Покликання в Старому Заповіті

Переглядаючи історію Старого Заповіту, зауважуємо, що Бог кличе Собі на служіння численних осіб. Вже на самому початку книга Буття, розповідаючи про сотворення людини, говорить так: «І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала» (Бут. 2:15). Від самого сотворення Бог доручає людині певну місію та певне покликання – порати й доглядати Едемський сад. Тут йдеться про певний тип покликання зі сторони Бога. Те ж саме можемо сказати про інших постатей Старого Заповіту – Авеля, Еноха, Ноя, які були покликані та обрані Богом щоби сповнити певну місію на землі.

Між багатьма покликаннями Старого Заповіту одним з головних є покликання Авраама. Книга Буття розпочинає історію про Авраама словами: «І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням» (Бут. 12:1-2).

Зауважмо, історія Авраама починається словами: «Промовив Господь до Аврама» (Бут. 12:1), вже в цих словах закладено увесь зміст покликання, адже це Бог той хто є перший, і той хто Своїм словом кличе Авраама. Перше слово, яким Бог промовляє до Авраама – «вийди», це слово заклику, слово запрошення, ба більше, слово заповіді та наказу зі сторони Бога.

Аврааме – «вийди» і йди «до Краю, який Я тобі покажу». Після такого заклику Авраам повинен вирушити в далеку мандрівку, дуже часто важку та небезпечну. Ця мандрівка принесе багато незручностей та клопотів. Запрошення, яким Бог кличе Авраама, є запрошенням невигідним та незручним і Бог цього не приховує. Навпаки, Він сам вказує Аврааму біль та страждання, які йому доведеться пережити в трьох наступних фразах.

Найперше Бог каже до Авраама: «Вийди зо своєї землі…»: першою умовою Божого заклику, що принесе біль та страждання, є покинути рідну землю. Вийти з рідної землі означає розлучитися з усім тим, що своє, таке звичне та рідне. Наступна фраза: «…і від родини своєї» – тут розлука зростає ще більше, бо спонукає розлучитися зі своїми найближчими, зі своєю ріднею. І нарешті: «… з дому батька свого», третя вимога Божого заклику, в якому біль та розлука досягають свого апогею. Божий заклик спонукає Авраама покинути все і всіх, кого він має, до кого він звик і хто йому близький та рідний.

Ба більше, Бог Своїм закликом, позбавляючи Авраама всього найціннішого та найдорожчого, вказує йому мету подорожі в спосіб надзвичайно загадковий, кажучи йому іти «до Краю, який Я тобі покажу», тобто який ти сам побачиш, але не тепер, потім, коли ти підеш, після того як покинеш все і всіх. Авраам слухається Божого голосу і вирушає в подорож до землі, яку пізніше отримає в посідання і яку передасть своїм нащадкам, але про яку поки що не знає нічого.

Господь кличе Авраама, щоби вивести з нього народ, який не буде поклонятися ідолам, але служитиме правдивому Богові. І Авраам слухає слово Боже і вірує в нього, як засвідчує книга Буття, кажучи: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (Бут. 15:6). Отож, так саме від Авраама, однієї людини, яка повірила Богові та сповнила Його заклик, розпочинається історія спасіння усього людства.

Після смерті Авраама Бог звертається з закликом до його нащадків. Спочатку Він вибирає Собі на служіння Ісака, опісля звертається з закликом до Якова, і нарешті обирає праведного Йосипа через якого приводить Свій народ до Єгипту. Цей період Біблія змальовує, як період старозавітних патріархів, людей великого довір’я та віри в Бога. Але одночасно цей період також можна описати, як період скандальної «партикулярності» Бога. Замість того, щоби промовляти та закликати до навернення все людство, Бог звертається зі Своїм закликом лише до окремих, вибраних осіб. У чому причина такого рішення? Яка логіка Божої «поведінки»?

