Синтихія, (щасливий вибір, доля, фатум, неминуча, невідхильна, фатальна): Членкиня Християнської Церкви у Филипах; видко, що була незгідлива в деяких релігійних поглядах і церковних питаннях (Филип’ян 4:2,3).
Сихем – див. “Шехем”.
Сиф, Сет, Шет (винагорода, відшкодування, заміна, компенсація): Третій син Адама та Єви, народився по вбивстві Авеля Каїном, батько Еноша (1 Мойс. 4:25, 26; 5:3; 1 Хронік 1:1; Лк. 3:38).
Сіага, Сія (зібрання, збір, конгрегація): Родина храмових підданців Нетинеїв, які повернулися з Вавилону на батьківщину разом із Зоровавелем (Езри 2:44; Неем. 7:47).
Сіббехай (ткач, ткаля; за іншим поясненням – гущавина, хаща, густий ліс): Хушанин, переміг у двобою филистимського велетня Сафа з нащадків Рафи під час битви з филистимлянами в Ґезері; зверхник Давидових лицарів, походив із головної Юдиної родини Зерахівців (2 Самуїл. 21:18; 1 Хронік 11:29; 20:4; 27:11).
Сісера (бойовий порядок; за іншим поясненням – посередник, посередництво):
- Головнокомандувач-полководець армії ханаанського царя Явіна, що панував в Хацорі. Сісера сам замешкав у Харошет-Ґаґґоїмі. Під проводом Девори Барак очолив гебрейське повстання проти царя Явіна. У цій битві Сісера зазнав поразки, з поля битви він утік до намету кенеянина Хевера. Але Яїл, жінка Хевера, підступом приспала Сісеру та всадила наметового кілка в скроню Сісери й він помер (Суддів 4:2; 5: 28, 30; 1 Самуїл. 12:9; Псальма 82:10).
- Один із Нетинеїв, храмових підданців, що повернулися із Зоровавелем із Вавилону на батьківщину (Езри 2:53; Неем. 7:55).
Сісмай (поважний, заслужений, видатний): Син Ел’аси, нащадок Шешана, з Юдиного племени (1 Хронік 2:40).
Сітрі (охорона Єгови): Син Уззіїла, сина Кегата (2 Мойс. 6:22).
Скева (підготовлений, підготований): Юдейський первосвященик, а може тільки зверхник священиків; мешканець Ефесу, його сім синів були заклиначами (ворожбитами, чарівниками) за днів других відвідин Ефесу Павлом (Дії Ап. 19:14-16).
Скити, скіфи: Про скитів у Біблії говорить тільки апостол Павло в своїм Посланні до Колосян 3:11.
Скити – це спільна назва для кочових племен у Східній Европі, які споріднені були з північно-східніми іранськими народами й належали до індоєвропейської сім’ї. Вони проіснували від VII сторіччя до Хр. до III сторіччя по Хр. Скити прийшли з Азії наприкінці VIII і на початку VII вв. на територію надчорноморських степів, прогнавши або підкоривши собі місцеві племена кімерійців. Згодом вони підбили Передню й Малу Азію, бо в Надчорномор’ї довший час панувала посуха. У 612 р. до Хр. скити напали на Іран, зруйнували асирійську столицю Ніневію. Далі вони вдарили на Мідію, пройшли Месопотамію, Сирію, Палестину й досягли границь Єгипту. Але в 595-594 pp. скити зазнали поразки в запеклій війні з Мідією й це спонукало їх вернутися на північне Причорномор’я. Згодом вони створили в степовій і лісостеповій смугах сучасної України могутнє політичне об’єднання, відоме під назвою Скитії. Першою їхньою столицею наприкінці V в. до Хр. було Кам’янське городище, розташоване на лівому березі Дніпра навпроти нинішнього міста Никополя. У 514-513 pp. скити відбили наїзд царя Дарія й зазнали найбільшого розквіту за їхнього царя Атея, який зумів об’єднати всі скитські племена від Озівського моря до ріки Дунаю. Скитія адміністративно поділялася на номи (округи). Вони вели затяжні війни з сарматами, які дуже ослабили їх, вигнавши чи витиснувши їх у Крим. Десь у III в. до Хр. вони перенесли столицю до Неаполя Скитського. Ще в ІІ-І вв. до Хр. скити вели війни з Болгарським царством. У III в. по Хр. готи розбили скитів, їхнє царство в Кримі перестало існувати, а самі скити розпорошились серед сарматських племен.
Скити визнавали поганську релігію й мали своїх власних божків-ідолів. Велику ролю в скитській державі відігравали жерці. В своїх руках вони зосереджували не тільки владу, але й багатства, одержувані з торгівлі, хліборобства та скотарства. Родовий устрій був у них патріярхальний.
Скити поділялися на царських, скитів-кочовиків, скитів- хліборобів та скитів-орачів. Скити-орачі жили в лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром. Деякі історики вважають їх за нащадків трипільської культури й називають їх протоантами.
Со (Сігор): Єгипетський фараон 25-ої династії. Ізраїльський цар Осія уклав із ним потаємний союз проти асирійського царя Салманасара, однак у критичний час фараон Со не зумів захистити Самарії від асирійської облоги й поневолення Ізраїля Салманасаром (2 Царів 17:2-6).
Содій (внутрішній, інтимний, особистий, близький, душевний, потаємний): Батько Ґаддіїла, який був розвідувачем Ханаану від Завулонового племени (4 Мойс. 13:10).