«І були при вході до брами чотири прокажені чоловіки. І сказали вони один до одного: Чого ми сидимо тут, аж поки не помремо? Якщо ми скажемо: Увійдімо до міста, а в місті голод, то помремо там; а якщо сидітимемо тут, то теж помремо. Отож, ходіть, і перейдімо до сирійського табору, якщо там позоставлять нас при житті, будемо жити, а якщо заб’ють нас, то помремо…
І встали вони надвечір, щоб іти до сирійського табору. І прибули вони до краю сирійського табору, аж ось нема там нікого! Бо Господь учинив, що сирійський табір почув стукотняву колесниць і іржання коней, та галас великого війська. І сказали вони один до одного: Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!
І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і табір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє! І прийшли ті прокажені аж до краю табору, і ввійшли до одного намету, і їли й пили, і повиносили звідти срібло й золото та вбрання, і пішли й заховали. І вони знову ввійшли до іншого намету, і повиносили звідти, і пішли та й сховали.
І сказали вони один до одного: НЕСЛУШНО МИ РОБИМО. Цей день він день доброї звістки, а ми мовчимо. Як ми будемо чекати аж до ранішнього світла, то впаде на нас провина. А тепер ходімо, і ввійдімо й донесімо царевому дому!» 2Царів 7:3-9
Ця історія розповідає нам про найвідоміших в Ізраїлі прокажених. Як же вони стали найвідомішими прокаженими в Біблії?
Ці четверо прокажених відомі тим, що думали про інших. Якщо б вони не думали про інших, то пішли б з цього життя – і ми ніколи б не дізналися про них.
Четверо прокажених гарно проводили час, насолоджуючись їжею, якої не мали кілька тижнів. Раптом прокаженим спало на думку, що в місті були й інші, які теж були голодними.
Четверо прокажених пережили велике благословення надлишку. Вони більше не були бідними. У них було все! Вони більше не чекали чуда – воно було в них у руках. Вони більше не страждали і не помирали. Вони отримали неймовірні благословення. Але вони були близькі до того, щоб зробити помилку і забути про інших. Забути про інших – найбільша помилка, яку ми можемо зробити! Прокажені добре зауважили: «Ми чинимо неслушно, якщо не пам’ятаємо про інших».
Як гадаєте, скільки людей не «чинять слушно» у своєму бізнесі, у своєму житті чи на роботі? Четверо прокажених усвідомили, що близькі до того, щоб «вчинити неслушно». Не варто опускатися до того, щоб «чинити неслушно». Не треба допускати такого! Можна чинити правильно в житті, у бізнесі й у служінні. Ці четверо прокажених із Писання мали ключ до того, як «чинити слушно», і це – пам’ятати про інших.
Багато пасторів не чинять слушно в служінні, бо не пам’ятають про інших. Багато пасторів просто живуть заради себе і заради своєї невеличкої церкви. Вони не можуть підвести погляд і побачити поля, занедбані через їхній егоїзм.
Лжерелігії захоплюють цілі країни, оскільки церква зосереджена на собі. У церквах більше нема закликів до покаяння, молитовних сніданків, євангелізацій, концертів, євангелізму від дверей до дверей і євангелізму один на один. Більшість молитовних зібрань зводяться до поста і молитов за особисті потреби християн.
На молитовних зібраннях можна почути, як християни кличуть та волають до Господа. Якщо підійти ближче, то можна почути лише розмови про себе. Виявляється, майже всі моляться за самих себе.
«О Боже, допоможи моєму шлюбу. О Боже, дай мені цей контракт. О Боже, я хочу одружитися в цьому році. О Боже, я проголошую народження близнюків до грудня. О Боже, я проголошую, що багатство грішників переходить у мої руки. О Боже, пішли ангела багатства в мою сім’ю. О Боже, зруйнуй лихі наміри мого домовласника про підвищення орендної плати».
Незважаючи на інтенсивні молитовні зібрання, благословення не течуть так, як повинні. Чому? Бог благословляє нас не для того, щоб ми накопичували срібло і золото для себе. Він благословляє нас, щоб ми були благословенням для інших.
Бог благословив чотирьох прокажених, щоб вони розказали іншим, що знайшли багато їжі. Він благословив чотирьох прокажених, щоб вони передали цю новину іншим. Навіть ті прокажені знали, що «вчинять неслушно», якщо не поділяться новиною.
Як ми можемо думати, що чинимо правильно, якщо не ділимось з усім світом доброю звісткою про Ісуса Христа? Як ми можемо сподіватися, що багатство світу прийде в наші руки, якщо не передаємо довірене нам послання?
Багато церков чинять недобре, бо не пам’ятають про інших. Ключ до того, щоб чинити слушно, – це пам’ятати про інших. Якщо ми пам’ятаємо про інших, то тим самим відчиняємо двері до процвітання.
Піклування про інших – ось ключ до повноцінного життя. Ваше життя значно збагатиться, якщо ви будете думати про інших. Четверо прокажених вчинили слушно, бо згадали про інших! І ви чинитимете слушно, коли будете пам’ятати про інших.