Перше слово, яке я почув у пустелі, було «Чекай!».
Я відразу зрозумів, що треба забрати ногу з педалі газу.
Немає сенсу поспішати, протестувати, кричати, що коли приїдеш надто пізно, то не знайдеш місця, щоб заночувати в оазі.
«Чекай!»
Ти повинен зачекати. Паспорт тобі можуть повернути через десять секунд або через дві години, чи навіть через пів дня або ж завтра.
А якщо вже п’ятниця, святий день мусульман – ти змушений підпорядкувати свої плани релігійним вимогам інших.
«Чекай!».
Ти ще сотні разів почуєш це слово. У відділеннях поліції. В готелях. Навіть від пастухів верблюдів, в яких я шукав інформації.
Найважливіша справа в пустелі – це … очікування.
Тут ніщо не вирішується відразу. Ніщо не трапляється вчасно. Я маю на увазі час, який ви визначаєте.
Єдине, чим можна розпоряджатися – це можливість очікування.
Якщо ти не вмієш чекати, то пустеля тебе не прийме.
Я зняв з руки годинник. Для когось такого, як я, втомленого західною ментальністю, він був би знаряддям тортур.
Я вирішив, що немає сенсу дотримуватися програм та планів подорожі.
Перша аскетична практика, яку дає пустеля, – це очищення від поспіху, неспокою, нетерпеливости, тиранії термінів.
Тут ти обов’язково мусиш відкинути комплекс «капітана корабля».
У часі очікування ти почуваєшся малим, незначущим, скуленим на якомусь кріслі, і ніхто не переймається твоїми справами. Твоє прізвище нікому нічого не каже. Твої пильні обов’язки тут не мають жодного значення. І ти розумієш, що світ іде вперед навіть без твого шаленого поспіху.
Твій неспокій означає те саме, що і їхній спокій, і навіть трохи менше.
Ти можеш щось отримати, не стільки б’ючи кулаками чи топчучись по ногах, скільки проявляючи те, що в цих краях має величезну цінність: вміння чекати.
У пустелі ти входиш в інший вимір часу, де на місці стрілок годинника опиняються терплячість та незворушний спокій.
Твій організм мусить пристосуватися не стільки до іншого розкладу часу, скільки до іншого ритму, навіть до іншого сенсу життя.
Якщо ти не пристосуєшся – на тебе чекає нервове виснаження. Та якщо тобі вдасться увійти до цього нового виміру, ти знайдеш у собі неочікуваний спокій, відчуття свободи, якого не мав ніколи раніше, неймовірне вміння дивуватися.
Пустеля не любить людей, які приходять до неї раптово, нав’язуючи свої терміни та нагинаючи її до своїх програм. Вона швидко мстить і змушує дорого заплатити за таку зарозумілість.
Пустеля відкривається для тих, хто знімає сандалі поспіху й босоніж поволі мандрує, дозволяючи, щоб пісок обпікав та гладив їхні стопи.
Якщо ти відмовляєшся підкорювати пустелю, якщо не почуваєшся її господарем, якщо вмієш спокійно очікувати на щось, що тобі не належить, тоді пустеля не ставитиметься до тебе як до непрошеного гостя й пустить тебе у свої таємниці.
«Чекай!»
Ти повинен довести, що неспокій, продиктований думкою про досягнення мети, замінив уміння чекати.
В іншому разі ти не отримаєш в’їзної візи.
Коли ти перестаєш нервово дивитися на годинник, то починаєш щось помічати…