Коли я читаю лекцію і переходжу до теми сексу, у залі западає мертва тиша. Думаю, причина в тому, що ми – особливо в американці – завжди почувалися незручно, розмовляючи про секс. Матері з батьками часто розповідають мені під час консультацій, що їхні діти відкрили для себе власні геніталії і почали їх торкатися. У мене запитують, що робити в такій ситуації.
Моя перша порада – не панікуйте. Діти відкривають для себе геніталії майже відразу після народження і з цікавістю починають торкатися їх.
Але як батькам розмовляти з дитиною на цю тему? Передусім треба дати дитині зрозуміти, що бажання торкатися – це щось дуже природне. Навіть дуже маленькій дитині можемо пояснити, що немає нічого поганого в тому, щоб торкатися себе, але не можна торкатися тіла іншої особи без її згоди.
Звичайно, трапляються такі ситуації, коли інші діти дають згоду на це. Дітлахи часто бавляться в лікаря та влаштовують взаємні обстеження. Що робити в такій ситуації? Передусім потрібно зрозуміти, що мотивом таких ігор зазвичай є потреба переконатися, що всі хлопчики і дівчатка збудовані однаково. Приблизно 95 відсотків чоловіків і жінок, з якими я зустрічаюся в процесі роботи, зізнаються, що в дитинстві самі проводили сексуальні дослідження (бавилися в лікаря) з дітьми тієї ж статі.
Коли дізнаєтеся, що ваша дитина або діти бавляться в лікаря, варто якнайспокійніше зреагувати на цю цілком нормальну поведінку. Просто відведіть дитину вбік і поясніть, що її цікавість зовсім нормальна. Однак попередьте, що інших торкатися не слід, бо це може викликати в них неприємні враження. Пообіцяйте дитині порозмовляти згодом про тіло і те, як воно функціонує. Крім того, повідомте, що купите книжку, яка допоможе знайти відповіді на цікаві запитання.
Також рекомендую поговорити з батьками решти дітей, котрі бавилися в лікаря, про поради, які ви дали своїй дитині.
А після цього виконайте свої обіцянки. Купіть відповідну книжку, і нехай вона стане вихідним пунктом для подальших дискусій.
Також гаряче заохочую батьків розповідати донькам і синам, що й вони дітлахами бавилися в лікаря. Таке зізнання утвердить дитину в переконанні, що її вчинок є цілком природним і не має викликати почуття провини. Така розповідь може стати поштовхом і основою для глибшого порозуміння. Правило практичної дисципліни твердить, що батьки мають охоче ділитися з дітьми власним досвідом, щоб налагодити з ними щирі стосунки.
Ніколи не карайте дитину за її природну цікавість до власного тіла. Якщо зреагуєте бурхливо і викличете в дитини почуття провини і страх, це може посіяти в її свідомості зерно, яке пізніше проросте і спричинить відхилення в сексуальній поведінці.
Забава в лікаря – це одна справа, а що робити матері, котра помітила, як її п’ятирічна донька збуджує себе, сидячи на підлозі й дивлячись у неділю вранці мультфільми? Коли б ми не побачили, що дитина торкається своїх геніталій, завжди слід реагувати на це спокійно, тепло і позитивно. Ніколи не критикуйте, не засуджуйте і не впадайте в істерику, якщо не хочете, щоб дитина ототожнювала свої геніталії з чимось невідповідним, поганим чи брудним.
Від наймолодшого віку дитини всіма можливими способами демонструйте, що всі частини її тіла добрі, чудові, дані Богом. Адже наше тіло є частиною Його плану стосовно нашого життя. Коли діти підростуть до шести років, можна спробувати розповісти їм про дар, яким є секс, про те, що мама і татко роблять, аби в них народилося малятко.
Слухачі моїх лекцій часто просять поділитися досвідом, як ми з дружиною виховували власних дітей, коли вони почали відкривати для себе власні геніталії. Я розповім вам найкумедніший інцидент: якось до мене на роботу зателефонувала дружина. Сенді плакала в трубку, її схвильовану мову годі було зрозуміти. Головне, що я второпав – із Кевіном, якому тоді було півтора року, сталося щось погане. Мені на гадку відразу ж спав басейн у саду, і я вже злякався, що сталося найгірше. Але ні, йшлося не про це.
– То що ж сталося? – запитав я. – Кажи негайно.
– Ідеться про його «півника», – відповіла вона.
Про що?
– Ну розумієш, про його «півника».
– Добре, то що ж сталося з його «півником»? – запитав я.
– Він фіолетовий! – вибухнула плачем дружина.
– Фіолетовий? – повторив я, як відлуння. – Як це?
Сенді почала пояснювати, що Кевін зняв підгузок, знайшов фіолетового фломастера і створив маленький витвір мистецтва, на своєму «півникові». Після цього гордо, як Наполеон, увійшов до кімнати, щоб продемонструвати свою роботу матусі. Почувши це, я вибухнув сміхом. Не варто було, але я не зміг утриматися.
– Чому ти смієшся? – спитала Сенді.
Я зрозумів, що моя веселість їй не надто подобається.
– Розумієш, люба, – відповів я. – Маленькі хлопчики роблять такі речі, тож тобі не варто переживати.
Сенді не могла повірити власним вухам.
– Роблять? – Ти справді вважаєш, що все гаразд?
– Для хлопчика, якому півтора року, це цілком нормально, – запевнив я її. – Залишається тільки сподіватися, що в нього не буде висипки.
Ось так моя дружина довідалася, що маленькі хлопчики роблять «такі речі». А висновок, на який наштовхує ця історія, такий: діти експериментуватимуть – самі з собою, а часом і з іншими. Практична дисципліна вимагає, щоб ви в таких ситуаціях зберігали спокій і ніколи не наштовхнули дитину на думку, що її щира цікавість – це щось брудне або ненормальне. Водночас ви завжди маєте наголошувати на інтимності статевих органів, розповідати, що їх дав нам сам Бог, аби здійснити Свій чудесний план щодо нашого життя.