– Чи кожен священик може відправляти екзорцизми, чи лише окремий, обраний єпископом?
– У цьому питанні я дуже поблажливий, адже гадаю так: маємо дві форми – сакраментальний екзорцизм, який встановлений Церквою, а також молитва про звільнення від злого духа. Ця друга форма надається для приватної практики. Натомість екзорцизм є установлений Богом. Той, хто повірить, буде виганяти бісів (пор. Мр. 16:17).
Протягом перших трьох століть Церкви кожен міг виганяти злих духів. Зокрема, це були також миряни – як чоловіки, так і жінки. Це чинили також святі в наступних століттях. Скільки було святих екзорцистів, що не були священиками! Це власне вони звільняли людей від злих духів. Серед них були також святі жінки, до яких належала, наприклад, Свята Катерина Сієнська. Бувало так, що коли якийсь екзорцист не був у змозі вигнати злого духа, тоді просив про допомогу святу Катерину, яка не була ані екзорцистом, ані священиком, проте була святою людиною. Адже основною вимогою, потрібною для успіху в екзорцизмі, є віра. Навіть дев’ятеро апостолів біля підніжжя гори Тавор не могли звільнити молодого юнака від злих духів. Лише Ісус зміг це вчинити. І тоді апостоли запитали Його, чому так трапилось (пор. Мр. 9:28).
На це запитання маємо три відповіді Ісуса Христа, адже цю подію описують троє євангелістів. Матвій так передає Його слова: “Через ваше невірство” (Мт. 17:20). Марко: “Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту” (Мр. 9:29). Лука: “О, роде невірний й розбещений!” (Лк. 9:41).
Як практикуючий екзорцист я використовую усі три засоби: віру, піст і молитву. А тому якщо хтось має віру, молиться і постить, то він має силу виганяти злих духів, за умови, що буде робити це в ім’я Ісуса: “У Ім’я Моє демонів будуть вигонити” (Мр. 16:17). Тому нашою міццю є ім’я Ісуса Христа. Жоден з нас не має іншої сили.
– Яким чином повинен приготуватись священик, який має бути екзорцистом?
– На це питання відповісти дуже легко. Кодекс Канонічного Права (кан. 1172) вказує на чотири умови, які має виконати кандидат на екзорциста. “Він повинен бути священиком – людиною молитви; повинен мати відповідні богословські знання, має бути розсудливим”, а тому не може відразу вірити в те, що хтось є одержимий, і не критично у всьому вбачати диявола; а також “повинен зберігати цілісність християнського життя”, тобто це не може бути священик, якому можна закинути щось погане[1].
Це чотири надзвичайно важливі якості, на які звертає увагу Кодекс Канонічного Права. Варто сказати, що це ті риси, якими мають відзначатись усі священики. А це, у свою чергу, означає, що якісь надзвичайні здібності не потрібні. Бо священик, який не є людиною молитви, не може бути стовідсотковим священиком. Його можна вважати священиком наполовину, адже знаємо, що першим обов’язком священика є молитва.
Також священик, що погано висловлюється про інших, чи є занадто ласий до грошей, або вчинив якусь помилку, чи не має доброї репутації, той не заслуговує бути призначеним на екзорциста.
Що стосується освіти, то в цьому питанні достатньо лише знань, які священик здобуває в семінарії. Він не мусить бути професором з Канонічного Права. Отож особлива спеціалізація йому не потрібна. Але він повинен вирізнятися великою розсудливістю, адже є багато священиків надто емоційних у цій сфері. Трапляються також і такі священики, що самі звертаються до єпископа з проханням про дозвіл бути екзорцистом. Єпископ деколи не погоджується на це, адже знає, що вони надто легко у всьому вбачають диявола. Або, на жаль (усі ми лише люди), є й такі, що просять про дозвіл бути екзорцистом, для того, щоб вихвалятись перед іншими тим, що вони екзорцисти. Що ж, їм ідеться зовсім про інше.