Приклади індивідуальних покликань, що їх змальовує Біблія, показують всю величність Божої любові, любові, що завжди шукає безпосереднього спілкування та хоче будувати особисті відносини. Як для людини, яка любить, улюблена особа є єдиною і неповторною, так для Бога кожна людина є тією улюбленою та єдиною, з якою Він завжди прагне мати особисті відносини. Бог не хоче посередників у спілкуванні з людиною, Він завжди прагне мати особистий контакт, особисте спілкування. На жаль, це людина є тією, що дуже часто шукає чогось чи когось, через кого вона могла би звернутися до Бога.

Продовжуючи нашу мандрівку книгами Старого Заповіту, зустрічаємо наступну величну розповідь про покликання – нею є історія Мойсея. Книга Виходу змальовує історію покликання Мойсея, як процес, що проходить різні стадії розвитку. Все розпочинається з об’явлення Божого, як розповідає книга Виходу: «І явився йому (Мойсею) Ангол Господній у полум’ї огняному з-посеред тернового куща…» (Вих. 3:2). Опісля слідує заклик до певного завдання, так би мовити, місії: «А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!» (Вих. 3:10). На наступній, третій фазі, відбувається перша спроба Мойсея відмовитися від покликання: «І сказав Мойсей до Бога: Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?» (Вих. 3:11).

Після цього Господь вдруге промовляє до Мойсея і підтверджує Своє слово, даруючи йому силу творити чуда, «щоб повірили, що явився тобі Господь, Бог їхніх батьків, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова» (Вих. 4:5). І нарешті, п’ята й остання фаза покликання Мойсея – це згода прийняти Божий заклик і сповнити доручену місію: «І пішов Мойсей, і вернувся до тестя свого Їтра, і сказав йому: Піду я, і вернуся до братів своїх, що в Єгипті, і побачу, чи ще живі вони» (Вих. 4:18).

Розповідь про покликання Мойсея переконливо показує, що таїнство покликання – це процес, який розвивається поступово, так би мовити, прогресує і поглиблюється. Покликання – це не стоянка на шляху, це рухлива мандрівка, під час якої людина переходить через різні етапи: усвідомлення, розпізнавання, прийняття та виконання Божого заклику. І розповідь про Мойсея стає хорошою ілюстрацією такого розвитку покликання. Тільки після багатьох переживань він, нарешті, розуміє, чого Бог від нього хоче, до чого Він його кличе, і лише після цього приймає Божий заклик.

Численні розповіді величних покликань Старого Заповіту знаходимо також в інших книгах Біблії. Бог кличе священників, між якими першим є Арон, кличе суддів, з посеред яких найбільшими є Гедеон та Самуїл, кличе царів, де найславетнішими є Давид та Соломон. Опісля писання розповідає про надзвичайні покликання пророків, як: Іллі, Єлисея, Ісаї, Єремії, Даниїла, Єзекіїля та багатьох інших. Властиво, саме в середовищі пророків розвивається тема покликання як заклику Божого.

На завершення можемо додати, що Старий Заповіт змальовує покликання в подвійному сенсі, по-перше – спільне покликання цілого ізраїльського народу як народу, що його вибрав Бог, щоби з нього привести Спасителя всіх людей. Друге значення терміну покликання – це індивідуальний заклик Бога, звернений до конкретної людини, як Авраама, Мойсея, Самуїла, Іллі, Єлисея та багатьох інших, що їх вибрав Господь для сповнення Своєї місії поміж Своїм народом.

Всі ці приклади покликань описані в Старому Заповіті, дуже гарно демонструють, що Бог протягом усієї історії людства завжди кликав вибраних постатей, осіб великої віри, до тіснішої співпраці з Ним, щоби послуговуватися ними в здійсненні Свого величного плану спасіння всього людства. Натомість, покликані завжди були свідомі того, що вони є запрошені Богом для здійснення особливого завдання та сповнення особливої місії, тож з готовністю віддавали на служіння Богові не тільки свій стан, свій голос, своє свідчення, але й ціле своє життя.

Попередній запис

ТЕМА ПОКЛИКАННЯ В БІБЛІЇ

Наступний запис

Покликання в Новому Заповіті