П’ятниця: Якщо б
Над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити. Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога. 2Кор. 1:8-9
У своїй книжці “Якщо Бог не бачить сенсу” я написав про важкі ситуації в житті, яких ми не розуміємо. Деякі є болючими або небезпечними для життя, инші є просто незручними чи неспокійними. Ми знаємо, що Бог може усунути ці ситуації одним шепотом, але, натомість, Він дозволяє нам самим боротися.
Чому? Одним з Його величних намірів є виявити Свою силу нам. Це можна зрозуміти зі слів апостола Павла, який написав: “А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас” (2Кор. 4:7).
Замість того, щоб приймати ці важкі життєві ситуації, багато людей борються з тим, що я називаю “якщо б”. “Якщо б у мене не було діябету (глухоти або свища)”. “Якщо б я не була безплідна (ий)”. “Якщо б у мене не було тих невигідних ділових стосунків (чи судової справи, чи шлюбу без любови).” “Якщо б наша дитина не була хворою”. “Якщо б ми не були настільки обмежені в грошах”.
Чи ви боретесь з “якщо б” сьогодні? Якщо так, то ми радимо вам покласти його на Бога. У Нього є досконалий, люблячий план на усе ваше життя, навіть якщо життя здається далеким від ідеалу. Ми можемо не розуміти, чому Бог дозволяє труднощі в нашому житті, але можемо бути впевнені, що це є частиною Його вічного плану заради нашого добра. Він просить нас прийняти Його любов і покоритися…
Тільки між нами…
- Чи стали ми знеохоченими цими “якщо б” у нашому житті?
- Чи можемо ми навчитися залежати від Бога в потребах?
- Чи може Бог використовувати наші “якщо б” для Своїх намірів?
Господи, допоможи нам покладатися на Твою велику любов до нас, навіть якщо ми відчуваємо себе пригніченими від розчарувань. Утіш нас і дай нам сили, коли ми потребуємо. Амінь.
Субота: Допомагайте одиноким матерям
Зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу. Як. 1:27
Багато років тому я займалась домашніми справами, коли хтось постукав у двері. Коли я відчинила, то побачила Селлі, молоду дев’ятнадцятирічну жінку. “Я продаю щітки, – сказала вона, – чи не хотіли б ви купити щось?” Я ввічливо відповіла їй, що мене не цікавили покупки того дня, на що Селлі відповіла: “Я знаю. Ніхто не хоче купувати”. І після цих слів вона розплакалась.
Я запросила Селлі на чашку кави і попросила поділитись своєю історією. Склалось так, що вона була одинокою матір’ю, яка відчайдушно боролась, щоб забезпечити свого дворічного сина.
Того дня ми пішли в її занедбану маленьку квартиру над гаражем, щоб подивитись, чим можемо допомогти їй і її дитині. Коли ми відчинили холодильник, то побачили, що в ньому не було ніякої їжі. Тоді пішли із Селлі на ринок і купили продукти.
Сьогодні є мільйони одиноких матерів, які намагаються вижити в цьому ворожому світі. Кожна з них погодилася б на невеликий прояв доброти – від догляду за дитиною до забезпеченням їжею, ремонтом пральної машини чи просто виявом невеликої турботи. Чи виявляли ви турботу до них останнім часом?
Виховувати дітей одному є найважчою працею в цьому всесвіті. Дивіться на все, що вас оточує, “очима Бога”. Якщо одинока мама потребує допомоги, то чому б не помогти? Ви не лише підбадьорите її, але і її діти будуть вам вдячні.
Ширлі Добсон