Текст для проповіді: “Наступного дня Іван знову стояв з двома своїми учнями. Побачивши Ісуса, Який ішов, він промовив: Ось Агнець Божий! І коли він говорив, почули це обидва його учні й пішли за Ісусом. А Ісус, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, каже їм: Що ви шукаєте? Вони ж сказали йому: Равві, – що в перекладі означає Вчитель, – де Ти живеш? Він каже їм: Ходіть і подивитеся! Вони прийшли й побачили, де Він перебував, і залишилися в Нього того дня. Було це близько десятої години. Андрій, брат Симона-Петра, був одним із двох, які почули це від Івана і які пішли за Ним. Він спочатку розшукав свого брата Симона та й каже йому: Ми знайшли Месію, що в перекладі означає Христос. І він привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: Ти – Симон, син [Йони]; ти будеш називатися Кифа, що в перекладі означає Петро. Наступного дня забажав Він піти в Галилею; знайшов там Ісус Пилипа та й каже йому: Іди за Мною! Пилип же був з Витсаїди, з міста Андрія і Петра. Пилип знаходить Натанаїла та й каже йому: Ми знайшли Того, про Кого писали Мойсей у Законі й пророки, – Ісуса з Назарета, сина Йосипа! А Натанаїл сказав йому: Чи може бути щось доброго з Назарета? Каже йому Пилип: Іди – і подивися. Побачив Ісус Натанаїла, який ішов до Нього, і каже про нього: Ось справжній ізраїльтянин, у якому немає підступу! Каже Йому Натанаїл: Звідки мене знаєш? А Ісус у відповідь йому сказав: Ще до того, як закликав тебе Пилип, Я бачив тебе, як ти був під смоківницею. Відповів Натанаїл [і сказав] Йому: Равві, Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлю! Ісус у відповідь сказав йому: Ти повірив, бо Я сказав тобі, що бачив тебе під смоківницею? Ще більше від цього побачиш! І Він сказав йому: Істинно, істинно кажу вам: [відтепер] побачите відкрите небо й Божих ангелів, які піднімаються і опускаються над Людським Сином!” (Івана 1:35-51)
Продовжуючи нашу подорож літургійними читаннями після свята Трійці, ми все більше осмислюємо природу Церкви і дію в ній Святого Духа, все глибше розуміємо своє місце у великому Божому задумі щодо Його Царства. Ми розуміємо, що Церква Христова – з усією складністю її історії – є Його Тілом на землі. Одна з дивовижних істин щодо Церкви полягає в таємниці її утворення: вона складається з покликаних Богом людей. Не тих, що досягли духовних вершин своїми зусиллями й стали через свої заслуги вище над іншими, а звичайними людьми зі своїми слабкостями, яких Бог покликав бути спасенними Христом.
Сьогоднішнє гасло знову нагадує нам, що Церкву утворюють недосконалі люди, покликані бути праведними у Христі: “Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар” (Ефесян 2:8).
Бути спасенним “благодаттю” означає, що наше вічне спасіння – ініціатива Бога, прояв Його суверенної волі. Ми здатні лише прийняти її, проявивши повну довіру до Нього, тобто “через віру”. Перебуваючи в цій довірі й покорі постійно, ми відчуваємо на собі дію Святого Духа, який змінює нас щодня, звершує в нас те, що називається “спасінням” – звільненням від влади гріха й смерті. Це не наша дія, а Його дія в нас, тому покликаний Христом ніколи не хвалиться ні перед Богом, ні перед людьми своїми духовними досягненнями. “І це не від вас”.
Люди схильні до того, аби покладатися на свої сили й хвалитися своїми здобутками – у кар’єрі, освіті, професійній діяльності чи особистому житті. З одного боку, це природньо, адже без старанної праці й дисципліни ми нічого не можемо досягнути, і Святе Письмо не схвалює ледарів. З іншого боку, у стосунках з Богом це діє дещо інакше: зусиль докладають не до накопичення “заслуг”, подібно до накопичення дивідендів банку, а до перебування у вірі в Христа. Це не є звичним для земної людини, але саме такі стосунки віри роблять нас дітьми Божими.
