Для того, щоб відкрити для себе Ісуса, людину радости, належить також поглянути, як ця радісна сутність відбивалася в Його словах. Зазвичай ми не уявляємо собі Христа комедійним актором. Але Він розповідав жарти! І мав, насправді, неабияке почуття гумору. Сама думка, що Ісус розповідав жарти і полюбляв говорити дотепи Своїм слухачам, може приголомшити декого з вас, тому що всі звикли уявляти собі Його лише поважним і серйозним. Річ у тому, що ми з вами не розуміємо Його гумору. Мовна, культурна і часова прірва перешкоджає нам сповна зрозуміти Ісусів намір. Оскільки ми не розуміємо Його гумору, то воліємо просто оминати його.
Візьміть, наприклад, Євангеліє від Луки 18:25. Якщо вас попросять прочитати цей вірш уголос, то ви, мабуть, прочитаєте його похмурим, монотонним голосом без якогось особливого наголосу чи великих інтонацій: «Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти…». Нудно! Але саме так ми зазвичай і читаємо Писання – як телефонну книгу! Я запевняю вас, що Ісус не промовляв цих слів саме так. Він використовував гіперболізований художній образ, і в єврейській культурі то був звичайний спосіб сказати щось смішне. Його слухачам це подобалося – і вони мали Його за сміхотуна! Вони не могли повірити усім тим кумедним словам, які злітали з Його уст, а також жартам, які Він розповідав.
То чому ж Він так часто вдавався до гумору? Гуморові притаманна одна чудова риса, яка не втратила своєї сили й донині: скоро ви змусите людей сміятися, то разом зі сміхом зможете донести їм якусь істину. Люди менше опираються правді, сміючись. Тож Ісус використовував гумор, щоб довести Свою думку, розповісти істину тим слухачам, які з пересторогою приймали Його вчення.
Я хотіла б показати вам ще кілька дотепів у Христовому вченні.
У Євангелії від Матвія 23:24 Ісус застерігає книжників та фарисеїв: «Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте!». Ісус мав на увазі їхній звичай зосереджувати увагу на дріб’язкових законах про миття рук і нехтувати найбільші закони про любов до ближніх. І як розповідає Ісус, це те саме, що відціджувати дрібну комашку, якою боїтеся вдавитися, водночас ковтаючи цілого верблюда. Нам це здається не так уже й смішно; для Його авдиторії то був прекрасний, гострий гумор.
Але мій улюблений Ісусовий жарт міститься в Євангелії від Матвія 7:3,5. Ісус промовляє до великого натовпу людей, які не раз збиралися навколо Нього. Очевидно, Він запримітив дріб’язкові суперечки Своїх учнів, тому що знову вдався до метафори й перебільшення, кажучи: «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?… вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого».
Спробуйте це самі – спробуйте прочитати ці вірші своїй найкращій приятельці або коли ви зберетеся у своїй малій групі цього тижня. Не шкодуйте голосу! Використайте жести, щоб зобразити невеличку скалочку, яка втрапила в око другові, а тоді ШИРОКО розставте руки, щоб показати гігантську колоду, яка лежить у вашому оці. Я обіцяю, що ви і ваші друзі принаймні усміхнетеся або й, може, зарегочете, коли цей невеличкий експеримент добіжить до кінця. Ви усвідомите увесь абсурд тієї ситуації, коли ви бажаєте виправити невелику ваду свого друга, тимчасом як самі припустилися в житті величезної хиби, та ще й зауважите мимохідь, наскільки сильною була Ісусова манера спілкування. Прочитавши ці історії свіжим оком, ми відчуємо, як оживають Його слова. Оживають Його стосунки. Він стає реальною людиною, що розмовляє з реальними людьми. Справжньою людиною радости.