Пресвята Євхаристія тісно пов’язана з хрещенням і миропомазанням. Благодать є принципом життя. Остаточне прославлення виплинуло з любови Отця і було уділене охрещеним через Святого Духа. Особа була опечатана перебуванням Духа, Який тепер дає охрещеним нову поставу і новий розум, “розум, який у Христі Ісусі”. Пресвята Євхаристія саме і є цим новим розумом. Ісус сказав: “Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам” (Ів. 6:51).
В Євхаристії здійснюється уся суть і смисл творіння, відкуплення і повернення до Отця. У ній реалізується вся сутність християнства: “Бог став людиною, щоби людина стала Богом”. Це означає, що ядро нашого духовного життя засяє в найсокровеннішому новому єднанні з Богом. “Людина через благодать стає тим, чим Бог є за своєю природою”. Саме це ми маємо на увазі, як я вже стверджував кілька разів, коли йдеться про обоження людини, або теозис. Це справді обоження цілого єства людини і звершення безсмертя, яке Бог уділяє нам, коли ми приймаємо Тіло і Кров Христа. “Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити” (Ів. 6:51).
Через це єднання з Христом християнин дістає повноту життя зі Святим Духом і безконечною силою Любови, яка вдихає життя у все, куди потрапляє. Міра нашої спільности в цьому Житті залежить від того, якою мірою ми володіємо Ним. Християнин тепер напевно знає, що помазання Доброю Новиною Христа не може здійснитися тільки словом. Висловлювання щодо власної віри не переконають нікого. Віра християнина – життя. Життя треба жити, і його сяйво дарує життя. Переконливою ознакою, особливо в наші дні, можуть бути лише діла – не ті, які ми чинимо просто для того, щоб якимось чином захистити певний позитивний образ, а які випливають із нашого внутрішнього переконання, що надихає на героїзм у служінні іншим. Святе Причастя, яке є сам Христос – сповнене життя, повчання, натхнення – і стає тим вогнем, який живить християнина в такому житті.
І саме через цей найсокровенніший зв’язок із Христом Пресвята Євхаристія стає джерелом покаяння і відпущення гріхів. Вона створює нагоду, що допомагає особі правдивіше висловити свій жаль за гріх, будь-який гріх, і дає їй змогу вирости до більш зрілих взаємин із самим Христом. Як тільки душу буде очищено у вогненному горнилі каяття, вона підготується до глибшого – духовної спільности з воскреслим Христом – і сама зможе стати “воскресенням”.
Дуже довго Пресвята Євхаристія розглядалася як жертва за гріхи. Східна Церква ставилася до неї, як до сповнення юдейського Дня відкуплення, коли народ Божий діставав повне відпущення своїх гріхів, коли його окроплювали жертовною кров’ю. Жертва Христа на вівтарі здійснюється тільки через дотримання Христових слів, висловлених у мить освячення: “Прийміть, їжте…”, “Пийте з неї всі…” Причастя – частина жертовного ритуалу, і воно не відокремлене від нього.
Життя в крові, а кров є символом життя. У Старому Заповіті відпущення гріхів здійснювала не власне жертва, а окроплення людей кров’ю. Кожен міг складати жертву, але тільки первосвященик окропляв кров’ю жертви, звершуючи так відпущення гріхів. Саме це Христос зробив для нас: “Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго… увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення” (Євр. 9:11,12).
Отже, Причастя – це спосіб потрапити в найсокровенніші сфери Христової жертви. Це вершина нашої участи в цій жертві. Це момент, коли Христос впливає на нас таїнственно, окропляє нас кров’ю, щоб привести до Свого жертовного приношення. Це момент, коли Він дає повну матеріяльну настанову нашій любові і нашому цілому єству. Через цю любов Він цілковито розкриває Себе для нас, і в нашій взаємній любові ми відкриваємо себе Йому. Отже, Причастя об’єднує нас, із двох роблячи одного; навіть більше, воно об’єднує нас з усіма нашими братами і цілим світом.
Пресвята Євхаристія – це реально й істинно жива присутність Тіла і Крові Христа, пролита за людство. Плач віри й любови, який змушує людину взяти участь у цьому жертовному акті, знаходить досконалість прощення. Воно дозволяє Царству Божому поширитися на цілу особистість з усіма її емоціями, психічними потягами й фізичними потребами. Наші молитви називають Євхаристію палючим вогнем:
«Господи, Ти добровільно дав мені Своє тіло на поживу. Ти – вогонь, що палиш недостойних, не спали мене, мій Творче, але пройди крізь мої члени, мої суглоби, нутро, серце. Спали терня моїх провин, душу освяти, думки очисти, суглоби разом з кістьми зміцни, мої чуття просвіти. Всього мене наповни страхом Твоїм. Завжди покривай, бережи й охорони мене від усякого діла та слова душетлінного. Очисти, обмий і прикраси мене, оздоб, врозуми і просвіти мене. Учини мене оселею Духа Твого єдиного, а ніколи оселею гріха, щоб, по причастю, від мене, як від дому Твого і як від вогню, втікали лиходій усякий і всяка недоля…» (Молитва після Святого Причастя Симеона Метафраста)
Цей образ вогню узятий зі Святого Письма. Перш ніж пророк Ісая міг почути слово Боже, його губ торкнувся вогонь і він почув слова ангела: “Відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений” (Іс. 6:7). Інше джерело цього образу знаходимо в Книзі Виходу, де ангел промовляє з куща, запаленого Божою Присутністю, що був охоплений вогняним полум’ям, але не згоряв (див. Вих. 3:2).