Найголовніша риса для кандидатів на екзорцистів – це є розсудливість. Крім того, треба визнати, що фундаментом усіх без винятку чеснот є покірність. Її важливість підкреслює святий Тома, кажучи, що навіть любов, яку святий Павло ставить вище віри і надії, – віра і надія в небі будуть вже не потрібні, у той час, коли любов залишиться, – позбавлена покірності, не зможе сама собою вберегтись. Це дуже важливо, адже фундаментом усіх чеснот є покірність. Це означає, що кожен екзорцист має бути покірною людиною; людиною, яка не хвалиться, а навпаки, навіть приховує те, що він екзорцист, якщо є можливість.
Це стосується також тих, хто отримав різні харизми. Ці люди повинні допомагати іншим без особистого зацікавлення, не очікуючи грошової винагороди за екзорцизми.
Я знаю, що дехто бере гроші за екзорцизми, іноді просить принаймні невеличку пожертву. Що ж, іноді можна стати мільйонером навіть тоді, коли приймаєш невеличкі пожертви.
“Дармо дістали, дармо й давайте” (Мт. 10:8), – сказав Ісус. Отож екзорцист за жодних обставин не повинен ані просити, ані приймати жодної пожертви за своє служіння. Тобто він повинен безкоштовно допомагати і відзначатися покірністю. І, що дуже важливо, не повинен вихвалятись тим, що він є екзорцистом, – Боже борони! Найкраще, щоб взагалі, нікому про це не розповідав. Так само ті, хто звертається за допомогою до екзорциста, не повинні цього розповідати всім навколо. Найкраще, коли людей, що потребують такої допомоги, скеровує до екзорциста безпосередньо церковна влада конкретної дієцезії.
У Мілані опублікували список з прізвищами екзорцистів одночасно в щоденній католицькій газеті Avvenire та на інтернет-сторінці. Я був дещо розчарований тим, що прочитав. Коли дивишся на цей список, то здається, що тих прізвищ є доволі багато, але коли приглядаєшся ближче, то розумієш, що цих священиків є замало для задоволення існуючих потреб. Виявляється, що в дієцезії Мілана є лише дванадцять екзорцистів.
У цьому списку були імена, прізвища та номери телефонів кожного з екзорцистів, а також інформація відносно того, коли і о котрій годині певний екзорцист приймає відвідувачів. Цього часу, на жаль, замало.
Я служив екзорцистом, не маючи жодних часових обмежень – однаково, зранку чи увечері. Бувало, що навіть у неділю чи під час Великодніх або Різдвяних свят. Отож часу, який можуть сьогодні екзорцисти присвятити потребуючим, є занадто мало.
Тоді поруч із тим списком, я залишив свої нотатки: гадаю, що Мілан є однією з найбільших дієцезій у світі. Коли я проаналізував, де саме на території дієцезії приймають ті екзорцисти, то побачив, що в самому Мілані їх лише двоє.
Це смішно, щоб у такому великому місті було лише два екзорцисти, які приймають відвідувачів тільки у визначений час. Наприклад, один з них доступний з 10.00 до 12.30 лише в понеділки. Але ж це ніщо. Інший, натомість, приймає лише в четвер з 14.30 до 18.00 години.
Спочатку, коли я побачив цей список, то з задоволенням сказав: “Отак, Мілан має дванадцять екзорцистів”. Але згодом, коли я добре придивився до цього списку і побачив, в яких місцях вони проживають і як мало часу приділяють людям, то зрозумів, якою ще далекою від ідеалу є ця дієцезія.
Щоб показати, наскільки ця дієцезія відстає від потреб, візьму за приклад отця Кандіда, який кожного дня, від ранку до обіду, міг прийняти до вісімдесяти осіб. Це відбувалося так, тому що він мав дар розпізнавання. Він приймав по дві особи одночасно.
Отець розпочинав зустріч з короткої молитви. Лише після того він міг кожному з цих людей сказати: “Прийдіть до мене знову”, – якщо ця особа дійсно потребувала його допомоги, або: “Ви не потребуєте екзорцизму”, – коли бачив, що справді немає такої потреби.
Коли ці люди до нього приходили, отець Кандідо кожного разу намагався дізнатись причину їхньої недуги. Для цього йому вистачало на початку короткої зустрічі. Він міг за фотографією поставити діагноз, але за умови, що на ній добре видно очі людини. І тоді, вдивляючись у світлину, міг визначити, чи потребує ця людина його допомоги, чи ні. Коли бачив, що людина хворіє, то також і лікував її. Для прикладу, він вилікував багато людей, що мали пухлину мозку.