Сьогоднішній текст проповіді – це розповідь про покликання Ісусом перших учнів. Це було на початку земного служіння нашого Господа, після Хрещення Сина Божого і випробування в пустелі протягом сорока днів. Там, на березі Йордану, Іван Хреститель проголосив Його “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!” (Івана 1:29), бо перед тим він бачив, як Дух Святий зійшов на Ісуса у вигляді голуба. Читаючи цю історію, ми можемо побачити, яким дивним може бути покликання Боже:
“Наступного дня Іван знову стояв із двома своїми учнями. Побачивши Ісуса, Який ішов повз них, сказав: “Ось Агнець Божий!” Обидва його учні, почувши ці слова, пішли за Ісусом. Двоє учнів Івана Хрестителя. Ім’я одного з них ми дізнаємося потім – Андрій. Хто був другим? Певно, той, хто завжди називав себе “іншим учнем”, тобто, Іван, євангеліст.
Вони пішли за Ним, бо почули свідчення свого вчителя – Івана Хрестителя – про Нього, Божого Агнця. Вони пішли за Ним, бо почули поклик Божий у своїх серцях. Їхній учитель не заперечував, не ремствував, не ревнував, бо знав, за Ким вони пішли, адже був смиренним і шляхетним.
“Ісус, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, каже їм: Що ви шукаєте? Вони ж сказали йому: Равві, – що в перекладі означає Вчитель, – де Ти живеш? Він каже їм: Ходіть і подивитеся! Вони прийшли й побачили, де Він перебував, і залишилися в Нього того дня. Було це близько десятої години”.
Чому Він не покликав їх? Чому зустрів їх запитанням? Певно, не в кожному випадку покликана людина чує чіткий голос Божий. Буває, що це внутрішній поклик, але звучить він наполегливо. Питання “Що ви шукаєте?” мало спонукати до осмислення того, чому ми йдемо за Ним? Таке осмислення потрібне. Чого ми шукаємо в Нього? Що сподіваємося знайти? Успіх і багатство? Здоров’я і добробут? Втіху й підтримку? Жоден з мотивів не є поганим сам по собі, втім це не те, заради чого Господь хоче бачити нас біля Себе.
Відповідь учнів проста і глибока: “Равві, … – що в перекладі означає Вчитель, – де Ти живеш?” Вони хочуть бути поряд з Ним, вчитися в Нього. Його відповідь не менш цікава: “Ходіть і подивитеся!”. Він не називає адреси (певно, у давні часи це звучало б як детальне пояснення дороги), а просто закликає йти слідом. Не обраховуючи відстань, не скеровуючи в певне місце. Просто “Ходіть і подивитеся!”
Вони пішли й побачили, і цього було достатньо, аби “залишитися в Нього”. Назавжди. Без чудес, доказів чи отриманих привілеїв. “Було це близько десятої години”, тобто, у надвечір’я (десь між 16:00 та 18:00).
“Андрій, брат Симона-Петра, був одним із двох, які почули це від Івана і які пішли за Ним. Він спочатку розшукав свого брата Симона та й каже йому: Ми знайшли Месію, що в перекладі означає Христос”.
Так, побути в домі Ісуса було достатньо для них, аби визнати, що вони знайшли “Месію”. Для цього їм не були потрібні ні чудеса, ні знамення, ані особливі докази. Так буває зі справжніми стосунками з Христом. Вони глибокі, внутрішні, непохитні для зовнішніх обставин.
