Розуміння статей

Перед тим, як повернутися до першого видання книги «Відверта розмова з чоловіками та їхніми жінками», розповім про основні, пов’язані з її написанням, причини. Я мав на меті переглянути значення людства в нашому шаленому світі. Традиційне уявлення про чоловічість та жіночість критикується та навіть висміюється вже більше ніж двадцять років, і це призвело до збентеження – і чоловіків, і жінок. Такий перегляд правил поведінки спричинив непорозуміння між статями. Чи повинен чоловік вставати, коли входить жінка? Чи повинен відчиняти перед нею двері? Чи повинен він давати місце жінці в переповненому автобусі або метро? Чи змінилися відомі правила? Чи є правила для нового світу?

Питання суспільного етикету на перший погляд можуть здатися поверховими, хоча це насправді не так. Вони відображають набагато глибші стосунки, передбачають непростий підтекст. Зрештою ми є сексуальними істотами. Всі дії залежать від гендерної приналежности. Маленькі дітки ідентифікують себе з хлопчиком чи дівчинкою. Якісь непорозуміння на цій стадії чи в стосунках між статями – свідчення загрози стабільности суспільства.

Доктор Чарлз Вінік із Нью-Йоркського університету вивчив понад двісті культур, які існували у світовій історії. І лише в п’ятдесяти п’яти соціяльна відмінність між жінкою та чоловіком була нечіткою. І жодна з таких культур не проіснувала більше ніж декілька років. Чому саме? Тому що суспільство не може бути важливішим, ніж сім’я, а сім’я будується на взаємовідносинах. Чоловік та жінка – не просто соціяльні елементи, що розвиваються. Якщо в кожної культури є свої звичаї, то зв’язок між статями пов’язаний із силою, глибоко закладеною в людському духові. На це не можуть вплинути особливі соціяльні чинники.

Однак ці соціяльні чинники люблять впливати і принаймні з 1968 року підштовхують до визначення ролі чоловіка та жінки. Те, що розуміли під жіночністю тисячами років, звелося до глузування та зневаги. Слушно зауважити: невеличка купка радикальних феміністок ефективно (пам’ятаєте перше спалення бюстгальтерів?) перерозподілила ролі чоловіка та жінки і перебудувала їхні стосунки. У доцільності цих ідей сумніваються вже давно, але не можна применшити зміни в суспільстві, на які тоді вони надихнули. Наприклад, за останні десять років термін «домогосподарка» став символом експлуатації, утиску та… перепрошую за образу… тупости. Дуже дивно!

Від початку існування людського роду жінки в багатьох культурах ідентифікувалися з вихованням дітей. Це була почесна робота. Як же так сталося, що створення домашнього затишку зневажається в Західній Європі? Чому жінки, які сидять удома з маленькими дітьми, відчувають неповагу з боку суспільства, в якому живуть? Частково відповідь пов’язана з постійним тиском засобів масової інформації на традиційні юдейсько-християнські цінності. Радіо, телебачення, преса та індустрія розваг буквально (та свідомо) змінили спосіб мислення Америки.

Багато років тому Барбара Волтерс та Том Снайдер вели тригодинну програму про жінок. Я наводжу приклад цієї програми, бо вона була собі таким квитком у життя тогочасного суспільства. Вона транслювалася на відомому каналі в найзручніший час для глядачів та привертала увагу країни протягом цілого вечора. (Якийсь телевізор міг настільки впливати на суспільство!). Я дивився програму Волтерс та Снайдера дуже уважно і навіть записав її. Автори мали на меті оцінити роль жінок у тогочасному світі та прослідкувати за діяльністю та зацікавленнями жінок. Однак головною метою була потужна пропаганда того, що називалося новим способом мислення. Жінок показували в різних ролях на робочих місцях: від власниці компанії до різноробочої. Однак жодного разу за три години трансляції не прозвучало, що роль жінки – у створенні домашнього затишку, хіба що були натяки на старомодну відповідальність за допомогою сумнівних принизливих термінів. Напевно, тоді в країні жило 14 мільйонів тих, хто створював домашній затишок, однак їх жодного разу не включили в призначену для світу жінок програму. Думаю, глядачі зрозуміли натяк.

Намагання змінити уявлення про роль жінок тривали і далі, і це змінювало суспільство. Наприклад, приблизно в той самий період я одержав листа від матері, яка цікавилася причиною зникнення сотень книжок із місцевої бібліотеки. Після дослідження ситуації настав шок: кожна книжка з описом стосунків чоловіка та жінки в традиційному контексті зникала з полиць. Якщо книжка була про матір, що готувала вечерю, та батька, що працював на фабриці, то її вилучали. Безперечно, у цій кампанії, щоб еволюціонувати наші погляди, вдавалися до будь-яких засобів, але ніхто не наважився назвати це цензурою.