У своїй практиці я також мав подібні випадки. Пригадую, як одного разу прийшов до мене чоловік, якому я сказав: “На мою думку, ви не потребуєте операції”.
Хочу підкреслити, що я ніколи і нікому не відраджував звертатись по допомогу до лікарів. Я ніколи не казав нікому, що ви не потребуєте ліків. Я екзорцист, а не лікар, тому такого ніколи не було. Нехай кожен робить свою справу.
Однак коли я розмовляв із хворою людиною і ділився з нею своїми висновками, то дуже часто було так, що результати обстеження, які проводили безпосередньо перед операцією, виявляли повне одужання людини. Раптово хвороба зникала. Тоді здивовані лікарі повідомляли, що операція вже не потрібна.
Натомість отець Кандідо інколи наполегливо радив людям не робити операції. Він часто казав: “Цієї пухлини мозку не треба оперувати”. Коли лікарі це чули, то починали заперечувати: “Як це? На рентгенівському знімку чітко видно пухлину”. Але під час операції виявлялось, що й справді, – пухлини немає.
Отже, отець Кандідо дійсно мав рацію. Він не відраджував від допомоги лікарів, а лише ділився своїми спостереженнями відносно чиєїсь хвороби. У таких випадках він говорив: “Уважаю, що операція є зайвою”.
Отець Кандідо мав право так говорити, адже Бог наділив його даром зцілення людей. Євангеліє показує нам, що дар зцілення і сила звільнення від злих духів є нероздільними. Там не раз бачимо, як Ісус зцілює людей і звільняє їх від злого духа. Це дві різні події. Коли до Нього приносили хворих, Він зцілював їх від недуги, натомість коли приводили одержимих, то Він виганяв з них диявола.
– Як довго треба відвідувати екзорциста, щоб звільнитись від злого духа?
– Інколи буває так, що треба відвідувати екзорциста до кінця життя. Перш за все, щоб екзорцизм був результативним, потрібно спочатку дійсно переконатись у присутності диявола, а потім рухатися до того, щоб його вплив на людину поступово послаблювався. Найважче тоді, коли є труднощі з його виявленням, коли, попри тривалі сеанси, екзорцист до кінця не впевнений у присутності диявола, у тому, чи ця людина дійсно одержима. Через це екзорцизми іноді проводяться аж до кінця життя. Увесь час немає абсолютної певності, чи ця недуга пов’язана з демонами, чи, радше, має фізичний характер. І якщо ця невпевненість не зникає, то екзорцист змушений продовжувати екзорцизми над тією людиною. Тому таких людей одночасно лікують екзорциста та лікарі.
Цей стан невизначеності призводить до того, що екзорцизми тривають доти, доки живе людина, над якою їх проводять. І тоді, як нам відомо, рятівною стає віра. Тоді людина черпає зі своєї віри благодаті, які допомагають їй пережити цей життєвий тягар. У такому випадку, доки екзорцист не переконається, чи це органічний недуг або він має диявольське підґрунтя, доти молитва, участь у таїнствах, віра в Бога дають цій людині велику силу. З цього приводу Апостол Павло каже, що молитва допомагає нам у всьому, (пор. 1Тим 2:1-11). Отже, молитва завжди стає нам в пригоді.
– Чи священик може здійснювати екзорцизм на відстані?
– Стосовно цього питання й досі триває дискусія. Звичайно, що ми можемо молитись за когось на відстані. Я, наприклад, щоденно здійснюю екзорцизм над людьми, з якими спілкуюся по телефону. І переконаний, що вони справді цього потребують.
[1] §1 Ніхто не може на законних підставах здійснювати екзорцизми над одержимими людьми, якщо попередньо не отримав на це дозволу від місцевого ординарія. §2 Місцевий ординарій може надати такий дозвіл лише пресвітеру, який є людиною освіченою, ревною в служінні, розсудливою а також визначається непорочністю життя. – ККП, кан. 1172.