«Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, алябастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира. І розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому!
А дехто обурювались між собою й казали: Нащо таке марнотратство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати. І нарікали на неї.
Ісус же сказав: Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон…» Від Марка 14:3-8
Звернімо увагу на деталі цієї історії.
1 На Ісуса Христа були витрачені великі кошти.
Однак Ісус прийняв чудовий і коштовний дар. Ісус не докоряв цій жінці й не прокляв її. Ісус не сказав, що вона зробила щось погане.
2 Деякі люди вважали її вчинок марнотратством.
Але Ісус так не вважав. Ісус уважав, що жінка вчинила добре. Насправді Ісус попросив людей облишити її в спокої і не докоряти за те, що вона зробила.
3 Ісус прийняв пошану, надану Йому, і зробив декілька роз’яснень щодо неї.
Деякі пастори відкидають пошану та багатства, даровані їм через помазання. Треба усвідомити, що люди шанують велику силу Божу, яка тече через вас.
4 Ісус сказав: «Вона добрий учинок зробила».
Ісус сказав, що ця жінка вчинила правильно. Ісус сказав, що ця жінка вчинила добре. Якщо Ісус вважає, що це добре, то це має бути добре.
5 Ісус сказав: «Вона зробила те, що могла».
Якось я відвідав центр відновлення, де були імена різних людей, які зробили внесок у будівництво цього центру. На одній із дверей я побачив ім’я жінки, яка зробила внесок у будівництво кімнати з написом: «Вона зробила те, що могла». Мене зворушило це твердження. Вона зробила те, що могла! Є люди, які не можуть зробити багато. Проте вони роблять те, що можуть. Можливо, ви не маєте помазання чи дару, щоб служити тисячам. Можливо, ви не маєте дару зцілення. Можливо, у вашому житті такий безлад, що вам не довіряють служіння за кафедрою. Можливо, усе що ви можете робити – це шанувати помазанця. Будь ласка, робіть це. Ви будете увічнені за вшанування помазання!
6 Ісус пророкував, що цю жінку пам’ятатимуть завжди.
Ісус увічнив жінку, яка вшанувала помазання в Його житті. Він сказав, що її пам’ятатимуть усюди, де будуть проповідувати Євангеліє. Сьогодні, коли я пишу цю книгу, ці слова Ісуса здійснюються. Її пам’ятають, про неї пишуть, її ставлять за гарний приклад.
7 Ісус прокоментував мудрість та завбачливість цієї жінки.
Ісус сказав, що ця жінка, за спонуканням Святого Духа, помазала Його на похорон. Іншими словами, завдяки цій жінці Він не буде позбавлений поховального помазання. Ісус Христос не був помазаний під час поховання, бо воскрес раніше, ніж ця церемонія могла відбутися, й нікому не випала честь намастити Його.
Отже, шанування помазання – це добра справа. Це те, що рекомендовано Ісусом. Це зовсім не ознака розкошів, багатства чи марнотратства. Наш Спаситель не відкидає вшанування помазання дорогими речами. Дійсно, згадувана жінка – єдина людина в Біблії, про яку написано, що про неї стануть пам’ятати всюди, де будуть проповідувати Євангеліє. Хіба це не виконання Писання: «Я шаную тих, хто шанує мене, а ті, хто зневажає мене, будуть зневажені!»?