Мені щастило! Я провів ранок у невеличкому ресторані біля пристані, куди часто ходив вчитися. Божий голос був надзвичайно енергійним та живим, і я почувався неймовірно бадьорим. Трапляються дні, що проповідь виходить із Вас, немов тріска, яка глибоко врізалася у Ваш палець – врешті-решт Ви витягуєте її, але тече кров та болить і Ви морщитеся від неприємного болю, доки не витягнете надокучливу маленьку річ.
Але трапляється так – і сьогодні був один із цих днів – проповідь з’являється, немов хвилі. Ви, як серфінгіст, мчитеся ними до берега, і подібні моменти приготування проповіді є такою неймовірною радістю, що Ви навіть не уявляєте себе в іншій ролі, ніж душпастор.
У звичному ранішньому поспіху я одягнув біговий костюм і вийшов із будинку на звичайну шестимильну пробіжку. Я відразу набрав свій темп, аж раптом попереду побачив знайомого літнього чоловіка. Я не знаю, скільки разів проходив повз нього, коли той витягував бляшанки зі смітника позаду яхт-клубу.
Я продовжував бігти, і коли подолав декілька миль, а ноги вже самі мене несли, я почав молитися: «Господи, я запрошую Тебе до розмови зараз. Якщо Ти маєш що мені сказати, то хочу це почути».
Я був вдячним за ранішню продуктивність, тому відчував: найменше, що я можу зробити, – це примусити своє серце мовчати якомога довше і почути Божий голос.
І він пролунав.
«Пригадуєш цього сміттяра?»
«Так. Як я можу забути? Я бачу його практично кожного дня».
«Якщо побачиш його знову, то покажи свою любов».
Слова Бога були ніжними, але я почувався так, як під час духовного серцевого нападу. Спонукаючи проявити любов до чоловіка, Бог немов докоряв, що я не робив цього в минулому. Я відразу пригадав притчу про доброго самарянина, і здавалося, що Бог говорить до мене:
«Біле, ти подібний до того священика, проте ти не пройшов повз пораненого чоловіка, а пробіг. Ти замикаєшся у своєму маленькому куточку, готуючи повідомлення для тисячі людей, однак пробігаєш повз одного чоловіка, а Я хочу, щоб ти проявив свою доброту просто зараз».
Мені стало настільки соромно, що я зупинився. І подумав: «Я більше не хочу слухати Бога». Зробивши ще декілька кроків, я сказав собі: «Можливо, мені варто просто говорити з Богом. Це значно безпечніше!»
Слухати Бога є ризикованим. Коли Мойсей був старим, Бог покликав його: «Мойсею, Я хочу, щоб ти прийшов до Мене на гору».
«Але як прийти?» – запитав Мойсей.
«Я хочу, щоб ти тут помер».
Павза. Тиша.
«Боже, а чому б нам не зустрітися в долині?»
Ви колись відчували щось схоже? Я так. Насправді я думаю: практично кожен, хто щиро слухав Бога, чув такі різкі слова. Сіпаючи моє сумління, Бог ніколи не дасть мені охолонути чи віддалитися від дружини, бути безсердечним із дітьми чи різким зі своїм колективом.
І все ж я почав цінувати ці моменти виправлення, коли Божий голос входить у моє життя, немов припливна хвиля, не просто переставляючи меблі, а взагалі переміщає мій затишний будинок.
Чому? Ви вже знаєте, що моїм найціннішим другом є Бог. У Біблії сказано: «Побої коханого вірність показують»[1]. Боже керівництво є найдорогоціннішим досвідом у моєму житті.
Важко описати словами, наскільки сильно я сумую, не почувши хоча б один день Божого шепоту: «Йди вліво, йди вправо… А зараз спокійніше, ця особа є чутливою. Так, цією дорогою. Гаразд. Приймемо наступне випробування».
Я навіть не можу уявити, коли потрібно «відгадувати» те, що слід зробити. Я би не зміг витримати відчуття самотности, коли би довелося розмовляти із самим собою. Бог, Якого я шукаю – і, можливо, Бог, Якого Ви шукаєте – є Богом, Який провадить нас у повсякденному житті.
Нам потрібен провідник
Наші пастори готувалися до богослуження, і ми почали обговорювати те, про що люди можуть молитися.
«Про роботу», – припустив хтось.
«Про фінансові питання», – додав хтось інший.
«Деякі люди мають проблеми зі здоров’ям», – приєднався до розмови третій.
«А як щодо тих, хто повинен прийняти невідкладне рішення?» – поцікавився хтось інший. На хвилину запала тиша.
«Гадаєш, хтось підтримає цю думку?» – запитав ще хтось.
«А я думаю, що це добра думка» – висловився один із нас.
Отож, наступної середи, коли я стояв перед нашими парафіянами, то запитав: «Скільком із Вас потрібно прийняти невідкладне рішення? Я не маю на увазі якогось повсякденного – чи слід купувати сукню зараз чи почекати і, можливо, вона з’явиться в розпродажі; чи що робити о дев’ятій годині зранку в суботу – я маю на увазі те переломне рішення, яке матиме серйозні наслідки для Вас чи вашої сім’ї впродовж наступних місяців».
На наш із пасторами подив більшість парафіян встали. Більшість!
Багато з нас опиняються на роздоріжжі. Кажуть: нас творять прийняті рішення, і переважно так і є. Гарно прожите життя – це життя, сповнене хороших рішень. Сумне життя засмічене необдуманими рішеннями.
Пригадайте свою останню зустріч випускників. На двадцять п’ятій річниці після закінчення школи я був вражений тим, як багато енергійних, оптимістичних і сповнених ентузіязму сімнадцяти- та вісімнадцятирічних хлопців та дівчат приєдналися до світу розлучень, фінансових крахів, відчужень у сім’ях та проблем у професійній сфері, не досягнувши двадцяти чотирьох.
Яке з роздоріж вело до таких нещасть? Яку дорогу слід обрати, щоб боржнику, який позичає гроші у відчайдушній спробі розрахуватися з кредиторами, уникнути фінансових проблем? Яка стежка веде до того, що гордий, люблячий батько новонародженого сина дивиться на цього ж сина – щоправда, вже дорослого – з розчаруванням, близьким до відрази?
Та все ж на цій зустрічі виявилося багато людей, які насолоджувалися плодами свого правильного вибору. Страшно було спостерігати за тими, кого захопила бистрина нерозсудливих рішень.
Я веду до того, що нам потрібен провідник. У нашому безладному світі потрібен хтось, хто може подивитися згори донизу і сказати: «Ей, тобі краще повернути наліво! Якщо підеш прямо, то станеться неприємність!»
[1] Приповістей 27:6