Римлян 6:6-11 – Мертві для гріха, живі для Бога

«Знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.»

Час від часу я чую, що хтось потрапив в аварію або важко захворів і забув, хто він такий.

Як це жахливо, і для нього самого і для оточення! Ми так звикли, що люди знають своє ім’я, адресу і роботу, що говорити з людиною, яка втратила пам’ять, дивно і дискомфортно. Адже бувають ще і випадки, про які нам нічого достеменно невідомо, коли дитина губиться і росте серед тварин, а тому не ідентифікує себе з людським родом.

Як би нам хотілося допомогти цим людям знайти себе, допомогти згадати, хто вони! Іноді мало-помалу, маленькими фрагментами їм вдається відновити частину своєї особи. Скажімо, дитина, що виросла в джунглях, може раптом виявити, що в неї є здатність членороздільної мови. У цьому уривку Павло намагається зробити щось подібне: допомогти людям згадати (чи дізнатися), у чому полягає їх нова християнська ідентичність.

Спершу він допомагає їм зорієнтуватися на мапі, намальованій їм наприкінці розділу 5. Ви пам’ятаєте, про що там йшла мова: є два типи людства; один – Адамів, другий – Месії, Христа. Усі ми спочатку були «в Адамі» і, чесно сказати, часто створюється враження, ніби ми досі в ньому перебуваємо. (Багато християн, для яких момент навернення залишився далеко в минулому, втратили живе відчуття божественної любові і прощення.) Проте Павло хоче нас переконати. Часто християни пояснюють свої погані вчинки тим, що в них діє «старий Адам» («стара людина»). Але Павло каже: ні, «стара людина» розіпнута з Ісусом. Адамовому життю була властива певна солідарність у гріху, який поневолював усіх подібно до того, як фараон поневолював ізраїльтян. Сенс же розп’яття полягає в тому, якщо ти помер, то цього поневолення вже немає. Як пояснює Павло у в. 7, якщо ти помер, ти вільний від гріха. Ти вільний від усіх звинувачень.

Що ж виходить? Що ми – ні те, ні се, ні в Адамі, ні в Христі, ні мертві, ні живі? Анітрохи. Всупереч уявній очевидності, Павло переконаний, що ми вже перебуваємо «у Христі» і що вірне стосовно Христа, вірне і стосовно нас. А для Христа вірне наступне: з пасхального дня Він живий, причому живий таким життям, якому смерть вже не в силах нічого заподіяти. Він не повернувся в те життя, яке в Нього було (як це сталося з дочкою Яіра, з Лазарем і, якщо вже на те пішло, з людьми, яких у давнину воскресили Ілля і Єлисей). Пройшовши через смерть, Він вийшов до нового тілесного життя, яке вже недоступне смерті. Нам ця ідея украй незвична, але ранні християни висловлюються стосовно цього максимально ясно. І Павло вважає, якщо ми знаходимося «у Христі», то саме такий і наш стан.

Втім, тілесно ми ще не воскресли. Це ще в майбутньому. За словами Павла, це майбутнє безперечне (Рим. 8:11; пор. 1Кор. 15), та все ж воно ще не відбулося. Але в особі і дії Ісуса це майбутнє вже увійшло до сьогодення, і його реальність сприймають вірні. Християнин стоїть на ґрунті воскресіння. Ми перебуваємо не «в Адамі», але «у Христі» – у тому, хто помер, а нині живий.

В. 11 («вважайте себе за мертвих для гріха») часто розуміють неправильно, ніби йдеться про новий стрибок віри, шляхом якого ми можемо вийти до нового виду святості, за межами спокуси і гріха. Декому таке тлумачення дуже подобається: хотілося б думати, що воно подобається більшості християн, які хочуть позбутися гріха. Але Павло каже тут про інше.

Він використовує тут дієслово, яке має значення «Рахувати, лічити» (як, наприклад, у бухобліку або складанні списку прибутків і витрат). Підрахунки – річ цікава в тому сенсі, що, з одного боку, у результаті виходить відповідь (цифра), яка раніше не існувала; з іншого боку, ви дізнаєтеся факт, який існував із самого початку. Тобто підрахунок не створює нової реальності. Поки ви його не зробили, ви не знаєте, скільки грошей у вас у касі. Але від процедури підрахунку ні додасться, ні убавиться жодної копійчини.

От до такого роду підрахунків нас і закликає Павло. Він не кличе нас до стрибка віри, при якому нам доведеться переконувати себе, що ми вже безгрішні. Це дуже важливо зрозуміти! Результати підрахунків, як відомо, часто виявляються несподіваними. І віра тут полягає не в тому, щоб закрити очі і спробувати повірити в неможливе, але навпаки, у тому, щоб розплющити очі на реальність Ісуса, на Його смерть і воскресіння, а також на власний статус – хрищеного і віруючого члена народу Божого, що перебуває «у Христі». Такий виклик в. 11. Нам треба згадати про те, хто ми такі, і поводитися відповідно.

Стосовно цього є відома і вдала ілюстрація. (Я давно її знаю, але нещодавно міг спостерігати її в реальному житті одного свого знайомого.) Уявіть, що ви зняли в оренду будинок, а домовласник виявився на рідкість неприємним типом: вимагає зайву плату, вдирається без дозволу в приміщення, а на всі ваші заперечення загрожує судовими санкціями чи просто обіцяє побити. Вам страшно, і ви вважаєте за краще не зв’язуватися. Становище виглядає тупиковим.

І раптом, на щастя, ситуація змінюється. У вас підшукується нове місце для житла. Більше того, хтось платить за вас частину орендної плати, що залишилася, і ви з’їжджаєте з обридлого будинку. Після цього ви починаєте жити собі спокійно, усе у вас гаразд, але тут… О жах, біля дверей з’являється старий домовласник. Він вдирається у ваше нове житло і злісно вимагає ще грошей. Інакше він загрожує притягнути вас до суду. Як би від нього позбутися? Вам так і хочеться дати йому те, чого він вимагає, аби він скоріше пішов. У той же час ви знаєте, що ви більше не його наймач. За рахунками усе сплачено, ви більше ні за що йому не винні. Тремтячи, ви встаєте і просите його піти. У нього немає жодних прав!

У принципі, якщо він вже дуже докучає, ви можете навіть викликати поліцію… Саме про це говорить Павло у в. 11. Він каже: згадайте реальну ситуацію, згадайте, хто ви! Не піддайтеся голосам, які запевняють, що ви ще знаходитеся в Адамі і повинні поводитися так, як звикли. Чиніть опір спокусі, нехай навіть піддатися їй було б заманливо. Мислить прямо, поводьтеся відповідно до тієї правди, яка вам відкрилася.

Попередній запис

Римлян 6:1-5 – Перемога над гріхом через хрищення

Наступний запис

Римлян 6:12-14 – Заклик до святого життя