Це трапляється щораз частіше і є неприємним досвідом для усіх, а для тестів-свекрів – справжньою драмою.
У такій ситуації не існує способів, як втішити батьків, які поважають інститут подружжя. Також не можна звинувачувати в байдужості тих тещ-свекрух, тестів-свекрів, які сприймають розлучення як метод завершення невдалого подружжя (таке вирішення часом є доказом того, що вони таки мали рацію, бо з самого початку не вірили в це подружжя), вже не згадуючи про тестів-свекрів, для яких подружжя – це пережиток минулого, а розлучення – хоч і неприємна, та цілком нормальна подія.
Тещі-свекрухи, тесті-свекри, які належать до цих трьох груп, повинні пам’ятати, що розлучення – це не вирішення проблеми, а її заперечення. Воно не призводить до жодної зміни, нічого не будує. У найкращому випадку (а це трапляється рідко) це є формою самооборони, часом обов’язковою, та доказом того, що певний стиль життя – невдалий і поганий.
Однак все це не означає остаточного завершення життя ваших дітей, їхнє рішення було продиктоване особистими і конкретними причинами. Тому я не погоджуюся з дуже поширеною думкою, що сучасні шлюби укладають із легким серцем, а розставання і розлучення вимагають без жодних докорів сумління, а це свідчить про повну відсутність відповідальности. Гадаю, що справа виглядає дещо по-іншому.
Як свідчать соціологічні дослідження, більшість людей вважають родину найвищою вартістю. Справді, це одна з небагатьох інституцій, які базуються на солідарності та взаємодопомозі. Інші інституції, тобто політичні партії, товариства, держава, церква та релігійні організації зникли, слушно або ж ні, і перестали існувати для більшости людей. Лише родина надалі залишається групою людей, які допомагають собі навзаєм, зустрічаються, спілкуються і підтримують одні одних. І тому в подружжя інвестують багато, а часом навіть все, що мають. Від подружжя ми також очікуємо всього: відчуття безпеки, радости життя, щастя, тепла, добрих людських взаємин.
Шлюб стає актом особливої відповідальности, нам подобається його привабність, та водночас ми усвідомлюємо його ризик. А це означає, що розлучення може бути розсудливим вибором, і переважно до нього саме так ставляться. Родині та подружжю шкодить не відсутність відповідальности, а труднощі в узгодженні життя та любови. Ми живемо в час, коли життя вважають біологічним процесом, а кохання – психічною химерою.
Подружжя може допомогти нам перемогти цей драматичний поділ. У християнській версії подружжя є знаком благодати, який дає нам змогу радіти з того, що ми живемо і кохаємо.
Та про подружжя також треба думати як про проект на все життя. Той, хто на нього наважується, повинен бути готовий будувати і творити його день у день, а це відбувається, коли спільно вирішуємо проблеми. Однак часто подружжя трактують як інституцію, яка зобов’язана дати нам усе, що ми в неї інвестували. Це контракт, який не може розчарувати, і він повинен дати нам все, що обіцяє.
Молода пара має величезні очікування, а ще в неї є багато обов’язків, завдань, справ. І саме це, а не відсутність відповідальности, є причиною проблем. Принаймні дуже часто.
Парадоксальний доказ правдивости цих спостережень – друге подружжя, яке дуже часто багато чим відрізняється від першого. У ньому є більше рівноваги, впевнености, менше екстремальних очікувань та вимог. І майже завжди воно вдале.
Коли виникає болісна проблема розлучення ваших дітей, то можете зробити і сказати не надто багато. Маєте реальні причини страждати, та небагато конкретних причин, щоб з огляду на цю подію отруювати собі життя. Рішення про розлучення діти прийняли саме завдяки свободі, яку ви дали їм, щоб допомогти бути самостійними та відповідальними. Всім батькам важко погодитися зі свободою своїх дітей, та іншого виходу немає, без огляду на те, чи вони її використовуватимуть, чи ні. Всі погрози та слова критики можуть обернутися проти вас. А у вас немає жодного права карати дітей за їхні рішення. Серце підкаже вам, що життя ваших дітей перебуває на етапі важких випробовувань.
Син чи донька, які внаслідок розлучення повертаються до батьківського дому, – це скалічені, зранені особи, яким довелося пережити випробування долі. Якщо ви бачите в них образ блудного сина, то поставтеся до них так, як це зробив добрий отець у притчі. Прийміть їх під свій дах (але без ейфорії), бо ж тепер вони можуть покластися лише на ваші почуття. Вони пішли з дому не для того, аби розтринькати ваш маєток, а щоб втішатися своєю любов’ю. Тепер вони повертаються і потребують вашої любови.
Така ситуація, звичайно ж, незручна, вона пригнічує та бентежить. Ви хотіли б зрозуміти ваших дітей, знайти якесь виправдання їхніх рішень. Якщо вони розпочинають розмову на цю тему, то вислухайте їх і дайте їм зрозуміти, що ви їх підтримуєте. Будьте делікатними, не ворушіть їхніх ран. Ви можете не так уже й багато зробити, щоб зменшити біль власної дитини, а ще менше, щоб зменшити власний. Це саме та ситуація, коли мовчання цінніше, ніж тисяча слів, навіть утішних. Потішати власну дитину, в якої розпалося подружжя, немає особливого сенсу.
Доречніше допомогти їй відбудувати життя, відновити надію.
Це може зрозуміти лише любов. Розлучення також належить до теми любови, яку слід розуміти в широкому контексті.