Згодом Ле Турно віддав компанії 90 відсотків спільних акцій і 90 відсотків особистих доходів на християнські потреби в усьому світі. Завдяки численним його пожертвуванням заснували християнський табір (біля Озера Вінона, Інона), два християнські коледжі (у Токка, Джорджа і Лонґвю, Техас), місійний проект на два мільйони доларів – один у Ліберії, инший – у Перу. Дарувати було рисою його життя. Найбільшою радістю було віддавати Богові. Щасливим він ставав, коли дарував, звершуючи діла задля Бога.
1942 року, коли прибуток компанії вперше сягнув найвищої позначки – два мільйони доларів, він розмірковував про свій дар 5000 доларів на потреби місії, будучи в боргу 100 000 доларів. Коли його запитали: “Чи щасливіші ви сьогодні, ніж були тоді?”, він відповів: “Принаймні значно більше вдячний, адже Бог дозволив нам допомогти Йому здійснити те, що хотіли зробити тоді. Чи щасливіший? Ми служили Господу тоді, ми служимо Господу тепер, тому немає такого щастя, щоб Його два мільйони мережного прибутку могли додати або купити”[1].
Ле Турнова пристрасть дарувати видавалася дивною багатьом його сучасникам, імовірно, тим, хто читає цю розповідь. Однак не викликає вона подиву в тих, у кого первинна мова любови є подарунки. На думку Ле Турно, діяти таким чином було найлогічніше. Він розцінював усе життя даром Божим. Це добре помітно, коли читати його біографію. Своє захоплення машинами він розглядав як дар Божий. Коли повертався до кульмана, щоб спроектувати якогось нового землерийного монстра, після вечері, уночі, він ніколи не сприймав це як працю, а радше як можливість “погратися моїми великими іграшками”. Час сприймався як дар від Бога, до якого слід ставитися з повагою та вдячністю. Одного разу він сказав: “Якщо ви витрачаєте марно гроші для мене – це несерйозно. Я можу їх компенсувати. Однак не витрачайте мого часу – його неможливо повернути”[2]. У молодості Ле Турно був дуже стриманим у публічних виступах, натомість у зрілому віці промовляв до сотень тисяч. Його промови завжди розпочиналися з одного і того ж вступу: “Я лише благословенний Богом механік, Він благословив мене – грішника, який спасається благодаттю”. Слово “благодать” грецького походження, що дослівно означає “незаслужена ласка”. Ле Турно сприймав себе як отримувача незаслуженої ласки Божої. Він вважав себе “спасенним” від життя, позбавленим беззмістовної діяльности, натомість наділеним плідним життям у співпраці з Богом як своїм партнером.
“Внутрішній спокій”, що прийшов до нього в шістнадцять років, був спричинений Божою благодаттю. Ось розповідь про те, що сталося цієї ночі. “Не спалах блискавки вразив мене, ані раптове усвідомлення. Я просто молився Господу врятувати мене, тоді раптом відчув чиюсь присутність. Жодного слова не було промовлено, я не отримував ніяких повідомлень. Лише уся лють відійшла, і мене охопило неймовірне полегшення, що усього не зміг умістити. Я побіг до мами, вигукуючи: «Я врятований»”[3].
Позаяк Ле Турно розглядав свої стосунки з Богом як дар, так само трактував гроші – як дар від Бога. Він глибоко переймався людьми усього світу. Знайомився з иншими культурами і завжди запитував: “Скільки в них їжі? Наскільки зручно вони живуть? Які в них запоруки вічного життя?” У своїй автобіографії він зазначав: “Знаю, що в джунглях Африки і в Південній Америці добре читати вважається прогресом науки, однак якісна їжа, захисток і близькість Христа дає всю повноту життя тепер і в майбутньому. Переконаний, що це діє усюди”[4]. Зрозуміло, що місійні зусилля Ле Турно були виявом його любови до людей через особистий досвід Божої любови.
Життя Ле Турно можна означити як стосунки любови з Богом. Ось як він описує це.
“Я зрозумів, що Бог – це любов, а любов прагне отримувати любов. Саме тому Він наділив нас Своїми ознаками, дав здатність любити й ненавидіти, можливість вибирати між добром і злом, відповідати «так» і «ні». Бог любить грішника, проте ненавидить гріх. Він сотворив Усесвіт і все живе в ньому, проголошуючи його добрим. Утім, не задовольнився цим. Він промовив: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”. Тоді вдихнув у людину життя, щоб стала вона живою душею. Вірю… що Бог потребував подібної до Себе істоти, з якою міг би постійно приятелювати.
Привілей приязні з Ним є нагородою понад розуміння, однак Він не зупиняється на цьому. Коли доходимо до здатности любити і служити Йому, тоді все инше стає можливим відтепер і назавжди. Вірю, коли зроблю тут все можливе для Нього, Він змінить моє тіло, «щоб було подібним до Його прославленого тіла». Не через мою доброту, а тому, що Господь Ісус Христос добровільно помер за мене, а я приймаю Його дар спасіння, знову народився в сім’ю Божу (Ів. 3:16). Цей дар запропоновано всім. Більшого ніколи не може бути”[5].
Коли стане зрозумілою позиція Р. Дж. Ле Турно демонструвати своє життя як вияв Божої любови, тоді стає зрозумілим часто повторюване висловлювання Ле Турно: “Питання не в тому, скільки своїх грошей я даю Господу, а радше скільки Божих грошей я тримаю для себе”[6].
БОГ – ЩЕДРИЙ ДАРОДАВЕЦЬ
Ле Турно сприймав Бога як щедрого дародавця, саме так написано в єврейському Старому Заповіті і грецькому Новому Заповіті. У першому розділі єврейського Писання читаємо: “І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх… І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам! І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося так. І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!” (Бут. 1:27,29-31).
Ці тексти слід порівняти з образом Бога як щедрого дародавця на початку сотворення зі словами останнього розділу у Святому Письмі, де описано другий прихід Ісуса Христа на початку нового віку: “Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його. Я – Альфа й Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто!
Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засвідчити вам це у Церквах. Я корінь і рід Давидів, зоря ясна і досвітня! А Дух і невіста говорять: Прийди! А хто чує, хай каже: Прийди! І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” (Об. 22:12-14,16,17).
Скрізь у Святому Письмі Бог об’являється як дародавець. Мойсей, якого обрав Бог, щоб вивести Ізраїль з єгипетського полону, промовив до Бога: “І буде Він любити тебе, і поблагословить тебе, і розмножить тебе, і поблагословить плід твоєї, утроби та плід твоєї землі, збіжжя твоє, і сік твій виноградний, і сік твоїх оливок, порід биків твоїх і котіння отари твоєї на тій землі, яку присягнув батькам твоїм дати тобі” (Втор. 7:13).
Бог встановив чіткі взаємини зі стародавнім Ізраїлем. Він надав їм вказівки, як змістовно і плідно жити. Дотримуючись цих вказівок, вони виявляли свої довіру і любов Ягве. Зі свого боку Він обдаровував їх дарами любови. Взаємний звіт стосунків із Богом зображено в словах, промовлених Мойсеєм: “І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого Краю своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою. І дам Я траву на твоїм полі для твоєї худоби, і будеш ти їсти й наситишся.” (Втор. 11:13-15).
[1] Адаптовано за Ле Турно. «Рушій людини і гір», 105
[2] Ле Турно. «Рушій людини і гір», 278
[3] Там само, 33
[4] Так само, 274
[5] Так само, 275
[6] Так само, 280