Текст для проповіді: “Подібно, як один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм своє майно; одному дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один, кожному згідно з його спроможністю, і відійшов. Той, хто одержав п’ять талантів, негайно пішов, пустив їх в обіг і заробив ще п’ять; так само той, хто взяв два, заробив ще два. А той, хто одержав один, пішов і закопав у землю гроші свого пана. Через тривалий час приходить пан тих рабів і розраховується з ними. Підійшов той, який одержав п’ять талантів, – приніс ще п’ять талантів і каже: Пане, п’ять талантів ти мені передав. Ось іще п’ять талантів я придбав! Сказав йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого пана! Підійшов і той, який одержав два таланти, і сказав: Пане, два таланти ти мені передав. Ось іще два таланти я заробив! Сказав йому пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого пана! Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: Пане, знав я тебе, що ти жорстока людина: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Я, побоявшись, пішов і сховав твій талант у землю. Ось, бери своє! У відповідь його пан сказав йому: Злий і лінивий рабе! То ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Треба тобі було віддати мої гроші торговцям, і тепер я взяв би своє з прибутком. Тож візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Адже кожному, хто має, дано буде, і матиме ще більше, а від того, який не має, буде забране і те, що має. А нікчемного раба викиньте в зовнішню темряву; там буде плач і скрегіт зубів! [Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоби слухати, нехай слухає]!” (Матвія 25:14-30)
Дорогі брати та сестри!
Ми живемо в оточенні різних людей і стаємо свідками різних подій. Розповім вам про один випадок. В сусідньому під’їзді будинку, в якому я виріс, жила самотня літня жінка. Вона не була товариською, але нічим іншим більше не вирізнялася з-поміж інших жінок похилого віку, які балакають між собою на лавочці біля під’їзду. Сусіди знали, що живе вона дуже вбого. Жінка вдягала зазвичай старий одяг, а зовнішній вигляд її квартири свідчив про те, що вона довгий час не знала ремонту. Деякі мешканці навіть ділилися з нею продуктами, жаліючи її. Але ж ось, вона раптово помирає. Представники правоохоронних органів, разом із сусідами-посвідниками, увійшовши до її квартири, були вражені жебрацьким становищем житла. Але найбільш за все їх вразили валізи, торби і портфелі, повні грошей, причому банкноти, у більшості, були старого зразка, тобто давно вийшли з обігу. Виходило, що жінка усе своє життя жила в жорсткій економії, тим часом накопичуючи грошові кошти, які перетворювалися на мертву вагу. Усі зібрані кошти не пішли на користь ані їй, ані комусь іншому. Я впевнений, що багато хто з вас чув подібні історії або навіть був їх свідком.
Минулої неділі ми обговорювали історію про бідну вдову, яка віддала усі свої накопичення на пожертву в храмі. Ісус був свідком її вчинку і дав йому високу оцінку. Христос часто порушує питання, які, здавалось би, мають суто фінансовий характер. Як ви гадаєте, чому? Річ у тім, що саме фінансові питання нерідко є певними індикаторами духовного стану людини. Із того, як ми долаємо проблемні ситуації, в яких задіяні гроші, який вихід ми знаходимо – видно, що більше за все турбує наше серце.
Сьогодні ми поговоримо про притчу Ісуса Христа про вручені таланти. Про які таланти йде мова? Талант – це велика фінансово-розрахункова одиниця, що дорівнює 30 кілограмам цінного металу (срібла або золота), який виконував функцію грошових коштів.
Якийсь чоловік, судячи з усього, заможний, зайнятий та серйозний, вирушає в далекі краї у своїх справах. Він залишає завдання підприємницького характеру трьом своїм рабам. До речі, коли люди чують слово “раб”, то уява багатьох малює страшні картини життя нещасних рабів, які прикуті ланцюгами до весел та змушені гребти ними аж до нестями. Або ж люди згадують сцени з художніх фільмів, що зображують тяжку працю африканських рабів на плантаціях. При цьому рабів жорстоко б’ють. Однак, цього всього майже не було в давньому Ізраїлі. Таке рабство, як ми його розуміємо, там не було поширене. Наприклад, можна було стати рабом, потрапивши в полон на війні. А інколи люди самі себе продавали в рабство. Згідно законів, раби не були безправними. Якщо в раба був гострий розум або ж він був управним в якомусь ремеслі, він мав можливість викупити себе, накопичивши грошей, які він отримував за свою працю. Також існувала традиція, коли раб міг працювати шість років, а на сьомий рік отримати звільнення. Але, направду, не всі раби мріяли про свободу, адже часто займали в домі свого господаря доволі непогане становище, і навіть мали право стати спадкоємцями, якщо в господаря не було рідних дітей.
Загалом, рабами часто могли називати себе слуги й навіть вільнонаймані, аби підкреслити повагу до господаря або працедавця. Із змісту прочитаної притчі зрозуміло, що господар мав добрі стосунки зі своїми слугами, адже він лишив на їхнє впорядкування серйозні фінансові ресурси, довіривши в повному обсязі розпоряджатися інвестиціями.
