Текст для проповіді: “Потішайте, потішайте Мій народ! – каже ваш Бог. Приємне скажіть Єрусалиму, – проголосіть йому, що його боротьба завершилась і його провина прощена, – адже за всі свої гріхи він одержав з ГОСПОДНІХ рук удвічі більше. Чути голос волаючого в пустелі: Приготуйте ГОСПОДЕВІ дорогу, – рівняйте в степу стежку нашому Богові! Кожна долина нехай підніметься, а кожна гора та пагорб – понизяться; кривизна нехай вирівняється, а вибоїстий шлях стане рівниною. І з’явиться слава ГОСПОДНЯ, – кожне творіння побачить її, бо так провістили ГОСПОДНІ уста. А ще голос сказав: Сповіщай! І я запитав: Що сповіщати? Усяке тіло – трава, і вся його чарівність, як квітка польова. Засихає трава, і квітка в’яне від одного лише ГОСПОДНЬОГО подиху. І справді, – люди, як трава. Трава засихає, квітка в’яне, але слово нашого Бога залишається незмінним повіки! Вийди на високу гору, благовіснику Сіону! Заволай щосили благовіснику Єрусалима! Волай, і не бійся! Говори містам Юдеї: Ось Бог ваш! Мій Владика ГОСПОДЬ гряде у великій могутності. В Його руках влада, – Його винагорода з Ним, а Його відплата перед Ним. Як пастир, Він пастиме Свою отару, братиме на руки ягнят, і на Своїх грудях носитиме їх; а дійних бережно водитиме” (Ісаї 40:1-11).
Біблійний текст з книги пророка Ісаї розпочинається словами: “Потішайте, потішайте Мій народ!” Це Боже слово в тих особливих обставинах, в яких ми є, має виняткову емоційну силу. Воно ніби промовляє до нашого серця, вказуючи на нашу глибоку потребу – бути втішеним, отримати полегшення страждань.
Ісая, переповідаючи Божі слова, говорить, що народ має почути “…що його боротьба завершилась”. Ми з вами поки що знаходимося в іншому місці історії. Наша боротьба ще триває. Ворог, який підступно атакував нашу країну, далі продовжує війну. Щодня гинуть наші воїни, які мужньо боронять нашу Батьківщину, подекуди залишаючи своїх дружин удовами, а дітей – сиротами. Багато людей намагаються якось вижити під час обстрілів у місцях активних бойових дій, а інші, перебуваючи у відносно спокійних місцях, після ракетних обстрілів намагаються налагодити життя за відсутності електрики, опалення, води й мобільного зв’язку.
Реальність, в якій ми живемо, дещо інша, ніж у цьому тексті, але тим сильнішою є наша внутрішня потреба в тому, аби бути втішеними і мати сили, аби потішити інших. Але перед тим, як перейти до пошуків джерела сили, що може принести нам утіху та силу бути тими, хто потішає інших, варто приділити увагу наступному фрагментові з сьогоднішнього тексту: “Приготуйте Господеві дорогу, рівняйте в степу стежку нашому Богові! Кожна долина нехай підніметься, а кожна гора та пагорб – понизяться; кривизна нехай вирівняється, а вибоїстий шлях стане рівниною”.
Це один із відомих фрагментів, які читають під час Адвенту, і який відображає нашу потребу в приготуванні для зустрічі з Господом та нагадує нам євангельську історію про служіння Івана Хрестителя, який був тим, хто готував дорогу для Господа Ісуса Христа. Але на цей фрагмент можна подивитися і дещо інакше.
Пригадайте якусь історію зі свого життя, коли ви були за кермом автомобіля або спостерігали, як інша особа за кермом намагається пильнувати ями й вибоїни, щоб вчасно їх оминути. Керуючи автомобілем на поганій дорозі, ви змушені постійно концентрувати свою увагу на вибоїнах та ямах. Це не тільки сповільнює рух, але й значно виснажує водія. Він не може насолоджуватися дорогою і тим паче споглядати прекрасні краєвиди за вікном. Навіть пасажирам, що подорожують дорогою з безліччю ям, важко відволіктися на щось через незручності, що нею спричинені.
В нашому духовному житті відбувається схожа історія. Ями, вибоїни, зруйновані мости й навіть прірви, які ми зустрічаємо у своєму житті, повністю поглинають нашу увагу. Досить часто ми не бачимо нічого поза всіма тими проблемами, що нас оточують. Вони регулярно з’являються в наших розмовах та виявляються в надмірно емоційних реакціях. І це нас виснажує. Вести життя, подібне до поїздки знищеною дорогою, виснажує емоційно, фізично та духовно.
Для того, щоб нам “виїхати на рівну дорогу” і побачити щось поза “ямами”, потрібна праця. В духовній сфері ця праця розпочинається подібно до слів молитви каяття. Спочатку ми визнаємо свої проблеми і власні обмеження, а потім просимо допомоги в Господа. Він Той, Хто може вирівняти нашу дорогу і навіть у стражданнях потішити та дарувати надію.
Пророк Ісая, коли пише про необхідність підготовки дороги, не закінчує лише цим. Він пише далі: “І з’явиться слава Господня, – кожне творіння побачить її…” Власне, це відбувається з приходом Христа в наш світ – Бог об’являє Себе світові. Але Його бачать лише ті, що підвели свій погляд з розбитої дороги у височінь. Ті, що з Божою допомогою змогли побачити щось більше, крім щоденних проблем і страждань. Саме ті, хто побачили Божу славу й відчули Його підтримку, можуть зрозуміти і прийняти наступний фрагмент, де пророк говорить про скороминущість людського життя і незмінність Божого слова.
Величезна кількість справ і речей, яким ми присвячуємо левову частку свого часу, подібні до квітки, про яку пише Ісая. Вона може бути чудовою на вигляд, але такою, що швидко в’яне. Боже слово є чимось абсолютно іншим. Воно, за участі Святого Духа, є чимось, що може змінювати нас і творити неймовірні чудеса. Наприклад, дарувати втіху посеред страждань або надію посеред темряви, чи силу жити тоді, коли ми безсилі змінити обставини, що нас оточують. Слово Боже має неймовірну силу, але варто підкреслити, що її можна відчути, лише зустрівши Бога, який змінить нас.
Боже слово не дає нам можливості залишатися осторонь. Той, хто відчув його силу, прагне розповісти про це іншим. Адже воно набагато цінніше від інформації про те, де можна отримати гуманітарну допомогу, чи про те, як можна оформити субсидію, чи поради, як можна полегшити собі життя за допомогою якогось чудодійного засобу.
“Сповіщай!” і “Заволай щосили” – так наказує Господь пророкові, але це також нагадування нам і про наше покликання, як послідовників Христа. Ми є тими, кому Бог довірив сповіщати про Добру Новину, волати щосили про нашого Господа і потішати віруючих у Нього, нагадуючи їм і собі, що “В Його руках влада” і “як пастир, Він пастиме Свою отару”. Це наше покликання, але щоб його виконати, потрібно дати Божому слову змінити нас. Це єдина можлива дорога. Але ми не самі на цій дорозі. Господь поряд з нами. Він прагне нам допомогти і повсякчас пропонує Свою поміч.
Христос говорить до нас: “Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені, – і Я заспокою вас” (Матвія 11:28).
Єпископ Павло Шварц, 11.12.2022