Історія Джейсона показує, наскільки багато страхів молодих людей виникає від того, що вони перебувають під враженням, ніби дорослі не сприймають їх беззастережно. Це відчуття внутрішнього неприйняття впливає на всі сфери їхнього життя. Вони вважають, що їх ніде не приймають беззастережно: вони добиваються прийняття тільки якщо відповідають певним стандартам. Для того щоб задовольнити такі сподівання, молоді люди вдаються, звичайно, до однієї з двох речей: 1) вони будуть сподіватися довести свою цінність за допомогою здійснення правильних дій. Вони вважають, що лише якщо вони створять команду, якщо вони будуть учитися лише на „відмінно” та „добре”, лише якщо в них будуть правильні друзі, лише якщо вони будуть відвідувати недільну школу, – лише тоді їх будуть сприймати. Вони будуть робити все можливе, щоб перестрибнути через усі планки, і в той же час будуть постійно відчувати страх невдачі, або 2) їхня невдача в досягненні стандартів розчарує їх, і вони здадуться, вони будуть відчувати себе відкинутими, перестануть докладати зусиль. Вони відмовляться від шансів на перемогу, вважаючи її недосяжною. Вони стануть уникати критики і нотацій удома, замкнуться у своїх кімнатах і повністю зануряться у свої комп’ютери та музику. Вони будуть чинити опір постійному тискові щодо того, щоб діяти правильно і самі будуть викликати неприйняття з боку оточуючих, будуючи стіну або тверду шкаралупу, щоб захистити себе від ран. Те, що вони будують такий захисний мур, не означає, що вони не прагнуть більше беззастережного сприйняття. Це прагнення занадто сильне, щоб придушити чи проігнорувати його. Вони будуть шукати сприйняття серед однокласників, які так само, як і вони, є жертвами прірви світосприйняття. Вони будуть співчувати таким учням і спільно вироблять думку, що дорослі і церква – їхні вороги.
Багато дітей та дорослих мимовільно потрапили в пастку прагнення до правильності, навіть не помітивши цього. Батьки, вчителі та наставники молоді прагнуть зростити молодих людей відповідальними дорослими і часто спонукають їх до хорошої поведінки таким чином, що в результаті ненавмисно проштовхують хибну думку про те, що до схвалення приводять бездоганні вчинки. Вони не розуміють, що діти бачать у цьому спроби знецінити їхню природжену гідність. Оскільки теперішні діти часто не відділяють свої думки і вчинки від свого „я”, спроби дорослих змінити їх породжують почуття, ніби їх не сприймають по самій суті. Дорослі, що працюють з молоддю, повинні навчитися фокусуватися в першу чергу на твердій істині, що Божа любов є безумовною і визнає за кожною людиною природжену гідність незалежно від його або її думок і вчинків. Діти, такі як Корі, яких обирають останніми, або Лорі, в якої була занижена самооцінка через фізичні недоліки, не стали б почуватися невартими, якби вони навчилися міцно триматися за істину, що Бог цінить їх понад усяке людське розуміння просто за те, ким вони є.
Здорова самооцінка
Багато добропорядних християн впевнені, що вважати себе гідними або чогось вартими – це небіблійний погляд. Вони вірять, що поняття гідної самооцінки провокує гріх пихи тим, що зосереджує більшу увагу на собі, ніж на Бозі. Звичайно, люди можуть стати зосередженими на собі і часто огортають себе інтересом до власної персони. Але справжнє розуміння нашої цінності як Божого творіння далеке від того, щоб спонукати нас пишатися собою, і саме воно може утримати нас від зосередження на собі та егоїзмі. Автор псалмів пише: „Хто такі смертні, що Ти згадуєш про нас, людські істоти, що Ти дбаєш про нас? Адже зробив Ти нас лише трохи меншими від Бога, славою й честю увінчав нас” (Псалом 8:5-6, НЖП). Цей уривок Святого Письма каже нам, що ми цінні не через наші власні зусилля, ані через те, що ми робимо або чого не робимо, але просто тому, що Бог увінчав нас короною, як надзвичайно цінних царів і цариць. Наша гідна самооцінка походить від цінності, яку Він заклав у нас. Певно, це не дає нам приводу пишатися собою, а швидше викликає подив і смиренність. Що такого міг побачити в нас Творець і Володар всесвіту? Можливо, ми цього не розуміємо, але нам не слід насмілюватися суперечити оцінці, яку Він дає нам, і накидати на себе фальшиву смиренність, яка оцінює нашу вартість нижче від тієї гідності, якою оцінив нас Бог, тієї високої ціни, що Він сплатив за нас.
Навіть якщо вашого малюка вважають за ніщо на футбольному полі, у класі, у дворі чи навіть удома, ця особа чогось варта в Божих очах. Навіть якщо хлопчик чи дівчинка здається не дуже гарним, розумним або талановитим, це не зменшує його або її надзвичайної цінності та гідності в Божих очах. Здорова самооцінка полягає в тому, щоб дивитися на себе Божими очима.
Ті, хто культивує в собі здорове біблійне почуття гідної самооцінки, здатні сприймати себе так, як їх сприймає Бог, тому що вони знають, що навіть якщо їх обирають останніми або в них надто худі ноги, Бог щиро й ніжно їх любить. Це прийняття базується не на тому, який вони мають вигляд або що вони зробили, а на тому, що Бог створив їх за власною подобою і послав Свого Сина, щоб Той помер за них. Біблійна самооцінка говорить: „Мене люблять, у мене є мета в житті. Я далеко не досконалий, але Бог простив мене і викупив мене. Завдяки Його силі я зможу стати таким, яким Він хоче, щоб я був”. Очевидно, що молоді люди, які виробляють у собі таку самооцінку, матимуть відчуття безпеки і прийняття. Вони віритимуть, що вони надзвичайно важливі для Бога і що Він створив їх з певною метою. З таким здоровим поглядом на себе вони не будуть рабами уявлень однолітків або дорослих про їхнє життя. Вони будуть вільними, щоб бути самими собою, і будуть краще підготовлені до спілкування та взаємодії з батьками та іншими дорослими. Ці діти будуть випромінювати надію, радість і довіру.
Метою цього розділу було показати загальну потребу в беззастережному прийнятті та негативну самооцінку, яка є наслідком потрапляння в пастку правильних дій. У наступних двох розділах ми покажемо вам, як Бог беззастережно приймає нас та як батьки і наставники молоді можуть налагодити беззастережне прийняття щодо близьких їм молодих людей.