Павло (малий, менший, за фізичним зростом малий): Первісно Павло по-гебрейському називався Савл, що означає ублаганий, випрошений, покликаний Богом (Дії Ап. 13:9).
Апостол Павло – це найвизначніший і найбільше відомий муж Нового Заповіту після Ісуса Христа. Народився в Тарсі, Кілікія, Мала Азія, як син фарисея; від народження посідав римське громадянство й розмовляв із дитинства грецькою мовою. Правдоподібно був ровесником Ісуса Христа.
Кілікія, розташована недалеко Палестини, була тоді поганською країною під володінням Риму та славилася тим, що її мешканці виробляли грубі тканини з козячої шкіри й волосяниці на намети. Тарс тоді являв собою велике торговельне місто.
Ходив до грецької школи в Тарсі й там виховувався, як ортодоксальний, консервативний фарисей; його батько й він сам був фарисеєм (Дії Ап. 22:3; 23:6,27; Филип’ян 3:5). Опанував ремесло наметовиробника й під час місійних подорожей він сам утримував себе наметовиробництвом (1 Кор. 9:6).
Опісля він студіював Тору (Пятикнижжя Мойсея) у ніг славного тоді учителя, доктора гебрейського права, Гамаліїла, який був, за твердженням євреїв, внуком загальновідомого рабина Гіллела (Дії Ап. 22:3; 26:4-5). Як студент, Павло був запеклим прихильником юдаїзму, думавши, що його прабатьківська релігія з бігом часу стане універсальною. Тому нічого дивного, що перші відомості в Новому Заповіті про Павла представляють його, як фанатика мозаїзму, як загорільця Мойсеєвого Закону, що одобрював каменування Степана й був присутнім при його мученицькій смерті, а далі, як провідника переслідувань християн (Дії Ап. 7:57-8:3; 22:4-5,19; 26:9-11; Галатів 1:13-14; Филип’ян 3:6; 1 Тим. 1:12-13).
Євангелія з Єрусалиму поширилась по Юдеї, Самарії й Сирії. Таким чином постала християнська громада в Антіохії, головному місті Сирії. Варнава, один із 70 учнів, з доручення апостолів працював там. Ясно, що християнство поступово з Антіохії поширилось і в поблизькому торговельному місті Дамаску. По смерті першого мученика архидиякона Степана, Савл був висланий до Єрусалиму і до Дамаску, щоб вишукувати віруючих християн і переслідувати їх (Дії Ап. 8:1,2; 9:1,2). Савл навернувся до Христа приблизно 38 р. по Хр., в дорозі з Єрусалиму до Дамаску, Сирія, щоб там ув’язнити християн. Він визнав і засвідчив усеприлюдно про своє каяття в гріхах, навернення, у віру в Ісуса Христа, як особистого Спасителя й Господа, чудо привернення зору, святе хрещення й покликання на служіння (Дії Ап. 9:1-22; 22:5-16; 26:12-20; 1 Тим. 1:12-16).
Павло не відразу по святім хрещенні за вірою став апостолом і був ординований Церквою в Антіохії, Сирія, на місіонера поган. Його підготова, щоб бути в авангарді місійної праці в Азії та Европі тривала понад 10 років. Спочатку Божий муж Ананій охрестив його в Дамаску (Дії Ап. 9:18). Натурально, факт навернення Павла був такий важливий для християнства, що про нього аж тричі йде мова в Діях Апостолів: 9:1-9; 22:6-11; 26:12-18. Майже одночасно з наверненням по хрещенні Павло почав свідчити про Христа в Дамаску, перше євреям, а потім поганам (Дії Ап. 9:15-22; 26:17,18). Відтак не менше року Павло перебував у духовній школі Ісуса Христа в Арабії, де в молитовному єднанні з Богом збагнув Божу волю, одержав від Господа повніші об’явлення для свого життя і служіння та упевнився в тому, що Господь вибрав його від утроби матері, й покликав його Своєю ласкою благовістити Євангелію між поганами. Під Арабією треба розуміти область, розташовану на південь від Дамаску. З Арабії він знову вернувся до Дамаску й по 3 роках утік звідти до Єрусалиму з огляду на змову юдеїв вбити його, однак Господь у видінні звелів Павлові залишити Єрусалим (Гал. 1:15-20; Дії Ап. 9:23-29; 22:17-21; 2 Кор. 11:32-33).
З Єрусалиму Павло прибув до рідного міста Тарсу, столиці Кілікії. В Кілікії й Сирії він перебував довший час, хоч, правда, ми не маємо вістей про його служіння в тих країнах (Галатів 1:21). Слово Боже говорить нам, що Варнава віднайшов тепер Павла в Тарсі й запросив його на духовну працю в Антіохії, Сирія (Дії Ап. 11:20-26). Можливо, що сам Варнава не знав, що робити з християнами, які походили з поган. Чи мали вони перше стати прозелітами, цебто обрізатись і прийняти юдаїзм, а тоді вже хреститись за вірою, щоб стати християнами? Павло прийняв запрошення й у силі Святого Духа допоміг розв’язати це важливе тоді питання.
Антіохія – це торговельне місто в Сирії на північно-східньому побережжі Середземного моря, десь коло 300 кілометрів на північ від Єрусалиму. Церкву там заснували єрусалимські християни, розпорошившись із Єрусалиму через переслідування. Антіохійська Церква була духовна, мала місійний характер і в ній виразно діяли харизматичні дари Святого Духа. Вона найбільше спричинилася до поширення Божого Слова в Малій Азії та в Південній Европі. Церква в Антіохії, Сирія, ординувала Павла й Варнаву, за покликом Святого Духа, на місійну працю між поганами (Дії Ап. 13:1-3).
Апостол Павло Христовою любов’ю та проповіддю Святої Євангелії об’єднав євреїв і поган в одній Християнській Церкві, якої найвищим Пастирем і невидимою керуючою Головою є Господь Ісус Христос. Він своєю теологією, базованою на Божому об’явленні, випровадив Християнську Церкву з тісних рамок ортодоксального юдаїзму чи мозаїзму на нову міжнародню арену спасенних кров’ю Агнця віруючих християн усіх рас, народів і племен. Фактично всю християнську місію поза Палестиною в 1-му сторіччі започаткував і поширив головно апостол Павло. Головна його місійна праця міститься в його трьох місійних подорожах, що розпочиналися з Антіохії і тривали 10 років. Ось їхній короткий огляд.