Текст для проповіді: “Через шість днів Ісус бере Петра, Якова та його брата Івана і виводить їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг став білий, немов світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. Озвавшись, Петро сказав Ісусові: Господи, добре нам тут; коли хочеш, поставлю тут три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі. Поки він говорив, ясна хмара оповила їх, і з хмари пролунав голос: Це є Мій Улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте! Почувши це, учні попадали долілиць і дуже злякалися. Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: Підійміться й не бійтеся. Підвівши свої очі, учні не побачили нікого, крім одного Ісуса. Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм, говорячи: Нікому не розповідайте про видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих” (Матвія 17:1-9).
Дорогі друзі! Головною подією сьогодення є свідчення Боже про Сина Його. Спочатку було з’явлення слави Божої в Христі: “обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг став білий, немов світло”. Другим свідченням було з’явлення Мойсея та Іллі. Третім свідченням для Апостолів було пряме Боже одкровення: “ясна хмара оповила їх, і з хмари пролунав голос: Це є Мій Улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте!”.
І, певною мірою, є дивним те, що учні злякалися лише тоді, коли почули голос Божий з хмари. Я хочу пояснити, чому юдеї боялися Божого з’явлення. Наприклад, коли Мойсей мав зійти на гору, євреям було заборонено підходити до гори, щоб Бог не вразив їх смертю. Якщо вони ставилися неналежним чином до Ковчега Завіту, то Бог їх також вражав смертю. Коли филистимці захопили Ковчег, то їх міста були вражені хворобами. Навіть священикам, які служили Господу, було дозволено підходити до Ковчегу Завіту лише один раз на рік. Якщо хтось із них у велике свято був неправильно освячений, то він міг бути вражений смертю біля Ковчега.
Ті, хто хочуть краще уявити, чому євреї боялися прямого прояву Божої слави, можуть згадати художній фільм “Індіана Джонс: У пошуках втраченого Ковчега”. Хоча це і художній фільм, в якому багато вигадки, але від сцени, де нацисти свавільно відкривають святиню і вмирають болісною смертю, стає справді моторошно.
Отже, Апостоли бачать три визначні явища. З’явлення слави Божої у Христі сприймається ними із захопленням та здивуванням. З’явлення Мойсея та Іллі переживається ними навіть з радістю, тому що після цього Петро каже: “Добре нам тут”. Це показує нам, що люди хочуть бачити чудеса, і вони не викликають у людей страху. Наприклад, Ірод Антіпа, син Ірода Великого та вбивця Івана Хрестителя, просив, щоб Ісус показав йому якесь диво. Божі чудеса вважалися безпечними та приємними, бо були проявом Божої милості. Можливо, апостоли, які довго перебували з Ісусом і багато разів переживали дії Духа та сили, дещо до цього звикли. Тим не менш, коли учні чують Божий голос, вони, перелякавшись, падають на землю.
Друзі! Напевно, усі ми хочемо бачити дивовижні Божі з’явлення. Особливо в наш час, коли панує раціоналізм, розвивається наука, яка багато чого пояснює, у той час як віра поступово переходить у сферу етики, соціології та психології. Найприкріше ж – коли віра стає елементом шахрайства та політичних маніпуляцій. За таких обставин дуже важко говорити про справжню віру. Люди сьогодні прагнуть чудес анітрохи не менш, ніж у давні часи. Люди хочуть бачити чудеса, щоби вірити. Через це і підробок віри в наші часи не менше, ніж у Середньовіччі. Багато сучасних церков розповідають про дива, які в них відбуваються. Проте відокремити, що в цих свідченнях є правдою, а що – фантазією, дуже важко.
Але незважаючи на те, що у світі є безліч підробок, Бог продовжує демонструвати Свої чудеса. Іноді відбуваються зцілення, неймовірні з точки зору сучасної медицини. Як тут не згадати слова Господа: “Нехай вам станеться за вашою вірою” (Матвія 9:29). Люди вірять у Божі чудеса, незважаючи на безліч підробок, бо вони все ж таки відбуваються. І хоча сам Господь сказав: “Блаженні, ті хто не бачили, а повірили” (Івана 20:29), Бог не припиняє творити дива, щоб явити Свою славу. Так, єгиптяни бачили чудеса Божі, але не навернулися. Євреї бачили багато чудес під час Виходу, але через недовіру не могли увійти до обіцяної землі. Зрештою, до вавилонського полону юдеї потрапили, адже свого часу не повірили пророкам Божим. І в історії, яку ми сьогодні читали, ми бачимо, як сила віри розкривається в серцях Апостолів не через споглядання чудес, а через слухання голосу Божого. І Петро свідчить: “Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя” (Івана 6:68).
Коли ми говоримо про віру, то що це означає для нас? Насамперед, ми стикаємося з вірою щодня, коли молимося. Ми молимося, бо віримо, що Бог є, і ми належимо Йому. Ми – Його народ та учасники Його Завіту, і Він нас чує. Ми віримо, що слова Апостола Павла про те, що Бог Своєю силою “може зробити значно більше всього, що ми просимо або думаємо” (Ефесян 3:20) звернені також і до нас. Ми віримо, що справедливе Боже слово: “Все, про що молитесь і просите, – вірте, що одержите, і сповниться вам” (Марка 11:24) і “Довіртесь ГОСПОДУ, вашому Богові, й будьте спокійні! Вірте Його пророкам, і вам пощастить!” (2 Хронік 20:20).
Коли ми говоримо про віру, то це є віра у воскреслого Ісуса Христа. А свідченням Його воскресіння є не лише Писання, а й уся християнська Церква, яка існує завдяки тому, що Христос воскрес і послав їй Свого Святого Духа. І Церква, сповнена Божих дарів, стала свідком не тільки вірності слова Божого, а і Його чудес.
Коли слово Боже досягло сердець Апостолів, вони злякалися. Але Христос благословляє їх, даючи надію. Коли слово Боже досягає наших сердець, ми теж жахаємося, адже усвідомлюємо його велич, з одного боку, а з іншого – невисоку здатність у собі до його виконання. Не дивно, бо Слово Боже вимагає від нас, щоб ми померли для себе, свого егоїзму та страху смерті. Слово Боже вимагає, щоб ми розіп’ялися з Христом для цього світу. І разом з апостолами ми починаємо розуміти, що “Для людей це неможливо” (Матвія 19:26). Коли ж ми усвідомимо наше безсилля, Господь простягає до нас Свою руку і піднімає нас, адже ми відкрилися для слова Його, розіп’явши свою недосконалість і отримавши благодать воскреснути з Ним.
Хрест Ісуса Христа – це завжди розп’яття і воскресіння. Ми отримали цю благодать у Хрещенні. Ми продовжуємо отримувати її в Причасті та в нашій вірі: коли читаємо та слухаємо Боже слово зі смиренням, коли отримуємо благословення в Церкві в смиренні наших сердець, коли так само молимося, коли з лагідністю ставимося до всіх людей, коли чинимо за правдою Божою та за вірою в Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа.
Пастор Владислав Цеханович, 29.01.2023