“І він привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: Ти – Симон, син [Йони]; ти будеш називатися Кифа, що в перекладі означає Петро. Наступного дня забажав Він піти в Галилею; знайшов там Ісус Пилипа та й каже йому: Іди за Мною! Пилип же був з Витсаїди, з міста Андрія і Петра. Пилип знаходить Натанаїла та й каже йому: Ми знайшли Того, про Кого писали Мойсей у Законі й пророки, – Ісуса з Назарета, сина Йосипа! А Натанаїл сказав йому: Чи може бути щось доброго з Назарета? Каже йому Пилип: Іди – і подивися”.
Що спонукало Симона й Пилипа йти за Ісусом? Він знав їх. Він вказав їм на їхнє покликання. Симона Він назвав “каменем” (арамейське “кефа” і грецьке “петрос” означає одне й те ж – камінь), вказавши тим самим на те, що знає його природу і його призначення. Пилипа Він просто покликав, і цього було достатньо. Пилип настільки перейнявся цим покликанням, що засвідчив про це Натанаїлу: “Іди – і подивися!”
“Побачив Ісус Натанаїла, який ішов до Нього, і каже про нього: Ось справжній ізраїльтянин, у якому немає підступу! Каже Йому Натанаїл: Звідки мене знаєш? А Ісус у відповідь йому сказав: Ще до того, як закликав тебе Пилип, Я бачив тебе, як ти був під смоківницею. Відповів Натанаїл [і сказав] Йому: Равві, Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлю! Ісус у відповідь сказав йому: Ти повірив, бо Я сказав тобі, що бачив тебе під смоківницею? Ще більше від цього побачиш! І Він сказав йому: Істинно, істинно кажу вам: [відтепер] побачите відкрите небо й Божих ангелів, які піднімаються і опускаються над Людським Сином!”
Натанаїл був підкорений тим самим: Ісус знав його! Він знав його, як знає Бог кожного з нас, Він бачив його щирість, Він надавав сенсу його життю, Він відкрив йому його вище покликання. Христос не створив чуда, яке б зачарувало Натанаїла і змусило його піти за Сином Людським. “Равві, Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлю!” Господь сказав більше: той, хто вірує, буде бачити відкриті небеса і ангелів, як колись бачив їх уві сні патріарх Яків.
Цим Ісус проголосив Свою Божественність: Яків бачив на вершині Господа (ЯХВЕ – “Сущого”), Ісус говорить, що учні будуть бачити там Сина Людського. Тобто, Він говорить про близькі духовні стосунки віри зі Своїми послідовниками.
Покликання – це завжди таємниця, яку ми приймаємо вірою, і це дар Його благодаті, не наша заслуга. Справжнє покликання не шукає користі чи вигоди від віри в Бога. Покликаний іде за Ним, бо любить Його, бо відчуває глибокий духовний зв’язок з Ним.
Інші тексти, які ми читаємо сьогодні на богослужінні, також говорять нам про покликання й обрання благодаті. Авраам відгукнувся на поклик Божий, не знаючи ні дороги, ні часу, коли здійсниться Божа обітниця (Буття 12:1-4а). Він пішов, бо почув голос Господа. Його життєва дорога була сповнена і благословень, і випробувань, але Бог був поряд з ним, і це було головним. Його обрання не було результатом його заслуг, а волею Бога.
Друге покликання учнів, що сталося вже на березі Галилейського моря (Луки 5:1-11), почалося з простого досвіду – чудесної риболовлі. Диво, виявлене в щоденній праці, стало поштовхом до усвідомлення Симоном (Петром) божественності Ісуса, Його месіанства. Спочатку це налякало Симона, потім Він пішов за Ним, залишивши все.
Бог покликав і нас у Христі Ісусі. Покликав не тому, що ми заслужили на це, а через Свою милість до нас. Іти за Ним – це перевага й благословення, а не тягар. Усвідомлювати, що ти спасенний благодаттю, що вся слава належить Богові, що ти перебуваєш у Його любові – це велика перевага, за яку ми маємо дякувати Йому.
Вікарій Дмитро Цолін, 02.07.2023