як Ти» (Мт. 26:39), щоб показати нам приклад того, як жити як чоловік!
Коли Ісус казав покаятися, Він говорив не лишень до найбільш очевидних грішників. Ісус, як і Іван ще перед Ним, говорив до фарисеїв. Фарисеї йшли за Богом по-своєму. Вони дотримувалися усіх законів, які, як вони думали, зроблять їх святими. Вони думали, що роблять усе по-Божому, тому що дотримувалися Божих заповідей, але вони це робили не з любові до Бога; вони це робили з любові до себе. Вони хотіли бути святими для себе самих. Те ж стосується і нас. Ми не повинні приходити до Бога і слідувати за Ним через те, що Він для нас зробить, чи з боязні потрапити в пекло. Церква завжди вчила, що страху пекла є достатньо, щоб потрапити на Небо[3]. Це наче коли ваші діти роблять щось, бо вони цього хочуть чи тому, що вони бояться батька. Якщо вони це роблять лише тому, що бояться батька, це не з любові. Це егоїстичний вчинок. Якщо єдиною причиною, з якої ми приходимо до Христа і слухаємо Його, є те, що ми боїмося пекла, тоді це врешті-решт є егоїстичною причиною. Я це роблю для себе; я це не чиню як акт любові.
Ще коли мав справу зі старшокласниками, я вів таку бесіду:
– Панове, ви б ніколи не вчинили перелюбу щодо своєї дружини, чи не так? – запитував я.
– Ніколи, отче! – відповідали вони.
– Чому б ви не вчинили перелюбу щодо своєї дружини? Через те, що так говорить заповідь, щоб ви не чинили перелюбу? Саме через це ви б цього не вчинили?
– Ну, ні, отче.
– Тоді чому б його не вчинили? – запитував я.
– Тому що я люблю її, і не хотів би завдати їй болю.
В яблучко!
Правильно. Доки ми не збагнемо, що усе зводиться не лиш до того, щоб не попасти в пекло, ми завжди будемо грішити. Однак коли ви любите Бога і вирішуєте, що ви не хочете Його образити через те, що ви з Ним у стосунках, тоді саме ваша любов до Бога утримуватиме вас від гріха. Ми повинні молитися про те, щоб любити Його все більше й більше щодня. Саме ця любов зробить вас вільними!
Простого жалю недостатньо. Нам потрібно вірити в Добру Новину. Якою є найвища точка всієї Євангелія (Доброї Новини)? Тебе любить Бог. Недостатньо просто сказати: «Я буду чоловіком і більше не грішитиму». Немає значення, наскільки мужнім ти є, у будь-якому разі зазнаєш невдачі, якщо намагатимешся зробити це сам. Самоконтролю недостатньо. Увіруй у Добру Новину. Тебе люблять, і ти не сам. Ісус сказав покаятися і увірувати. Він запрошує тебе до інтимних стосунків з Богом, твоїм Отцем.
Коли я проводжу конференції для чоловіків, під час Сповіді я часто чую щось таке:
– Отче, я намагався подолати один і той самий гріх протягом останніх двадцяти років свого життя.
– Ви нічого не розумієте, правда ж? – кажу я.
Вони завжди дивляться на мене так, ніби я намагаюся розпочати сварку, отож я кажу:
– Повторіть мені цей рядок. Знову скажіть своє виправдання.
– Я завжди намагався подолати…
– Припиніть.
– Я завжди намагався…, – вони знову пробують.
– Припиніть.
– Я завжди…
– Припиніть.
– Я…
– Припиніть, – уриваю їх знову; але цього разу ставлю нове запитання:
– У чому насправді полягає проблема з тим, що ви казали?
Вони опускають голову, хвилину подумають про це, а тоді кажуть:
– У мені.
Якщо ти намагаєшся впоратись зі своїм гріхом сам, тобі це не вдасться. Давай я тобі зараз дам натяк. Бути християнином не зводиться до того, щоб бути моральною людиною. Бути моральним – це лише симптом, але до цього все не зводиться. Як я вже говорив багато разів, ти бачиш моральних мусульман. Більшість мусульман не є радикальними фундаменталістами, але є надзвичайно моральними. Вони моляться багато разів на день; вони постять, вони намагаються бути до всіх добрими. Вони надзвичайно моральні. Євреї також надзвичайно моральні. Я впевнений, ти навіть знаєш деяких атеїстів, які є надзвичайно моральними. Моральність не робить тебе учнем Христа. Учень Христа є людиною, яка готова вмерти, та увійти в стосунки з Ісусом. Усі стосунки вимагають зміни. Коли ти одружуєшся, то залишаєш своє життя заради дружини і входиш у ці нові стосунки. Ти стаєш одним цілим зі своєю дружиною. Коли ти стаєш учнем Христа і каєшся, це означає, що ти залишаєш своє старе життя і входиш у нове життя – у стосунки любові. У Посланні до Галатів 2:19-20 сказано: «Я розп’ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе». Коли ти борешся з гріхом, то повинен відійти і не бути в самого себе на дорозі, а дати Христові впоратись із цим. Ми любимо, коли все в нас під контролем, чи не так? Мені це найбільше подобається. Моїм найбільшим гріхом є те, що мені найбільше подобається: хотіти самому контролювати своє життя. Оскільки я навіть не контролюю свого наступного подиху, уся ідея контролю є оманою. Я повинен усвідомити, що усе під контролем у Бога, і передати Йому своє життя.
Першим кроком у каятті є дозволити Святому Духові переконати тебе у твоєму гріху! Це не зводиться до засудження тебе Богом, а до того, щоб показати тобі, що саме у твоєму житті призводить до смерті та поневолення. Св. Павло дуже чітко про це говорить у Посланні до римлян 8:1: «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом». Бог не хоче засуджувати тебе – Він хоче звільнити тебе!
Він це робить найбільш досконало через Тайну Сповіді. Коли ти востаннє ходив до Сповіді? Ну що ж, уже час! Не бійся; проникнись цим і виріши, що ти це зробиш, – піди цього тижня. Майже всі мої найкращі зустрічі з Богом відбулися через цю чудову Тайну. Уже час припинити вигадувати виправдання, чому ти не пішов. Бог запрошує тебе додому – не кажи «ні».
[1]«Я зробив це по-своєму». – Прим. перекладача.
[2] «Я стояв високо, я зробив це все, я зробив це по-своєму». – Прим. перекладача.
[3] Треба розуміти це як мінімум, на якому не можна зупинятися. Так само, як говориться в церковній заповіді про те, що кожний католик має обов’язок принаймні раз на рік перед Пасхою приступити до Сповіді і Причастя, але одночасно Церква заохочує робити це часто, навіть щомісяця. – Прим. богосл. ред.