Свою важливу роль у певний період мого життя відіграв суд. Я пам’ятаю дзвінок одного фізика, який консультувався в провідній юридичній компанії. Він просив виступити свідком від імени однієї мережі магазинів у Каліфорнії. До суду на магазин подала адвокат-феміністка, яка виховувала дочку. Вона вважала: магазин завдав великої психологічної травми дитині через те, що… – ви готові це почути?.., – що іграшки в магазині виставлені за гендерними зацікавленостями. Зверху над іграшками висіли надписи «Іграшки для дівчаток», в іншому місці – «Іграшки для хлопчиків». Адвокат стверджувала, що її дочці заподіяли емоційну травму через «заборону доступу» до призначених для хлопців іграшок. Психіятр представив суду довідку з висновком: компанія, яка володіла магазинами, травмувала дитину. Ось така нісенітниця.

Кампанія, спрямована на те, щоб змінити наше мислення, давно залишилася в минулому, а світ живе далі. Але трапляються нові казуси. Теперішні студентки коледжу у Велеслі, можливо, не знають того, що я описую, бо дехто з них ще навіть не народився під час зародження руху. Проте вони одержали його в спадок. Коли студенти закликали не запрошувати першу леді Барбару Буш виступати на випускному, бо вона нічого не робила, лише виховувала дітей та підтримувала чоловіка, то продемонстрували, наскільки ефективно феміністична ідеологія вкоренилася в поведінку молоді… особливо тих, на кого вплинули ліберальні професори університетів.

Не лише відбулася революція у визначенні ролі жінки, але також змінилося сприйняття ролі чоловіка. Рух, який колись надихнув на виникнення судового процесу проти крамниці з іграшками, призвів до нечіткого розмежування між статями сьогодні. Вже роками чоловіків заохочують уникати своєї чоловічости і розкривати інші, «жіночі якості». Як наслідок – змішання ознак, що характеризують статі. Сьогодні дуже типовим, наприклад, є те, що молоді чоловіки витрачають багато часу на догляд за собою, а це традиційно вважається стереотипом свідомости жінки-модниці. Існує навіть спеціяльний термін для такого чоловіка нового типу – метросексуал – «чоловік із міста, що має яскраво виражений естетичний смак і витрачає багато часу і грошей на удосконалення свого зовнішнього вигляду та способу життя». Це ознака часу.

Окрім особливостей етикету в суспільстві, про що ми вже говорили, є багато інших питань про гендерну ідентичність. Що ж означає сьогодні бути чоловіком? Ми знаємо, що не заведено, хоч би там як, виглядати мачо, але не знаємо, як повинен поводитися сучасний чоловік. Поміркуймо, яким повинен бути чоловік у своїй новій ролі на початку шлюбу. Чи він повинен заробляти на жінку та на прожиття? Ну, напевно, ні. Дружина може заробляти більше від нього. Чи його думка повинна бути вирішальною в прийнятті важливих рішень для сім’ї? Якщо поставити це запитання в деяких колах, виникне дискусія. Чи чоловік повинен бути стоїком та сильним, чи ніжним, чутливим чи емоційним? Хіба є щось особливе в його ролі порівняно з роллю дружини, і як він може зрозуміти очікування інших?

Так склалося історично, що одружені чоловіки чітко уявляли свою роль; вони інтуїтивно розуміли: серед усіх видів відповідальности існує два основних. Чоловіки повинні захищати та забезпечувати дружин та дітей. Отже, відповідально ставилися до своїх обов’язків. Якщо в XIX столітті або раніше ви би образили жінку, то наразилися би на гнів її чоловіка. Він би навіть не сумнівався, чи віддати своє життя за неї в разі потреби. Він був захисником її чести, і вона була впевнена в його турботі. Він пишався досягнутим для добробуту своєї сім’ї (чи то матеріяльним, чи то чимось іншим). Усвідомлення себе як чоловіка пов’язувалося з жінкою та дітьми і забезпечувало відчуття гордости.

Одна з найбільших загроз для інституту сім’ї сьогодні – підривання ролі захисника та постачальника. І це незважаючи на те, до чого покликаний чоловік, фізично та емоційно. Якщо це забрати, то зобов’язання перед дружинами та дітьми опиниться під загрозою. Дозвольте пояснити. Коли розглядати всі обов’язки на роботі і не тільки, то найбільше задоволення я отримав від піклування про кожного члена своєї родини понад тридцять років. Я важко працював, щоб забезпечити родичів усім необхідним та трошки потішити їх чимось особливим. Я охороняв їх у разі небезпеки і присвятив своє життя для досягнення їхнього добробуту. Моя ідентичність нерозривно пов’язана з обов’язками перед сім’єю. Якби в мене забрали роль захисника та постачальника, то разом з тим зникло би багато радостей сімейного життя.

Попередній запис

Лист Раянові

Наступний запис

Розмова між теперішнім та минулим