Текст для проповіді: “Підійшли до Нього Яків та Іван – Зеведеєві сини, і сказали Йому: Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, про що попросимо Тебе. Він сказав їм: А що ви хочете, щоб Я зробив для вас? Вони ж сказали Йому: Зроби нам так, щоб ми – один праворуч Тебе, а інший ліворуч – сиділи в славі Твоїй. Ісус же сказав їм: Ви не знаєте, чого просите. Чи можете ви пити ту чашу, котру Я п’ю, і хреститися хрещенням, котрим Я хрещуся? Вони сказали Йому: Можемо! Ісус же відповів їм: Чашу, котру Я п’ю, ви будете пити, і хрещенням, котрим Я хрещуся, будете хрещені. Але щоб сісти праворуч Мене чи ліворуч, – давати не Мені, це тим, кому приготовлено. Коли це почули десятеро учнів, то обурилися на Якова й Івана. А Ісус, покликавши їх, каже їм: Ви знаєте, що ті, кого вважають володарями народів, панують над ними, а їхні вельможі гноблять їх. Але не так буде між вами: якщо хтось між вами хоче бути великим, нехай буде вам слугою. І якщо хтось між вами хоче бути першим, нехай буде для всіх рабом. Адже й Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!” (Марка 10:35-45)
Джордан Пітерсон, один із найвідоміших консервативних мислителів сучасності – великий прихильник ієрархій у людському суспільстві. У своїй книзі “12 правил життя” обґрунтовував їхню необхідність біологією. У якості ілюстрації він використав лобстерів – великих морських ракоподібних, які вважаються делікатесом, та їх боротьбу за територію. У “12 правилах життя” Пітерсон постійно проводить паралелі між лобстерами та людьми: “з лобстерами нас ріднять не лише поведінка та досвід. Навіть базова нейрохімія в нас однакова…”, а “принцип „переможець отримує все” у світі лобстерів працює так само, як у людських суспільствах”.
І з Пітерсоном важко не погодитися. Справді, життя багатьох людей досі тою чи іншою мірою пов’язане з боротьбою за ресурси: владу, гроші, секс, а для цього потрібно зайняти місце в ієрархії якнайвище, знищуючи і принижуючи своїх конкурентів та вискочок.
Навіть на рівні держав це продовжує працювати. Є невелика група країн, яким можна все, а є решта, яких ті прагнуть підкорити своїй волі. Багато в чому саме з цим пов’язане те, що путінська Росія вирішила напасти на Україну – у його очах ми просто вискочки, яких треба поставити на місце і підпорядкувати собі, а якщо не вдасться – то знищити.
Ісус визнає цю реальність: “ті, кого вважають володарями народів, панують над ними, а їхні вельможі гноблять їх” (Марка 10:42). Відносини ієрархії та домінування були добре знайомі Його учням.
Але важливо розуміти, що такий стан речей – результат гріхопадіння. Ієрархія між людьми з’явилася як результат прокляття, коли Господь сказав Єві: “До твого чоловіка відчуватимеш потяг, а він над тобою пануватиме” (Буття 3:16). Ієрархії між людьми немає в початковому Божому задумі: ми всі: й чоловіки, й жінки, і дорослі, й діти, місцеві та приїжджі – створені за Його образом і подобою, та тим є цінні в його очах. І також у Його очах, “як написано: Немає ні одного праведного, немає того, хто розуміє; немає того, хто шукає Бога. Всі збилися з дороги, зробилися непридатними; немає такого, хто б робив добро, немає ні одного! Їхня гортань – то гріб відкритий; своїми язиками кажуть неправду; отрута зміїна на їхніх губах. Їхні уста повні прокляття та гіркоти; їхні ноги швидкі, щоби проливати кров; на їхніх дорогах – руїни й нещастя, а шлях миру їм не відомий. Немає Божого страху перед їхніми очима!” (Римлян 3:10-18)
І ця ієрархія, де сильні принижують слабких, багаті – бідних, чоловіки – жінок, великі держави – маленькі – є свідченням того, що світ влаштований неправильно. Ієрархії дійсно приносять певну користь і порядок, стримуючи людей від остаточного перетворення на звірів, застерігаючи від кривавих війн усіх проти всіх за найкраще місце під сонцем. Але вони принижують людську гідність і завдають постійних страждань тим, хто перебуває на нижчих щаблях, а тих, хто на вищих – розбещують.
Іван та Яків підходять до Ісуса з проханням дати їм найвищі місця в ієрархії. Вони сподівалися, що після Його блискучої перемоги над римськими окупантами та різного роду колабораціоністами, такими як первосвященики Єрусалимського Храму, вони зможуть зібрати плоди своєї вірності Ісусові, насолоджуючись владою та тим, що вона дає.