Ця віра і практика нашої Церкви, відображена в молитвах перед прийняттям Пресвятої Євхаристії або після неї, досить часто згадує розжарену вуглину Ісаї як символ очищення і відкуплення гріхів, усіх гріхів. Вчення Церкви на цю тему досить виразне: відпущення і прощення стосується всіх гріхів “вольних і невольних, словом і ділом, вчинених свідомо і несвідомо…”
Прийнявши кров Христа, священик підносить чашу і проголошує полегшено і радісно: «Оце діткнулося уст моїх, і відійме беззаконня мої, і гріхи мої очистить.»
Коли єпископ підносить чашу священику причаснику, він має проголосити: “Священику Божий N., це діткнулося уст твоїх. І відійме гріхи твої, і беззаконня твої очистить”.
Святий Григорій Палама висловлює ту саму реальність практичним способом:
- Пройнятий і страхом, і радістю,
- Я, слабка соломинка,
- Приймаю вогонь…
- І неймовірне диво!
- Натомість я окропився росою,
- Наче прадавній кущ,
- Що палав, але не згоряв.
Багато молитов, написаних великими святими минулого, читають, готуючись до прийняття Тіла Крови Господнього. Деякі з них згадують силу Євхаристії у відпущенні гріхів. Процитуємо один приклад з молитви, що готує до Святого Причастя.
«О Господи, в житті я віддав себе гріхові і став рабом утіх цього життя. Я приходжу до Тебе, обтяжений усіма гріхами, вчиненими свідомо й несвідомо. Я осквернив Твій образ і відвернувся від Тебе. Але згадавши про Твоє безмежне співчуття, я наважуюся повернутися до Тебе, мій Боже і Творче.»
Ісихій, духовний автор з XIII ст. висловлює те саме традиційне уявлення: «Тіло нашого Господа Ісуса Христа подібне до божественного вогню, що пожирає наші провини й нещастя. Зійшовши до нас у Святому Причасті, він виганяє з наших сердець дух злоби, стирає гріхи, береже наші душі. Якщо згодом ми будемо досить обачні, щоб охороняти свої серця і не допускати до них зла, то після святих таїнств божественне Тіло наповнюватиме наші душі чимраз більшим світлом, засвітивши їх, наче зорі».
Літургійні приписи попереджують про таке: “Ти, о людино, що готуєшся прийняти поживу з Тіла й Крові Христа, підходь зі страхом, щоб не згоріти – бо це вогонь, що палить. Спершу помирися з тими, кому завдала кривди, перед тим як випити святу Кров. Тоді і лише тоді можеш зі сміливістю прийняти Христову поживу”. Причасник звертається до Божої доброти й милосердя, згадує славні приклади грішників, які прийшли до Господа. Вони відразу одержали прощення гріхів. Христос – джерело життя й безсмертя, і тих, хто приходять до Нього, обов’язково буде очищено.
Молитви Божественної літургії – це повсякчасне нагадування, що Євхаристія існує для відпущення гріхів. Спочатку Господь проголошує, що “Це єсть тіло моє… на відпущення гріхів… Це єсть кров моя… на відпущення гріхів”. В епіклезі Отець посилає Святого Духа, щоби перемінити те, що тепер має вигляд хліба й вина, на “пресвяте тіло Христа”. Те, що сотворив Отець, назвавши хлібом і вином, Син тепер проголошує Своїм Тілом і Кров’ю. І Святий Дух наповнює життям святі дари, щоб вони були для причасників “на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на насліддя царства небесного, на сміливість перед тобою, не на суд і не в осудження”.
Літургійні молитви досягають того, про що кажуть. Тому молитва до Святого Духа звершує “відпущення гріхів” і сповнює все, чим є Христос. Те саме твердження про відпущення всіх гріхів повторюється знову, без жодних застережень, ще принаймні тричі перед прийняттям страшних Христових тайн. Перед приготуванням до них наголошуємо на тому ж їх висліді: “Будь милосердний до мене і прости мої провини… і зроби мене достойним причаститися безосудно святих Твоїх тайн на відпущення гріхів і життя вічне”.
Коли ми наближаємося до молитов подяки, то усвідомлення прощення гріхів через Євхаристію виливається в цілу низку чудових пісень хвали і прославлення доброти і щедрости Бога.
Завдяки живій присутности Христа в Його Тілі й Крові усе єство людини огортає благодать Бога. Його любов живить її. Доля людини стає власністю Бога. Тому благодать – це не річ, а зустріч з живою Особою, що присутня і діє в нашому нутрі. Така зустріч робить нас “родичами Божими” і дає нам змогу пізнати Його, знайти себе в Ньому і досягти містичного єднання з Ним. Таке єднання – це наше палке покликання і смисл бути християнином.
Прийняття Тіла і Крови Христа – це зречення усієї людської особистости перед божественною Особою Христа в найсокровеннішому єднанні любови. Людина посідає Христа, а Христос посідає її. Отець бачить у причасникові образ і відображення свого Сина. Благодать єднання – це коли сам Бог проникає в саму істоту, у повноту єства людини – не щоб зробити її Богом за природою, а щоб дозволити причаститися до Божої природи.