Понеділок: Пліч-о-пліч
Але кожного дня заохочуйте один одного. Євр. 3:13
Грецький переклад слова “заохочення” – “parakletos”, що дослівно означає “активний помічник, покликаний, щоб допомогти”. На думку спадає біблійний опис двох людей, запряжених в одне ярмо, як Ісус сказав: “Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене… Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мт. 11:29-30). Цей вид заохочення містить підбадьорливе слово, суть якого є значно більшою, ніж ми думаємо. Це означає бути поряд з чоловіком і підбадьорювати його, коли його звільнили з роботи. Це означає закінчити приготування обіду, коли ваша дружина ледь тримається на ногах. Це присісти навколішки і співчутливо слухати, як вона слізливо розповідає вам про здерте коліно.
Заохочення – це не означає повчати вашого партнера, що робити з проблемою, що виникла. Це також не означає, що вам слід давати поради, як поліпшити ситуацію в майбутньому чи говорити пусті слова, такі як “Тобі, справді, слід було бути більш обізнаним, щоб не робити такої безглуздої помилки” або “Змирись з цим”. Натомість заохочення – це співучасть. Якщо ви перебуваєте поряд з вашим партнером і розділяєте його чи її турботи, ви чините parakletos і стаєте особливим джерелом мужности, надії і щастя.
Тільки між нами…
- Чи знаєш ти кого-небудь, хто змушує тебе почуватись добре? Як вони це роблять?
- Чому часто так важко подумати спершу про когось иншого?
- Як Бог використовує мене, щоб підтримати тебе? Як мені стати кращим у цьому?
Господи Ісусе, дякуємо Тобі, що нам під силу підбадьорювати один одного. Допоможи нам зростати в цій місії, щоб ми стали фахівцями в цьому, починаючи з нашого подружнього життя. Амінь.
Вівторок: Любов, яка зцілює
Через те ми потішились, браття, за вас, у всякому горі та в нашій нужді, ради вашої віри. 1Сол. 3:7
Коли мені було тринадцять, ми прийняли з вулиці найчудовішого собаку в світі. Пенні, так ми його назвали, був розумним і слухняним. Він любив нас, і кожен з нас любив його. Коли я поїхав в коледж, а мої батьки переїхали, наша сім’я неохоче вирішила віддати Пенні в иншу сім’ю.
Через деякий час Пенні зрозумів, що мій батько не повернеться. Собака почав сумувати. Здавалося, що він помирає, і незабаром артрит та инші проблеми паралізували його. Коли мій батько почув про сумний стан Пенні, він проїхав автомобілем сімсот миль, щоб привезти його додому. Він знайшов нашого собаку скрученого в невеликий клубок і неспроможного рухатись. Але коли він побачив господаря, почав нестримно бити хвостом. Дивовижно, але коли мої батьки оточили його любов’ю і увагою, він одужав. За два тижні після повернення додому Пенні вже бігав і стрибав. Він прожив ще одинадцять років без жодної ознаки на артрит!
Ця історія про нашого собаку нагадує мені, що навіть якщо дворнязі потрібна любов і заохочення, то що вже говорити про людей. Ми, суспільні істоти, створені, щоб залежати від Бога і один від одного. Все ж деякі з нас згортаються в нещасний малий клубок пригнічености.
У наших руках є сила повертати життєрадісність, підбадьорюючи инших. Або ми можемо ігнорувати їхні потреби і думати лише про себе. Це вже залежить від нас.
Тільки між нами…
- Чи моє заохочення коли-небудь спонукало тебе відчувати зміни в собі або “зцілення”?
- Кому наше заохочення може допомогти змінитися?
Господи, відкрий наші очі, щоб бачити тих, хто потребує любови, уваги і заохочення. Щоб ми ніколи не відмовлялися від нашого обов’язку і привілею давати. Амінь.