Ісус часто використовував притчі та алегорії у Своїх повчальних проповідях. В цих коротеньких яскравих розповідях була захована сутність Його вчення. Використовуючи вигаданих персонажів, Ісус насправді говорив про Себе, про нас, про те, які ми є і якими нам слід бути. Наприклад, у цих двох коротких притчах: “Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, й купує те поле. Ще Царство Небесне подібне до людини, – до купця, який шукає гарних перлин; знайшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її” (Матвія 13:44-46).
Спаситель порівнює Небесне Царство з дорогоцінною перлиною та скарбом. Герої цієї історії мали вибір: чи залишити кошти, які вони мають, недоторканими, чи розпорядитися ними з розумом, уклавши все, що мають, аби придбати те, до чого було схильне їхнє серце. І в притчі про вручені кошти Ісус порівнює Себе з господарем, який перед Своїм відходом, довіряє своїм слугам (тобто нам з вами) свої цінності і дає завдання примножити їх.
Що ж роблять слуги з добром господаря? Двоє з них виявили ревність та старанність, подвоївши капітал, що був їм доручений. А що ж третій? Може, він вклав гроші в невдале підприємство і “прогорів”? Можливо, просто розтринькав гроші? Ні! Він лише вирішив нічого не робити, і заховати гроші. Нащо щось вигадувати? Нащо турбуватися та працювати? Ми бачимо, що слуги досить по-різному ставилися до праці. Гадаю, з тих часів мало що помінялося.
Сьогодні навряд чи можна знайти народ, який скаже про себе, що він непрацелюбний та лінивий. Ми з вами – не виключення. Теж любимо говорити про себе, що ми працелюбні. Але чи це так? Яке наше справжнє ставлення до праці? Чи сприймаємо ми її, як Боже благословення? Сучасна людина шукає високооплачувану роботу, але при цьому хоче, щоб вона ще й приносила задоволення. Будь-яка інша робота, яка не задовольняє цим вимогам, сприймається як важкість та необхідне страждання.
Згадаймо Мартіна Лютера: він розглядав працю як реалізацію на землі Божого покликання для християнина. Лінощі, відсутність ініціативи, дійової активності, не такі вже й безневинні. Це як верхівка айсберга, який приховує від очей цілу купу гріхів. Наприклад, лінощі на роботі виправдовуються або низькою самооцінкою, або поганим ставленням до начальника чи працедавця. А чим виправдати духовні лінощі? Недовірою до Господа?
У притчі лінивий слуга визнав господаря вимогливим, суворим, навіть жорстоким. Він його боявся та не поважав, можливо, взагалі, сподівався, що господар не повернеться з далекої подорожі. Надто, він знав, що йому загрожує покарання за лінощі, але зробив усе можливе, аби отримати це покарання. Якщо ми, навіть маючи християнські знання, не відчуваємо мотивації до праці, до молитви, до послуху Богові, то якої відповіді на такі наші дії ми очікуємо від Нього?
В біблійному висловлюванні на сьогодні сказано: “У кожного, кому дано багато, від того будуть і багато вимагати; і кому багато довірено, від того і вимагатимуть більше” (Луки 12:48б). Господь дає нам багато: здібності, сили та здоров’я. Немає людини, яку би Він обділив Своєю благодаттю, милістю та любов’ю. А як ми розпоряджаємося Божими дарами? Хтось ділиться милістю та любов’ю з іншими і тим самим примножує Божі дари. А хтось приховує їх у собі, як лінивий слуга з притчі, зрештою втрачаючи навіть те, що мав. Пам’ятаєте історію про сусідку, яку я розповів на початку? Вона не принесла користі ані собі, ані іншим людям, проживши життя та померши на самоті та у вбогості, але на валізах із грошима.
У Псалмі сьогоднішньої неділі ми чули такі слова: “Я не приховував Твоєї справедливості у своєму серці, а проголошував Твою вірність і Твоє спасіння. Я не приховував Твого милосердя і Твоєї правди від великого зібрання” (Псалом 40:11).
Ми покликані примножувати Божу правду, благодать та милість, даруючи їх іншим. В цьому буде виражатися наша вірність Господу. У притчі господар похвалив працелюбних служників: “Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого пана!”
Впевнений, що усі ми хотіли би почути ці слова від Ісуса Христа, коли Він повернеться і вимагатиме звіт про те, як ми порядкували Його дарами. Слуга був вірний господарю в малому, і той за вірність пообіцяв йому добре та щасливе життя. Без малого немає великого. Величезні будівлі великих справ будуються з малих цеглин перевіреної якості. Головне – не захопитися вірою у власні зусилля, а уважно дослухатися до того, що каже Господь.
Людина, яка приймає те, що їй звіщає Бог, отримує в дар участь у Царстві Небесному. Той же, хто відкидає Його Слово, втрачає все, навіть саму можливість стати спільником Царства Небесного, яка в нього була. Справді: “Адже кожному, хто має, дано буде, і матиме ще більше, а від того, який не має, буде забране і те, що має”.
Проповідник Юрій Риков, 14.08.2022