Сила молитви

Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам. Мт. 7:7

Усе своє життя я мріяла стати лікарем, допомагати людям, просто бути в стінах лікарні. Для багатьох людей, навіть здорових, часто візит до лікарні прирівнюється до катастрофи. Для мене ж це був радісний ритуал, який знову і знову переконував у правильності мого рішення. Вступивши до медичного університету, я була найщасливішою людиною, бо там не лише здобувала омріяну професію, а й зустріла свою долю. Після закінчення влаштувалася на роботу медсестрою, а чоловік працював на «швидкій». Здавалося б, що ще потрібно для щастя: двоє закоханих людей, які займаються омріяною справою, і безкрає море перспектив. Згодом у нас народився синочок, і це ще більше зміцнило наш сімейний союз. Проте від самого народження наша дитина розвивалася не так, як інші діти: погано їла, не спала й упродовж тривалого часу не могла самостійно тримати голівку. Тож ми забили на сполох. Причину знайшли одразу – ДЦП. Ми не могли зрозуміти, чому у двох цілком здорових людей народилася хвора дитина? Але й не думали здаватися: застосовували всілякі курси терапії, здавали безліч аналізів, проводили різноманітне лікування, однак результату не було. Розвиток дитини уповільнювався.

Одного дня я прийшла на роботу раніше, ніж зазвичай. Почала обхід хворих, традиційно запитуючи: «Як самопочуття?», «Щось потрібно?» Робила це того ранку радше механічно. Аж тут одна з пацієнток запитала мене: «А як ваше самопочуття?» Одразу й не зрозуміла, що ці слова спрямовані до мене, а коли оговталася, то відповіла традиційно: «Усе добре». Зав’язалася розмова. Виявилося, що жінка – людина глибоко віруюча. Я ніколи не була відкритою з незнайомими людьми. А тут, мов якась вища сила підштовхнула розповісти випадковій співрозмовниці про свій біль. Вона уважно слухала, а відтак тихо спитала: «У Бога вірите?» Я не те щоб не вірила в Бога, але чомусь забувала про Нього. «А ви моліться, найміть Службу Божу в кількох церквах», – співчутливо порадила, але зауважила, що треба тільки вірити в силу молитви і в Божу благодать. Я ввічливо подякувала і пішла, заглиблена у свої думки.

У неділю свій день я розпочала з молитви. Відтоді кожен мій ранок і кожен вечір починаються нею. Згодом до мене долучився чоловік, і наші спільні молитви стали сильнішими й щирішими. Ми щонеділі відвідували храм, наймали Служби Божі за здоров’я нашого Матвійка і навіть змирилися із хворобою сина, бо вже розуміли, що така воля Господня. З часом наш синочок став ліпше почуватися, фактично вже сам пересувався, і його результати значно поліпшилися. Мабуть, нічого в нашому житті не буває просто так. Але лише наша щира віра, спрагла молитва та Господня опіка творять чудеса.

Ірина.

Попередній запис

Свідчення милості та милосердя

Наступний запис

Подих життя