Хто є Той Бог, що полонив серце Аґнес Бояджіу і зробив її Матір’ю Терезою? Відповідь не є невловимою. Він є Богом Авраама, Ісака, Якова і Йосипа і Той, кого у Святому Письмі називають “Богом і Отцем Господа нашого Ісуса Христа”[1]. Він є Богом, Який вільно розмовляє мовою любови служіння.
Яка єврейська дитина не знає про визволення Ізраїлю з єгипетської неволі? Ця подія любови настільки важлива, що її святкують вже більш ніж 3500 років як єврейську Пасху.
Упродовж їхньої 40-річної подорожі з Єгипту до Ханаану ізраїльтяни бачили, як Бог виявляв Свою любов чимало разів через служіння. Перехід через Червоне море, яке унаочнено у фільмі Сесіля Б. Де Міля “Десять заповідей”. Посеред пустелі Бог напоїв водою і нагодував перепелами та манною. Єврейський народ, який отримав глибоку Божу любов через служіння, яке вони часто описували у своїй історії через величні діла Божі від імени Ізраїлю.
На відміну від Ваала і поганських богів своїх сусідів, які ніколи не відповідали на молитви та пожертви тим, хто їм поклонявся, Бог Ізраїлю відкривав Свою любов через служіння у відповідь на молитви Свого народу. Вороги розбігалися, зникали лиха, посухи закінчувалися, зцілювалися недуги, коли Ізраїль звертався до Бога.
Основною єврейською думкою було сприйняття Бога як того, хто діє, тому одне з імен, якими називали Бога, було Елогім – Всемогутній.
Автор псалмів протиставляв Бога Ізраїлю поганським богам, наголошуючи на величних ділах служіння заради Ізраїлю. Мовлячи про поганських богів, псламоспівець писав: “Їхні божки срібло й золото, діло рук людських: вони мають уста й не говорять, очі мають вони і не бачать, мають уші й не чують, мають носа й без нюху, мають руки та не дотикаються, мають ноги й не ходять, своїм горлом вони не говорять!” (Пс. 114:12-15). Натомість, мовлячи про Бога Ізраїлю, псалмоспівець наголошував: “Ізраїлю, надію складай лиш на Господа: Він їм поміч та щит їм!… Господь пам’ятає про нас, нехай поблагословить! Нехай поблагословить ізраїлів дім, нехай поблагословить Він дім Ааронів! Нехай поблагословить Він тих, хто має до Господа страх, малих та великих!” (Пс. 114:17,20,21). Зрозуміло, що Бог Ізраїлю є Богом, Який виявляє Свою любов через служіння тим, хто уповає на Нього.
СЛУЖІННЯ І СЛОВА ІСУСА
Однак зауважте, основою служіння Матері Терези був Ісус, не Бог Елогім. Чому? Коли аналізуємо життя Ісуса з Назарету, розуміємо, що Він ототожнює Себе з Богом Ізраїлю. Ці твердження настільки чіткі і тісно пов’язані з уявленням Ісуса про Самого себе, що багатьом вони видавалися неймовірними, тому і вважали Ісуса людиною з оманливим відчуттям величі, якого серйозно не трактували як імовірного релігійного провідника.
Які ж це вислови Ісуса, що вважалися неймовірними (однак Мати Тереза та безліч инших прийняли їх як правду)? На початку Його дорослого життя Ісус повернувся в село Назарет, де виріс і пішов у синагогу в суботу. Коли Його попросили прочитати Писання, Він відкрив сувій на розділі Ісаї 61 і прочитав такі рядки: “На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування.” (Лк. 4:18-19. Цитата Ісуса з Ісаї 61:1-2).
Цей уривок завжди трактувався як пророцтво Месії, який одного дня мав прийти до Ізраїлю. Коли Ісус закінчив читати, мовив: “І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!” (Лк. 4:21). Таким способом оповістив, що Він є довгоочікуваним Месією. Провідники синагоги так розлютилися, що, дослівно, вигнали Ісуса з міста. Це спонукало Його сказати такі слова: “Поправді кажу вам: Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй” (Лк. 4:24). Відтак Ісус розпочав трирічну місію, сповнену служіння.
