У главі 6 Послання до ефесян апостол Павло закликає адресатів прийняти з довірою й відвагою боротьбу, що є складовою усього справжнього християнського життя.
«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських» (Еф. 6:10-11).
Апостол Павло далі описує різні частини цієї зброї, яку потрібно надягнути, «щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати». Останньою, але не найменш важливою, яку він згадує, є меч духовний, «який є Слово Боже».
Це запрошує нас ще більше усвідомити значення Святого Письма як необхідного допоміжного засобу, щоб знести боротьбу й випробування цього життя, в яких задіяні не лише людські сили й реалії, але й також, у таємничий спосіб, духовні реалії: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви…» (Еф. 6:12).
Для нас є життєво важливим опиратися на Святе Письмо в наших битвах. Це – питання життя або смерти: «Не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх» (Втор. 8:3). Є багато незрозумілого в ментальностях, що оточують нас, та в мові засобів масової інформації, крім того, ми занадто слабкі, щоб обходитися без світла та сили, які ми черпаємо з Біблії.
Синоптичні Євангелія, особливо Євангеліє від Марка, показують, наскільки натовп вражений силою слів Ісуса: «І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники» (Мр. 1:22). І далі: «Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають» (Мр. 1:27). Ця влада, яка так вражає слухачів, має два аспекти. З одного боку, вона означає, що Ісус говорить від свого власного імени, а не опирається на владу когось иншого. Таким чином, Він відмежовується від звичної науки равинів своєї епохи, які стверджували щось, лише посилаючись на мудреців, що були перед ними (додаючи свої зауваження, звичайно). Ісус не є ланкою в передачі слова, Він є самим Словом у його джерелі та його переливанні. Иншим аспектом влади слова Ісуса є її сила та ефективність. Коли Він проганяє демона, той втікає, не маючи сили опиратися. Коли Він наказує розбурханому морю «Стихни!», настає тиша (не лише у хвилях, а й у неспокійних і стривожених серцях учнів!). Коли Він каже нещасній грішниці «Прощаються тобі гріхи», вона відразу ж почувається иншою – очищеною і глибоко примиреною з Богом і самою собою, зодягненою в нову гідність, щасливою, що вона є тим, ким вона є.
Гарно споглядати владу слова Ісуса, бо вона не розчавлює нас, вона, навпаки, – задля нашого добра, у нас на службі. Вона є владою проти зла, проти наших ворогів, проти Обвинувача. Це влада на нашу користь, задля нашого становлення та нашого втішання. Нам необхідно навчитися опиратися на владу Божого слова, що містить силу, якої не має жодне людське слово.
Я вважаю, що ми всі без винятку переживемо у своєму житті моменти, коли ця благотворна влада Божого слова буде нашим порятунком. Настануть періоди випробувань, де можна буде вистояти, лише опершись на слово Святого Письма, а не на наші думки та міркування (які виявлять свою радикальну слабкість). Сам Ісус, Якого диявол спокушав у пустелі, послуговувався Святим Письмом, щоб протистояти йому. Якщо ми залишатимемося лише в площині людських міркувань, Спокусник одного дня стане хитрішим і сильнішим, ніж ми. Лише Боже слово буде здатне обеззброїти його.
Усі ми вже або мали, або ще матимемо такий досвід: якщо в певні моменти тривоги, сумніву, випробувань ми залишатимемося на рівні міркувань, нам не вдасться вийти з цього стану. У ситуаціях тривоги за майбутнє, наприклад, якщо ми спробуємо заспокоїти себе міркуваннями, то ризикуємо опинитися в повній безвиході. Насправді, якщо говорити про мотиви наших тривог і мотиви, якими ми керуємося, щоб заспокоїтись, то ніколи не знаємо, які переможуть: настільки наш розум неспроможний усе передбачити і всім опанувати. Єдиним способом схилити шальки терезів у правильний бік (бік довіри, надії, миру) є не примножувати аргументи (завжди можна знайти протилежний), а пригадати собі слово зі Святого Письма і з вірою опертися на це слово: «Отож, не журіться про завтрашній день» (Мт. 6:34), або ж: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» (Лк. 12:32), чи от: «Але навіть волосся вам на голові пораховане все.» (Лк. 12:7).
Справжній мир не йде від висновку людського міркування. Він може походити лише від приєднання серця до Божих обіцянок, які нам передає слово. Коли в момент сумніву чи сум’яття ми актом віри приєднуємося до слова Святого Письма, влада, властива цьому слову, стає для нас підтримкою і силою. Не йдеться про магічну паличку, яка б повністю застерігала від будь-якого замішання та будь-якої тривоги. Але кожен християнин може досвідчити, що в довірливому єднанні з Божим словом у таємничий спосіб знаходимо силу, якої не здатне нам дати ніщо инше. Воно має особливу здатність утверджувати нас у надії та мирі, що б не трапилося. Коли апостол Павло в Посланні до євреїв говорить про обіцянку Бога Авраамові, то згадує, що «люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку» (Євр. 6:16). Боже слово, сприйняте у вірі, має силу покласти край нашій нерішучости та непостійности наших непевних міркувань, щоб утвердити нас у правді та мирі. Надія, яку дає нам це слово, – «котвиця, міцна та безпечна» (Євр. 6:19).
Є безліч прикладів слів зі Святого Письма, які можуть бути для нас цінною точкою опори в наших битвах. Якщо я почуваюся самотнім і покинутим, Святе Письмо кричить мені: «Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс. 49:15). Якщо мені здається, що Бог віддалився від мене, воно каже мені: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). Якщо я почуваюся розчавленим своїм гріхом, воно відповідає мені: «А гріхів твоїх не пам’ятає» (Іс. 43:25). Якщо мені здається, що я не маю того, що мені було б потрібне, аби йти по життю, псалом запрошує мене ствердити цю аксіому: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Пс. 23:1).
Отож, нехай жоден наш день не мине без бодай кількахвилинного читання уривка зі Святого Письма… Иноді воно видаватиметься нам дещо сухим і незрозумілим, але якщо ми читатимемо його з вірністю, у простоті й молитві, воно проникне в нашу глибоку пам’ять, а ми навіть не усвідомимо цього. І в той день, коли ми потребуватимемо його, у момент нещастя, нам пригадається якийсь рядок і стане тим словом, на яке ми зможемо опертися, щоб віднайти надію та мир.