Нас оточують самовіддані люди. Спортсмени віддані спорту. Солдати віддані своїй службі. Співаки віддані музиці. Учителі віддані своїм учням. Лікарі віддані своїм пацієнтам.
Чи в змозі ми присвятити себе внутрішньому молитовному життю і духовному зростанню – прихованому життю, не привертаючи надмірної уваги до себе? Чи готові ми відмовитися від визнання? Чи згодні ми відступити від власного «я»? Не надавати надмірного значення матеріальним речам? Зробити Біблію, молитву і внутрішнє вдосконалення нашими найвищими духовними пріоритетами?
Звісно, найвеличніша історія, яка нам відома, – історія Ісуса. Своєю жертовною любов’ю Він цілковито віддав Себе волі Отця, коли покірно зносив страждання і смерть на хресті, задля нас – заради нашого спасіння.
Ось це і є самовідданість. Так, на жаль, до неї рідко прагнуть і рідко ставлять її собі за мету. Пам’ятаєте фільм «Опус містера Голланда» – про шкільного вчителя і про те, як його пристрасть до музики позначилася на його глухому від народження синові? Містер Голланд, безумовно, був відданий своїй справі, але в той час, як він змінював життя багатьох студентів, його власна сім’я потерпала. Він не виконував свого головного обов’язку і призначення – бути чоловіком і батьком.
Водночас ми маємо дивовижну можливість щодня демонструвати свою відданість роботі, сім’ї та вірі. Як і раніше, незмінно триматися курсу на Бога. Працювати і цим виявляти свою любов до Бога та своєї сім’ї. Створювати атмосферу, яка сприятиме тому, щоб діти, подорослішавши, були співчутливими та відповідальними. І водночас прагнути досягти святості у звичайному повсякденному житті.
Крім того, наше внутрішнє життя оживляється через піст, що є не лише утриманням від їжі, а також від інших закономірних утіх життя, наприклад, від перегляду телевізійних програм, фільмів, приємного проведення часу, а, звісно, передовсім гріха… та всього, що зосереджує нашу увагу на нас самих і задоволенні наших бажань, а не на Богові. А ті, кому важко тримати себе в руках, нехай під час посту спробують на місяць позбутися свого гніву.
Я ніколи не забуду Великого посту (сорок днів, протягом яких ми готуємося до Великодня), під час якого я відмовився від кави, що є нелегким завданням для того, для кого кава – це не просто напій, а джерело втіхи, як, наприклад, тепла ковдра! Протягом першого тижня посту я мало не відмовився від своєї постанови, у мене боліла голова, я був млявим і мене турбували різні болячки. Мені хотілося б сказати, що до великодньої неділі я назавжди позбувся своєї залежності від кави, та це буде неправда. А правда в тому, що я ладен був жадібно хлебтати каву прямо з кухля кавової машини! Але мені вдалося витримати. Тепер я згадую той піст як час вправляння у вірності постанові. Піст у символічній формі відображає «утримання від гріха», а тому скріплює нас у нашому намірі уникати будь-якого гріха та наслідувати Христа в повсякденному житті.
Тома Аквінський, філософ і богослов XIII століття, визначав чесноту розсудливості як «здоровий глузд у дії» – вибір робити те, що нам підказує наше сумління і здоровий глузд. Розсудливість живиться правдою. Якщо ми поводимося, керуючись власною «правдою», тоді наші вчинки суперечать розсудливості. Ми стаємо нерозсудливими.
Чеснота розсудливості пов’язана з чеснотою покори. Її мають ті люди, які не намагаються показати себе ані кращими, ані гіршими, ніж є насправді. Розсудливість – це золота середина між боязкістю і відчайдушністю.
Як я можу наблизитися до Бога?
У наші дні є немало людей, які відрізняються внутрішньою духовністю – правдивим спокоєм розуму, душі і серця. Вони присвятили себе Богові. Серед життєвих тягарів Христос є мостом, що веде до Небесного Отця. Візьміть собі за обов’язок своє внутрішнє життя скеровувати на Христа і Його Царство. Підкріплюйте своє духовне життя через спільну прославу, щоденну молитву і читання Святого Письма.