Через тридцять п’ять років після цього співвітчизник Вуда, Девід Г. Гогарт віднайшов під розбитим вівтарем неймовірну кількість статуеток богині із бронзи, золота, слонової кістки та срібла, зроблених колегами по ремеслу тих ремісників, які бачили в проповідуваному Павлом в Ефесі Євангелії загрозу своїм прибуткам і тому вигукували у відповідь Димитрієві: “Артеміда ефеська велика!”
“Ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію. Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію” (Дії апостолів 16:10-11).
Там, де колись царювала горда Пріямова твердиня Троя, Павло зійшов на корабель, щоб вирушити у свою першу подорож до Европи. Біля рибальського поселення Кавалла[1] він ступив на европейську землю і обрав шлях по давній дорозі Вія Егнатія в дикі македонські гори, до міста Филиппи.
Хто, почувши назву цього міста, не згадує погрозливих слів “Побачимося при Филиппах!”? На тому “побаченні” у 42 р. до Р. Х. легіони Антонія та молодого Октавіяна отримали блискучу перемогу над убивцями Цезаря Брутом та Касієм, які намагалися врятувати Римську Республіку перед диктатурою. І хто думає про те, що перед мурами Филиппів Павло заснував першу християнську спільноту на европейській землі?
На основі конкретних даних з Дій апостолів французькі археологи розкопали римську колонію; вони знайшли давній форум, храм та громадські будівлі, колонади, вимощені бруківкою вулиці та площі із діючими ще водостоками для дощової води. На західних воротах міста колоніяльна надбрамна арка здіймалася над Вія Егнатія, яка тут проходить і незабаром перетинає вузький, швидкий струмок Ґанґіту. “Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви” (Дії апостолів 16:13). На березі Ґанґіту Павло першою навернув Лідію, що торгувала пурпуром.
Через Солунь[2] та Атени, де він проповідував лише короткий час, Павло спрямував свої стопи до Коринту.
Екскаватори прорізають вузький прохід в Істмусі, який з’єднує Пелопонес із континентом. Вони здійснили те, що планували вже славні мужі античности, Олександр Македонський та Юлій Цезар. У 63 р. Р. Х. Нерон навіть зробив спробу здійснити це. Після похвального гимну на честь Нептуна, яку сам же супроводжував грою на гарфі, він золотою лопатою висипав першу пригоршню землі. Однак земляні роботи, до яких були приставлені 6000 юдеїв із Палестини, дуже швидко знову припинили, оскільки виникли побоювання, що канал змиє Пелопонес.
Через три роки після того, як перший корабель пройшов по новому каналу, Американська Школа Класичних Студій починає пошуки славнозвісного і відомого торговельного та обмінного пункту Коринту, де зустрічалися товари зі Стародавнього Сходу та Европи. Археологи й тут ішли слідами Павла до тих місць, які б могли розповісти про його діяльність, коли б могли говорити.
В серце міста Коринту вела від Західного порту дорога Лехеум. Пройшовши попід могутніми мармуровими арками воріт-пропілей, вона виходила на Ринкову площу, агору. Тут, на захід від дороги Лехеум, лежав тоді торгівельний квартал, перед магазинами якого тяглися колонади аж до сходів храму Аполлона. Що принесло справжнє здивування уважним до питань гігієни американцям, то це хитромудра система труб саме під тими домами, які суміжні з широкою, вимощеною чудовою бруківкою ринковою площею. Очевидно, по них до магазинів постійно доставлялася свіжа гірська вода для охолодження продуктів, що швидко псуються. Справді, на цьому місці один напис із останніх років правління імператора Августа говорить дослівно про “м’ясний ринок”. У цих магазинах християни з Коринту могли робити свої закупи: “Їжте все, що на ятках м’ясних продається”, – закликав свою спільноту Павло (1 Коринтян 10:25).
На мармурових сходах пропілей археологи із чітко викарбуваних на важкій кам’яній плиті грецьких літер розшифровують слова “синагога євреїв”. Дім, в якому Павло проповідував нове вчення, мусив бути по той бік колонади, поблизу шляху Лехеум. Бо він “щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів” (Дії апостолів 18:4). Серед руїн численних будинків у тому самому кварталі з певністю розташований дім Юста, до якого пішов Павло, “його ж дім межував із синагогою” (Дії апостолів 18:7). Врешті дослідники знаходять на ринковій площі підвищену платформу, про яку латинський напис повідомляє, що вона служила як “rostra” – суддівське сидіння. “А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його, кажучи: Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!”. Та Галліон не бажав судити його “і прогнав їх від суду” (Дії апостолів 18:12-16). Точне передання сцени суду уможливило визначення точного часу, коли Павло перебував у Коринті. Луцій Юній Анней Новат Галліон – так звучить повне ім’я цього проконсула – був гідним нащадком високодостойної родини. Його брат, Луцій Анней Сенека, великий римський філософ та приватний вчитель Нерона, присвятив йому дві книги[3]. А поет Статій називав його “шанигідним Галліоном”.
У давніх Дельфах віднайшли листа імператора Клавдія, з якого випливає, що Галліон з 51-52 р. Р. Х. мав бути в Коринті. Те послання містить таке формулювання: “Як писав Луцій Юній Галліон, мій друг та проконсул Ахаї[4]…” і датоване початком 52 р. Відповідно до одного едикту Клавдія, новопризначені урядовці мали виїжджати з Риму у свої провінції першого червня, відповідно, Галліон мусив незабаром після 1 червня 51 р. прибути до Ахаї. Павло ж “позостався… рік і шість місяців, навчаючи в них Слова Божого” (Дії апостолів 18:11), аж поки юдеї не розлютилися і не поволокли його до судді. З великою імовірністю апостол прибув до Коринту на початку 50 р. Р. Х.
Через два роки після хресної смерти Христа стався перехід фанатичного переслідувача християн Савла з Тарсу в християнство (див. Дії апостолів 9:3 і наст.). Майже рівно через тридцять років після цього великий ісповідник та розповсюджувач вчення Ісуса вирушає у свою останню подорож, цього разу як полонений. В Юдеї урядує з 61 р. прокуратор Фест, він відсилає важко звинуваченого в Єрусалимі Павла в супроводі сотника Юлія до Риму (див. Дії апостолів 27:1). Там “Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив” (Дії апостолів 28:16).
“І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа” (Дії апостолів 28:30-31). На цих словах Дії апостолів розповідь Луки обривається.
Під час переслідування християн, які починаються за Нерона, Павло зазнає мученицької смерти. Як римський громадянин, він вмирає не так, як Петро, на хресті, а зазнає смерти від меча.
[1] Давній Неаполіс.
[2] Сьогодні Салоніки.
[3] “De Ira” та “De Vita Beata”.
[4] Як римська провінція Пелопонес називався “Ахая”.