Розпізнавання знаків та прохання поради

Покликання – це заклик, який походить від самого Бога, це Божий план відносно кожної людини, але щоби цей заклик прийняти та виконати Божий задум, людина спершу повинна розпізнати його. Бог закликає людину, але цей заклик потребує часу та зусилля, щоби відкрити собі шлях до людського серця, увійти в думки людини, заволодіти її почуттями та бажаннями.

Розпізнавання покликання ніколи не є тільки раціональним процесом, а вибір покликання ніколи не є вибором чистого розуму. Розпізнавання та вибір покликання – це завжди процес глибоко духовний та надприродній. У відкритті якогось визначеного покликання не все є зрозумілим відразу на початку. Знаки та символи, якими Бог промовляє, людина пізнає поступово. Саме тому в кожному покликанні особа повинна найперше повірити, що вона покликана Богом, і довіритися тому хто її кличе.

В усіх прикладах покликань, описаних у Святому Письмі, можемо виділити ці два моменти: задум Божий, який існує від початку і реалізація цього задуму, що відбувається в певному часі. Задум, який має Бог відносно кожної людини – це той відвічний план, який Бог уклав ще перед народженням людини. Як то сам Він зізнається пророкові Єремії, кажучи: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» (Єр. 1:5).

Натомість здійснення Божого задуму відбувається в часі, коли Бог, у певний визначений момент входить у життя людини та його змінює. Як вчинив це з пророком Єлисеєм, сином Сафата, що працював на землі та орав дванадцятьма парами волів. Коли пророк Ілля пройшов попри нього й кинув на нього свій плащ, Єлисей покинув усе й побіг слідом за Іллею. Саме так Бог зробив простого землероба Єлисея Своїм великим пророком (див. 1Цар. 19:19-21).

Або як зробив це з пророком Амосом, що був пастухом і пас отари, як він сам сказав про себе: «Я не пророк, і не син я пророків, я пастух та оброблювач диких фіґовниць. І взяв мене Господь від отари, і промовив до мене Господь: Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві!» (Ам. 7:14-15). І як зробив це з пророком Ісаєю, у рік коли помер цар Озія, коли то Ісая побачив «Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі» (Іс. 6:1), Який сказав йому: «Іди, і скажеш народові цьому…» (Іс. 6:9), і як робив це з багатьма іншими, яких Господь кликав Собі на службу.

Ці приклади дуже гарно показують, що розпізнавання покликання може також відбуватися в спосіб містичний та надприродній, коли Бог входить у життя людини й змінює його. Саме тому треба бути уважними до знаків та подій, через які Бог може кликати нас до певного стану життя та до певного особистого покликання.

Першою важливою умовою для правильного розпізнавання знаків, якими Бог промовляє – є глибоке переживання віри в Бога. Віра та довір’я до Бога є основними не тільки у сфері розпізнавання покликання, вони становлять фундамент цілого християнського життя. Саме тому процес розпізнавання покликання потребує не тільки правильного розпізнання знаків, що ними промовляє Бог, але перш за все міцної віри в Бога та в Його заклик .

Для того, щоб почути заклик Божий, його правильно розпізнати й відповісти на нього, людина також потребує сприятливого середовища, яке допоможе їй усвідомити своє покликання, зважити власні сили та можливості і зробити правильний вибір. Жодна людина не є самодостатньою, ми завжди потребуємо когось, хто б нам допомагав, нас підтримував, давав нам добру пораду. У такому важливому рішенні, як вибір покликання, людина особливо потребує підтримки та допомоги.

Ми не зможемо правильно розпізнати особливий заклик Божий, яким Він нас кличе, якщо залишатимемося замкнутими в собі, у наших звичках та байдужості, якщо не вийдемо з вузького кола власного «Я». Залишаючись закритими, втратимо можливість мріяти про величне та стати головними героями тієї унікальної та оригінальної історії, яку Бог хоче написати разом з нами.

Зазвичай Бог не об’являється людині в надприродний спосіб, навпаки, Він входить у життя людини тихо та непомітно. Звертається до неї через її щоденне життя, через середовище та обставини, в яких живе людина. Як навчає Церква: «…не треба очікувати, що цей голос Господа, Який кличе, досягне вух … якимось надзвичайним чином. Радше треба зрозуміти й розпізнати його в тих знаках, через які воля Божа повсякденно стає відомою розсудливим християнам».

Сьогодні Бог не приходить до людини безпосередньо, як робив це в Старому Заповіті з Ноєм, Авраамом, Мойсеєм, Іллею та багатьма іншими. Нині Бог кличе людину в спосіб, який вона може сприйняти та зрозуміти саме тепер. Це стається також тому, що Бог поважає свобідну волю людини. Він не об’являється їй у повноті Своєї сили та слави, щоби не змушувати її до сліпого послуху, чи страху перед ним. Як навчає апостол Павло, кажучи, що сила Божа проявляється в безсиллі (див. 2Кор. 12:9).

Посередники, за допомогою яких Бог звертається до людини і її кличе, різні: Святе Письмо, Церква, священики, богопосвячені особи, сім’я, родина, батьки. Бог також промовляє до людини через різні обставини повсякденного життя. Часто Божий заклик проявляється за посередництвом різних знаків, подій, фактів та життєвих ситуацій .

Тому для нас важливо вчасно зауважити та правильно розпізнати знаки через які Бог до нас звертається. Важливо також є навчитися сприймати події, які стаються в нашому житті глобально, як єдине послання, яким Бог до нас промовляє. Той ряд голосів, які, взяті окремо, здаються незначними та неважливими, якщо їх об’єднати та подивитися на них як на різні серії однієї історії, стають набагато змістовнішими та зрозумілішими, і спрямовують нас у певному напрямку.

На завершення можемо виділити декілька найважливіших середників, завдяки яким Бог кличе людину. Найперше Бог кличе людину через її родину, батьків, родичів та близьких. Саме тому глибоко віруюча та побожна родина стає тим першим середовищем, де зароджується покликання, де воно зростає та розвивається.

Бог також промовляє до людини через богопосвячених осіб, монахинь, монахів та священників. Направду, часто саме богопосвячені особи стають тими речниками Божої волі та Божого заклику, який вони об’являють іншим через поради, духовні розмови, а найперше – через особистий приклад та свідчення власного життя.

Третім найпоширенішим середником, через який Бог може промовляти є соціальне середовище людини – місце праці, друзі, колеги, ті особи, з якими людина зустрічається в житті. Багато хто пізнав власне покликання вже під час перших років трудового досвіду та виконання соціальних обов’язків, так би мовити, прийшов до розуміння того, що Божий план та дорога приготована для нього, відрізняється від тієї вже обраної.

Отож, можемо стверджувати, що шлях розпізнавання покликання – це не коротка дистанція для забігу, але довгий та складний етап життя, на якому людина повинна проявити особливу пильність та розсудливість. Щоби почути заклик Божий важливо слухати, а щоби розпізнати цей заклик потрібно молитися, просити в Бога ласки та розпізнавати ті знаки, якими Він бажає дати нам маленьку підказку.

Попередній запис

Молитва та спілкування з Богом

Наступний запис

ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