У відповідь Ісус питає їх: “Ви не знаєте, чого просите. Чи можете ви пити ту чашу, котру Я п’ю, і хреститися хрещенням, котрим Я хрещуся?” Іншими словами: чи готові ви пройти той самий шлях, що і Я?
Вони самовпевнено відповіли: “Можемо”.
Ісус же сказав їм: “Чашу, котру Я п’ю, ви будете пити, і хрещенням, котрим Я хрещуся, будете хрещені. Але щоб сісти праворуч Мене чи ліворуч, – давати не Мені, це тим, кому приготовлено”. Тобто “Так, – каже Ісус. – Вам доведеться пройти такий самий шлях, що й Мені. Але щоб ваше бажання втілилося в життя, вам потрібно бути особливим чином підготовленими.” У чому ж полягає ця підготовка?
Коли прохання Івана та Якова стало відоме іншим учням, ті, звісно, розлютилися. Кожен із них мав свої амбіції, всі хотіли зайняти найвище місце при дворі в перспективного претендента на царський престол. Як ті лобстери, що виборюють найкращу територію на океанському дні.
Ісус реагує на такі настрої короткою промовою, в якій викладає Конституцію Свого Царства: “Ви знаєте, що ті, кого вважають володарями народів, панують над ними, а їхні вельможі гноблять їх. Але не так буде між вами: якщо хтось між вами хоче бути великим, нехай буде вам слугою. І якщо хтось між вами хоче бути першим, нехай буде для всіх рабом. Адже й Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!”
“Не так буде між вами” – Ісус рішуче відкидає насильство та егоїстичні бажання в якості основи для Свого Царства. Він відкидає ієрархії цього світу. Натомість, Він закладає в фундамент самозречення заради служіння іншим. Це та цінність, яка є абсолютно протилежною прагненням тих, хто хоче влади та впливу. При цьому Ісус не відкидає здорових амбіцій. “Хочеш бути великим у Царстві? Будь ласка! Для цього тобі треба слідувати за Мною шляхом самозречення заради того, щоб служити людям. Аж до смерті”. Це було несподіване революційне вчення. І згодом, у тій чи іншій формі, Ісус неодноразово повторював цю думку учням, але лише після розп’яття і воскресіння до них, нарешті, дійшов сенс цього уроку.
Англійський богослов Ніколас Томас Райт пише у своїй книзі “День, коли почалася Революція”, присвяченій розп’яттю Христа: “Подібно до вбивства Юлія Цезаря приблизно за 70 років до того, розп’яття Ісуса знаменує закінчення однієї епохи і початок іншої. Перші ж послідовники Ісуса бачили в Його розп’ятті дещо більше. Вони бачили в ньому не просто найважливішу подію в людській історії, а й у всій історії стосунків між Богом та світом. Вони вірили, що через цю подію єдиний істинний Бог раптово і рішуче розпочав здійснення свого плану спасіння світу. Цей день став для них початком революції”.
Апостол Павло в листі до християн Коринфа описує остаточну мету цієї революції: “Він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяку владу, всяке панування та силу. Бо Йому належить царювати, доки не покладе всіх Своїх ворогів Собі під ноги. Останній ворог, який буде знищений, – це смерть” (1-е Коринтян 15:24-26). Смерть – головний тиран, перед яким безсилі всі, на якому б щаблі ієрархії вони не знаходилися. Тому інші тирани цього світу прагнуть, перш ніж умерти, увійти в історію, завершити свою “історичну місію” задля здійснення якої часто мають гинути і страждати тисячі людей.
Але наш Цар вступив зі смертю в бій і переміг її. Наша християнська надія каже, що і смерть, і всі ієрархії цього світу будуть знищені, а нове Царство остаточно переможе, “на землі, як і на небі” (Матвія 6:9). Переможець отримає все. Але переможець – це сам Бог!
Церква – це революційна організація. Не тому, що ми прагнемо влаштовувати перевороти та захоплювати владу. Насправді все набагато серйозніше. Ми підриваємо корінні засади суспільства, в якому ми живемо. У суспільстві, де все ґрунтується на насильстві та придушенні, ми будуємо альтернативну систему, перевернуту піраміду цінностей – де найбільші та найвпливовіші – ті, хто віддає своє життя заради служіння іншим.
Розп’яття Христа показує нам, що ми не лобстери, і наше покликання – не жити задля забезпечення своїх інтересів, принижуючи інших. Але ми – образ і подоба Бога. Того Бога, Який навіть у найважчі часи, коли здається, що немає жодної надії, любить нас і служить нам.
Диякон Олександр Жакун, 20.03.2022