Невірність – результат певного процесу
Невірними не стають раптово. Це процес! Більшість людей не підозрюють, що вони стають зрадниками. Багато лідерів навіть не помічають невірності у своїх помічниках і партнерах. У цьому розділі я хочу позначити етапи, що їх проходить людина на шляху поступового перетворення на бунтівника.
Вчіться розпізнавати невірність
Про етапи невірності слід знати з двох причин. По-перше, це допоможе вам розпізнати подібні схильності в собі самому та позбавитись їх. По-друге, ви навчитесь розпізнавати невірність у людях, з якими працюєте. Це стосується як служіння, так і інших видів діяльності, особливо невеликих організацій.
Господь показав мені вісім важливих етапів, які проходить людина на шляху до зрадництва. Перший етап починається тоді, коли в людині розвивається так званий дух незалежності.
Перший етап: Дух незалежності
Етап незалежності починається настільки непомітно, що більшість людей не розпізнають його справжню сутність – невірність. Коли людина, що належить до групи, служіння або організації, займає незалежну позицію, вона, так би мовити, стає самоврядною всередині певної системи. Вона більше не керується правилами організації. Така людина залишається частиною церкви, але робить те, чого сама бажає, всупереч інструкціям.
Наприклад, пастор каже: «У п’ятницю оголошується піст». На що людина з незалежним духом подумає: «А я вже вирішив поститися в середу. Так і зроблю».
Остерігайтеся незалежних
Пастори, остерігайтеся дияконів і лідерів, що мають незалежний дух. Ви можете оголосити проведення кількох зібрань, але людина з незалежним духом відвідає лише ті, які вона вважає важливими. Такі люди підкоряються тільки певним інструкціям – тим, які для них є найбільш значущими.
Якщо вам не пощастило, і серед хористів вашої церкви є люди з незалежним духом, ви можете стикнутися з неприємною ситуацією. Коли, скажімо, ви оголосите проведення молитовних зібрань, репетицій і євангелізаційних заходів, то незалежний хорист вирішить: «Напевно, я піду лише не репетицію». Ця людина вчинить так, як вважає за потрібне.
Я не відкидаю незалежність: у цьому явищі немає нічого поганого, я дякую Богові за незалежних людей. Проте, якщо ви є частиною групи, організації чи деномінації, ви не можете при цьому бути незалежним.
Якщо ж, будучи частиною організації, ви почнете виявляти дух незалежності, нехай буде вам відомо, що ви стали на шлях невірності.
У мені був дух незалежності
Багато років тому я належав до одного служіння, відділення якого були по всій країні. Я навіть відкрив одне з таких відділень. Але з плином часу в мене почалися непорозуміння з головним офісом нашої організації. На той час я думав, що моє начальство з головного офісу збилося зі шляху в духовному розумінні. Адже група, що я керував нею, зростала. Щотижня до нас приєднувалось багато душ.
Керівники, що очолювали служіння, час від часу скликали зібрання в головному офісі. Вони хотіли, щоб усі ми збиралися разом. Але я ніколи не ходив на подібні зібрання, також не закликав жодного з членів нашої групи відвідувати їх. Я завжди думав: «Не має сенсу ходити на ці зібрання. Важливо лише те, що я роблю в студентському містечку. Я приводжу людей до Христа».
Але я помилявся. У мені був дух незалежності, та я не знав про це. Керівництво вважало мене успішним лідером тієї невеликої групи, яку я очолював. Але в межах всієї організації вони не могли контролювати мене. На той час я вважав, що причиною суперечностей між нами було те, що декотрим керівникам бракувало розуміння ситуації.
Варто ще раз підкреслити: якщо людина належить до якоїсь організації, вона не може бути незалежною від неї. Отже, людина не повинна чинити лише те, що вважає за потрібне. Слід дотримуватися усіх настанов керівника. А якщо комусь хочеться бути незалежним, тоді треба залишити організацію.
Пастор Йоав – незалежний вбивця
Чи зустрічаються в Біблії приклади людей з незалежним духом? Так, зустрічаються. У Другій книзі Самуїловій розповідається про Йоава, який робив, що хотів. Він належав до армії Давида. Або, якщо хочете, він був одним з Давидових служителів. Йоав був одним з керівників, поставлених Давидом! Можна навіть сказати, що він був прем’єр-міністром, або правою рукою Давида. Йоава було наділено великою владою, але він мав незалежний дух, який проявлявся багато разів.
Незалежність Йоава виявилася у вбивстві Авнера. Авнер був головнокомандувачем одного з підрозділів Ізраїльської армії, який виступав проти Давида. Давид як голова уряду вирішив укласти мир з Авнером після кількох років конфлікту. Цар навіть закликав до святкування цієї мирної угоди і влаштував бенкет.
«І прийшов Авнер до Давида… І Давид зробив прийняття Авнерові… І відпустив Давид Авнера, і він пішов із миром». 2Сам. 3:20,21
Але коли Йоав почув, що цей чоловік був прийнятий у палаці, то оскаженів. Він наздогнав Авнера, перехопив його і запросив до приватної розмови. Йоав обманув Авнера і вбив його.
«І вийшов Йоав… і послав посланців за Авнером, і вони завернули його… Йоав відвів його в середину брами,., та й ударив його там…» 2Сам. 3:26,27
Тоді, як цар обрав мир, його головний помічник вирішив вчинити інакше. Він мав би виконувати бажання царя, проте він здійснив власний план. Такі люди небезпечні. Через свої незалежні дії Йоав міг втягнути у війну увесь народ.