Иншого разу Ісус поглянув на небеса і почав молитися: “Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав” (Ів. 17:1-5).
Ісус, очевидно, визнавав Себе Єдиним Божим Сином, Який прославлений на небесах. Тепер Він намагався підготувати Своїх учнів до призначеної Богом Своєї смерти й мовив:
“Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви. А куди Я йду дорогу ви знаєте. Говорить до Нього Хома: Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу? Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили.” (Ів. 14:1-7).
Ісус підтверджував Своє “служіння”, а також приготовляв “місце” Своїм послідовникам, які уподібнювалися до служіння Його Отця. Однак Його слова “Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця” збентежили одного з апостолів.
“Говорить до Нього Пилип: Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам! Промовляє до нього Ісус: Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? Чи не віруєш ти, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі.” (Ів. 14:8-11).
Коли хто-небудь розпочинає з припущення, що воплочення – (Бог стає людиною) – неможливе, тоді легко зрозуміти, чому навчання Ісуса вважають неймовірним. Однак цікаво, що Ісус використовував служіння як доказ правдивости Своїх висловлювань. Він казав апостолам: “Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха. Та тепер вони бачили, і зненавиділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб справдилось слово, що в їхнім Законі написане: Мене безпідставно зненавиділи!” (Ів. 15:24-25).
СЛУЖІННЯ ЧЕРЕЗ ЧУДА
Чуда, вчинені Ісусом, здійснювалися постійно. Вони завжди були виявом Його любови до людей. Зцілення недужих, повернення зору сліпим, втихомирення бурі, вигнання демонів і тричі воскресіння мертвих[2] – це були, очевидно, надприродні діла, які ототожнювали Його з Богом і виявляли Його любов. Це було Його твердженням: “Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!” (Ів. 15:9).
Ісус представляв Свою смерть як служіння, коли казав: “Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”. Ця любов згодом мала підтвердження, коли Ісус промовив на хресті: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!… А як Його одіж ділили, то кидали жереба.” (Ів.15:12-13; Лк. 23:34.). Апостол Павло розумів смерть Ісуса як вияв Божої любови. Ось слова, які він написав римській церкві: “Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками.” (Рим. 5:6-8.).
Павла терзали думки про те, що Христос помре не за праведників, а за грішних.
Раніше Ісус молився: “Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу… Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!…” (Ів. 17:24,26)
ВІДПОВІДЬ НА ІСУСОВЕ СЛУЖІННЯ
Ісусове ототожнення з Богом-Отцем і згадка про перебування з Богом до сотворення світу, прихід у світ від Отця, а також чіткі знаки, що Він повернеться до Отця після смерти і воскресіння, які спонукали людей, котрі були чесні зі своїм розумом, прийти до трьох висновків.
Ісус міг бути або обачним ошуканцем, якого слід уникати, спантеличеним селянином, якого слід шкодувати, або святим Господом, Якому потрібно поклонятися. Немає інтелектуальних підстав вважати Його великим релігійним учителем. Його твердження про божественність не дають цього вибору.
Усім, хто досліджує життя Ісуса, Він стає роздоріжжям на життєвому шляху. Ті, хто вибирає дорогу покірности – хто схиляє коліна, впокорює серце і підводиться, щоб іти смиренно як Його слуга, – чимало засвідчать: те, що цілковито покорило їхні серця, була Його любов, яка виявлялася через чуда як служіння, та Його жертовність, добровільна смерть, щоб відкупити вину за наші гріхи.
[1] Див. Рим. 15:6; див. також 2 Кор. 1:3 і Еф. 1:3.
[2] Ісус воскресив сина вдови, доньку управителя і Лазаря, який був похований вже чотири дні. Ці чуда записані в Луки 7:11-17; 8:41-42,49-56 і Івана 11:1-44, відповідно.