Текст для проповіді: “Усе творіння з надією очікує з’явлення Божих синів. Адже творіння підкорилося марноті не добровільно, а через того, хто його підкорив, з надією, що саме творіння буде визволене від рабства тління – для свободи слави дітей Божих. Бо знаємо, що все творіння разом стогне і страждає аж донині. Та не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення та викуплення нашого тіла. Адже ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією, бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Коли ж надіємося на те, чого не бачимо, то з терпінням очікуємо його” (Римлян 8:19-25).
Текст для сьогоднішньої проповіді починається зі спогаду про страждання у світі. І нам варто більше замислитися про те, чому це важливо і про які саме страждання йдеться. В попередньому вірші йдеться про те, що ми, віруючі, є причетними до страждань Христа: “Якщо ж ми діти, то й спадкоємці, – спадкоємці Бога і співспадкоємці Христа, якщо тільки з Ним страждаємо, щоби з Ним і прославитися” (Римлян 8:17).
Нам може здатися, що йдеться про якісь випробування, пов’язані з моральним вибором, з переживаннями про ближніх або муками совісті, що походять від споглядання власного гріха чи вад суспільства, що нас оточує. Тим не менш, далі ми зрозуміємо, що Апостол говорить про страждання в ширшому значенні.
Христос страждає не тільки через невіру та беззаконня грішників. В спокусі Ісуса Христа в пустелі нам було найкращим чином продемонстровано випробування віри як вибір між фізичним стражданням і духовним: “І Він, постивши сорок днів та сорок ночей, зрештою зголоднів. І підійшов до Нього спокусник, і сказав: Якщо Ти – Син Божий, скажи, щоби це каміння стало хлібом” (Матвія 4:2-3). Ісусу пропонується зробити вибір між очевидним припиненням фізичного страждання – голоду, за рахунок порушення неочевидної волі Божої. Якщо для Бога важливіше перервати наші фізичні страждання, то чому б не пожертвувати Його приписами?
І тут, для того щоб ми могли розсудити про страждання з погляду Царства Небесного, нам важливо замислитися над відповіддю Ісуса: “Написано: Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст” (Матвія 4:4). Слова Ісуса перегукуються з думками Павла, що передують тексту для проповіді: “Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з майбутньою славою, яка має з’явитися нам” (Римлян 8:18). Ісус говорить про те, що істини віри пов’язані з Божою волею і пов’язують людину з Царством Божим, даруючи їй вічне буття. Тому істини віри дають більше життя людині, ніж фізичний хліб для фізичного тіла.
Ми можемо, звичайно, поставити запитання, чому Ісус не перетворив каміння на хліб? Невже тільки тому, що це Йому запропонував диявол, і Він не хотів виконувати волю диявола? Звичайно, якщо ти знаєш, що перед тобою стоїть сатана, пропонує щось зробити, і це здається тобі добрим, то це, напевно, буде злом і повстанням проти Бога. Але в даному конкретному випадку ми могли б сказати, що коли людині пропонується протидіяти природному світоустрою, це вже веде людину за межі її повноважень. Людина не має права брати на себе божественні повноваження, виходити за межі того, що Бог їй призначив. Ісус проходив у пустелі людське випробування і мав пройти його як людина, без використання божественних сил. Коли Богові потрібно було дарувати Ісусу полегшення, то Він Сам це зробив: “тоді залишив Його диявол; і ось ангели приступили й служили Йому” (Матвія 4:11). Отже, страждання Христа охоплюють все буття людини, тому Він може співчувати нашим недугам: як фізичним, так і душевним.
Але наш текст говорить не лише про страждання людини, але – про страждання всього творіння, всього світу, всього живого на землі. Це – наслідок гріхопадіння: “Адамові Бог сказав: Оскільки ти послухав голосу своєї жінки і з’їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, – проклята через тебе земля! В тяжкій праці харчуватимешся з неї в усі дні свого життя. Тернину й будяки родитиме тобі, і будеш їсти польову траву” (Буття 3:17-18).
Всі страждання навколишнього світу випливають з гріха Адама. Через Адама весь світ зазнав жахливої трансформації – біль, страждання і хвороби мучать все живе, а не тільки людину. Тому Господь обіцяє через пророка Ісаю: “Я створю нове небо і нову землю, а все колишнє не згадуватиметься, і не спаде на думку” (Ісаї 65:17) і “Тоді вовк житиме з ягням, і леопард лежатиме з козеням, – і телятко, і левеня, і віл будуть разом, а мала дитина їх водитиме” (Ісаї 11:6). Тому для апостола Павла зрозуміло, що спокута гріха Адама і явище нового неба і нової землі, якого чекали всі християни, має дарувати новий початок всьому живому на землі.
Для християн у центрі їхнього життя завжди знаходилося Царство Боже і воскресіння. Ісус навчав євреїв про пріоритет Царства Божого: “Тому й кажу це вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити його плоди” (Матвія 21:43). Про це наполегливо навчав і апостол Павло: “Адже Царство Боже – не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Римлян 14:17). Тому він нагадував християнам, що “ми надією спаслися” (Римлян 8:24).
Тільки у випадку, якщо ми сподіваємося на майбутнє життя в Божому Царстві, яке прийде в силі, ми триматимемося віри і робитимемо моральний вибір між добром і злом, між істиною та неправдою. Тільки сподіваючись на майбутнє в Христі, ми усвідомлюємо глибоке значення Божої волі. Тільки в тому випадку, коли ми дійсно віримо, ми зможемо подолати земні фізичні страждання. Саме з цієї причини Апостол сказав: “Адже я не соромлюся Радісної Звістки [Христа], тому що вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить: перше – юдеєві, а тоді – грекові”. (Римлян 1:16). Віруючи, ми знаємо, якою є цінність нашої віри, і які наслідки гріха в цьому світі: “Оскільки гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей, які правду стримують неправедністю” (Римлян 1:18)
Та страждання християнина в цьому світі мають не лише негативний відтінок. Християнин має, так би мовити, “позитивні” страждання – страждання очікування Царства Небесного в Його силі та славі: “Та не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення та викуплення нашого тіла” (Римлян 8:23).
Мартін Лютер так говорить про Хрещення: “старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно”.
Слава Господу, ми маємо такого Бога, Який завжди допомагає нам, коли ми в смиренні схиляємося перед Ним. Тому, друзі, відкладемо всякий гнів та ненависть. Наші вуста мають бути джерелом благословень, миру та любові. Ми не повинні ненавидіти наших ближніх через їхню духовну недосконалість. Нам слід плекати в собі любов та терпеливість. Наше першочергове прагнення – не Євросоюз або інші людські організації, які обіцяють нам добробут, але Царство Боже та його праведність.
Пастор Владислав Цеханович, 12.11.2023