Мене завжди інтригувала сцена благовіщення, що її описав євангелист Лука. Він стисло і просто показує реальність, яка перевищує людську уяву. У цих кільканадцяти віршах євангелист коротко подає перебіг події, з якою мало що зрівняється своєю величністю. Тут народжується життя! Тут Бог висловлюється як Отець! Вже десь щось було схоже, чи не так? Вже десь Бог входив у зв’язок із людиною, відпечатав на ній Свою подобу! Так – створіння! Те, яке здійснилося перед віками! Тут, на початку нашої ери, ми є свідками іншої події, але в ній також побачимо Бога як Отця та Бога, Який пов’язує Себе з людиною ще тісніше, ніж тільки через «печать подоби». Бог стає людиною! Пишучи про благовіщення в контексті Духа, Який створює, анітрохи не маю на думці, що Ісус був тоді створений. То була б єресь! Ми всі знаємо, що Він «роджений, не сотворений». Утім, те, що відбулося в Назареті, – це момент, в якому об’являється сила дії Святого Духа, що дає початок справі, яка приведе нас до нового створіння (див. 2Кор. 5:17).
Окрім Отця і Сина в цій події не може забракнути Духа. Той, Який перед віками ширяв над водами під час творення світу, присутній і тут. Розгляньмо детальніше ситуацію, яку так лаконічно описав євангелист Лука, та спробуймо розпізнати присутнього там Святого Духа через Його діяння.
Неймовірним видається саме привітання, котре скеровує до Міріям архангел Гавриїл. Він називає її «благодатною». Оскільки ми вже звикли до такого формулювання, то воно не здається нам дивним, але реакція тієї, яку так привітали, виразно вказує на його оригінальність і, можна б сказати, богословську сміливість. Мати Ісуса добре знала Святе Письмо свого народу і достеменно відала, хто може бути «благодатний». Мабуть, десь в її вухах звучали слова Книги Виходу: «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» (Вих. 34:6). Як віруюча єврейка, вона знала, що многомилостивий, тобто благодатний може бути тільки Бог! Беручи до уваги цей контекст, немає нічого дивного, що вона зніяковіла, почувши слова посланця, який прийшов до неї і, не називаючи її по імені, одразу звертається словом: «благодатна»! Міріям чудово знає, що ім’я означає ідентичність людини, віддзеркалює її найглибшу суть; зокрема тому вона роздумує над цими словами і намагається розкрити їх зміст, узгодити з тим, що досі знала. Утім, ангел розвіює сумніви, які могли виникнути в її серці: сповнений благодаті Бог наповнив тебе нею! Ця ласка не від тебе – вона від Бога.
Нам може видатися, що найскладніше послання в зустрічі ангела з Міріям уже позаду, але нам добре відомо, що це лише прелюдія до того, що повинно відбутися! Фундаментальний вступ, без якого далі неможливо зробити жодного кроку! Це основа всього, що згодом трапиться в житті цієї дочки Ізраїля, але й у нашому житті. Прийняти ласку! Не заслужити на неї, а прийняти її! А приймати вміє той, хто має покірне серце, хто знає, що без дару не впорається, що без ласки загине. Саме такою є Міріям: покірна Божа слугиня (див. Лк. 1:48).
Один з моїх приятелів має надзвичайний зв’язок з матір’ю Ісуса. Коли він говорить про неї, то говорить як про когось близького, кого добре знає. Він часто називає її «Малою Євреєчкою», а в цій назві, особливо з його вуст, відчувається багато ніжности і любови. Говорячи про неї з такою ніжністю, яка певним чином показує цей надзвичайний зв’язок, що єднає їх, він володіє також даром наближення до цієї найпокірнішої з дочок Ізраїля. Цей приятель навчив мене набагато більше про Матір Ісуса, ніж прослухані під час навчання лекції з догматики. Покора дає місце благодаті, покора наближає: до іншої людини, і також – до Бога.
За словами Гавриїла, Міріям благодатна, а, отже, те, що він оголошуватиме їй далі, може здійснитися. Слово може стати тілом – як це було тоді, коли Бог створював Всесвіт, коли Дух ширяв над водами.