Подібні люди є в церкві. Засновник або старший пастор, як правило, визначає і передає бачення церкви. Він спрямовує шлях, бо він – голова. Усі молодші пастори і лідери церкви повинні слідувати в цьому напрямку. Незалежний «пастор Йоав» приносить лише безлад і розбрат у церкву. Звертайте увагу на таких людей, бо вони за кілька кроків до відкритого бунту.
Другий випадок, на який слід звернути увагу, – це підхід Йоава до державного перевороту, вчиненого Авесаломом.
Авесалом вчинив заколот і фактично вигнав свого батька Давида з трону. Тепер Авесалом був при владі, й Давид опинився в дивній ситуації, коли йому довелося боротися із власним сином.
У цих надзвичайних обставинах Давид дав армії чіткий наказ не вбивати Авесалома. Він хотів пощадити життя свого сина.
«А цар наказав Йоавові… Обережно будьте мені з моїм юнаком Авесаломом!» 2Сам. 18:5
На щастя, битва виявилася сприятливою для царя Давида, а Авесалом був змушений втікати. Один чоловік повідомив, що бачив Авесалома підвішеного за волосся на дереві. Йоав одразу ж бовкнув: «Чому ж ти його не вбив? Я б тебе щиро винагородив».
Але чоловік сказав: «А коли б я важив на руці своїй навіть тисячу шеклів срібла, не простягну своєї руки на царського сина, бо ми чули на власні вуха, що цар наказав тобі… говорячи: Збережіть мені мого юнака Авесалома!» 2Сам. 18:12
Цей чоловік, ім’я якого не згадується, був частиною системи, побудованої царем Давидом, і він явно був вірний цареві. Але ось з’являється чоловік незалежного духу. Подивімося, що він зробив.
«І він (Йоав) узяв три стріли в руку свою, і вбив їх у серце Авесалома». 2Сам. 18:14
Незалежні люди роблять те, що хочуть, незважаючи на вказівки, що надходять зверху.
Парадоксально, але незалежні люди не йдуть самі по собі
Зверніть увагу, що Йоав насправді ніколи не залишав табору Давида. Такі люди ніколи не уходять. Вони постійно десь поблизу, але роблять лише те, що хочуть! Це дух незалежності; це один з етапів невірності.
Я завжди помічаю незалежних людей у церкві. Деякі з них є лідерами, але через їх незалежність від мене й мого бачення я не можу працювати з ними.
Він був духовний, але незалежний
Якось я запросив одного з членів церкви, в якому я бачив лідерський потенціал навчатися в нашій біблійній школі. Але він був людиною незалежного духу, і відповів у характерній для таких людей манері: «Я в цій церкві вже багато років, від моменту її заснування. Я чув усі ваші проповіді».
Він продовжував: «Пасторе, чому мене можуть навчити в цій біблійній школі?» На цьому розмова скінчилася. Він не погодився відвідувати школу. Іншим разом я запросив його очолити спільноту (малу групу) у церкві. Він сказав мені: «Пасторе, я вже проводжу братські спілкування в себе вдома».
Я спитав: «А хто належить до цієї групи? Чи є вони членами нашої церкви? Це взагалі церковна група?»
«О, ні! – відповів він. – Це люди, яких я особисто привів до Бога».
Цей брат не міг бути лідером малої групи в церкві, бо він будував свою особисту, приватну спільноту. Він не мав жодного наміру нашкодити церкві. Він був у церкві, але залишався незалежним від усього, що відбувалося навколо нього.
Пастор дочірньої церкви Йоав погрожує привласненням здобутків
Йоав знову виявив свою незалежність, коли воював проти царського міста Рабби від імені царя Давида. Коли перемога була близько, він вислав послів до царя із застереженням: «Прийди і воюй, інакше я отримаю усю пошану».
«А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його». 2Сам. 12:28
Він хотів, щоб Давид був присутній особисто! Іншими словами, він казав наступне: «Я не настільки дурний, щоб робити усю важку роботу, аби ти здобув славу». Є такий вислів: «один оре, другий пожинає» (іншими словами: один робить усю важку працю, а другий користується його здобутками).
Йоав вдався до погроз: мовляв, якщо цар не зважатиме на застереження і не вийде воювати, то місто буде назване на честь Йоава, а не на честь Давида.
«…щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім’ям». 2Сам. 12:28
Уявіть лише таке повідомлення: «Негайно приїжджай, або я зміню назву церкви»! Такий пастор може взяти повний контроль над дочірньою церквою й перейменувати її. Така людина здатна з малої церковної групи утворити власну церкву. Саме тому деякі пастори не вірять у доцільність малих груп і дочірніх церков. Вони бояться, що серед лідерів може виявитися Йоав.
Останній випадок, коли Йоав виявив свій незалежний дух, стався наприкінці життя царя. Давид дуже ясно дав зрозуміти, що хоче бачити новим царем Соломона.
Адонія, інший син Давида, захотів стати царем замість Соломона. Задля цього йому потрібна була допомога деяких зрадників. І в цій ситуації Йоав, якому добре були відомі наміри Давида, вчинив всупереч бажанням царя і став на допомогу Адонії.
«А Адонія… бундючився та говорив: Я буду царювати!.. І мав він (Адонія) змову з Йоавом… та зо священиком Евіятаром, і вони помагали Адонії». 1Царів 1:5,7